Вона була непоказна, мала не більше як кількадесять сторін і коштувала всього дванайцять сотиків, бо нїхто за нею не питав, зза чого книгар знизив її ціну до четвертини і держав її в такім місци, де є темне царство пороху. Той книгар аж видивив ся на мене, коли я звернув на неї увагу, оглянув її близше і купив її. Наївний книгар! Його жорстоко практичний розум нїколи не вгадає, чого я зайшов до нього, чого глянув на царство пороху і чого я вибрав саме сю марну книжечку.

Властиво я не розумію до нинї, чому мене тодї, — сього похмурного жовтневого ранку — так вразила ся химерна драма, яка ще перед сходом сонця розіграла ся в діскретнім першоклясовім купе поспішного поїзду, що виїхав з Відня, а доїзджав до місцевости Гадерсдорф.  

 

Менї йде о вихованє народа.  

Дивна та казка нашого житя.

Піддаючи цілість якоїсь поетичної творчости острійшій критичній аналїзї, все мусимо розріжнити два основні чинники всякої поетичної творчости: середники артистичні, якими оперує письменник, малюючи свій образ, а друге: цілість змальованого ним образу, тобто його внутрішний овид. Наївний читач бачить здебільшого лиш те перше і здебільшого лиш те перше, значить тільки зовнїшний вид даного малюнку оцінює і він стає йому навіть рівноважником того, що називаю внутрішним овидом артистичного малюнку.

Василь Пачовський : Ладї й Маренї терновий огонь мій. Новітня Біблїотека ч. 15—18.

Як в сензацийній, крово- і золото-жадній кі­нотеатральній драмі. "Демон — золото — або трагедия шпіона". "Мілїони полковника Редля". Або просто: "У нетрах великого міста". Спершу хата середно-заможного начальника стациї у Львові. Старосьвітські меблї, патриярхальний до­машний риґор і поважна пара подругів Редлїв. А на другім образї ми може побачили би, як патриярхальний лад строгого житя Редлїв непо­коїть той традицийний злий син, який не хоче вчити ся. Називаєть ся Альфред. Альфред Редль.

Дарей — жостокий король Персів, котрий з глибин давньої старини являється нам як хмарний символ життєвої темряви і мертвоти, той безсердечний тиран залюбки вінчав золотим ланцюхом гарне розцвіле дерево... Він — непримиримий ворог сяючих красою життя Гелєнів. Яке воно могуче те свіжо розцвіле дерево! Чи не вінчав його сей гордий цар в болючім почуттю своєї немочі проти зелених листків? Ось вже нема ні його, ні Великого Олександра, ні сяючої чудовим життям Геляди — а воно, те свіжо розцвіле дерево пишається знова. Як міліони літ перед нами і міліони літ по нас.

Дарей — жостокий король Персів, котрий з глибин давної старини являєть ся нам як хмар­ний символ житєвої темряви і мертвоти, той безсердечний тиран залюбки вінчав золотим ланцюхом гарне роцвиле дерево... Він — неприми­римий ворог сяючих красою житя Гелєнів. Яке воно могуче те сьвіжо розцвиле дерево! Чи не вінчав його сей гордий цар в болючім почутю своєї немочі проти зелених листків? Ось вже нема нї його, нї Великого Олександра, нї сяючої чудовим житєм Геляди — а воно, те сьвіжо розцвиле дерево пишаєть ся знова. Як мілїони лїт перед нами і мілїони лїт по нас.