Незбувна  утопія

Ще 1989 року все виглядало дуже й дуже добре: наше утопійне совєтське позачасся, яке давно вже обернулося жахіттям, ось-ось закінчиться – це вже було зрозуміло, це відчуття вже не просто висіло в повітрі – це повітря вже можна було краяти ножем, – і ми долучимося нарешті до відкритого для нас вирішеного і звершеного майбутнього відкритих суспільств у відкритому світі відкритих душ і намірів, відкриємося для загального, спільного і остаточного безчасся. І для цього навіть не доведеться нічого особливого робити, бо все вже винайдено й готово, треба тільки прийняти його і відкритися йому назустріч, і тоді все станеться само собою, бо ми опинимося у доброму просторі, де просто не може бути злого часу, бо там взагалі не буде часу, бо часу вже не треба, він уже виконав усі свої повинності і відпав за непотрібністю, за зайвістю. Треба долучитися до Заходу, впустити Захід у себе – і все далі діятиметься само собою. Тобто власне не діятиметься вже нічого, крім оцього нашого локального переходу від паскудної, хибної, дистопійної позачасовості до придуманого вже й облаштованого блаженства безутопійної безчасовості.

 

 

Підступ полягав, однак, у тому, що якраз тоді, коли для нас усе так добре почало складатися, на самому Заході якось все раптом і обвально закінчилося. Оте Ніщо, так приголомшливо зображене в «Нескінченній історії» Міхаеля Енде, стало насуватися власне на Захід, його почали терзати сумніви, стали дедалі більше виявлятися щораз темніші, похмуріші зворотні боки ініційованої свого часу власне Заходом Новочасності, аж поки Захід не був символічно вражений в саме серце 11 вересня 20 років тому. Ми втратили нормативний ідеал, норма втратила саму себе, ми всі втратили орієнтири, маркери і ландмарки.

 

Те, що було далі, було цілковитим парадом занепадів, топосом поразки, двадцятиліттям не так дилем, як радше апорій, безвиходей, глухих кутів і блукання краєм безодень. Занепад демократії, занепад традиційних великих партій, занепад лібералізму, занепад соціальної держави і суспільств загального добробуту, занепад політики, занепад вартостей, кризи ґлобалізації, передусім ґлобальна нерівність, фінансові кризи, моральні кризи, демографічні кризи в подвійному сенсі – надмірності людей і їхнього браку, тільки дуже нерівномірно розподілені – міграційні кризи, кінець правди, кінець фактичності, кінець публічного простору, крах дискурсивності, кінець можливості порозуміння, можливості розрізнення, а натомість суцільне роздріблення, фраґментація, непримиренність, поляризація, радикалізація, екстремізм, відчуження, усамітнення і осамотнення тощо, тощо, тощо.

 

Те, що ось-ось мало запанувати навічно, – закінчилося, обвалилося враз. Закінчилася не Історія, а той стан, що його Кінець Історії проголосив остаточним. Те, чого вже ніколи не мало бути, – знову проявилося і не виказує найменших ознак втоми і бажання відійти в минуле, канути в безвість. Те, що мало стати вивершеною, але незмінною відтепер субстанцією Кінця Історії, нараз спорохнявіло і звітрилося. Стало пористе, крихке, ламке й уламне. Майбутнього на такому не зведеш.

 

Ми мріяли опинитися нарешті в Сучасності, яку ототожнювали із завершенням Новочасності. Нарешті синхронізувати наш особливий не-час із Часом Світу. Ми не здогадувалися, що наш час і є наслідком Новочасності, потворним, огидним, нещадним, наслідком спроби взяти за чисту монету одну з її утопій.

 

Ми не могли дочекатися, поки нарешті долучимося до Сучасності, увіллємося в неї, злиємося з нею. А Сучасність, яка нам відкрилася, виявилася Новочасністю катастрофи, Новочасністю нами і не нами спричиненою: Новочасністю кліматичної катастрофи.

 

 

Цей текст є уривком з есею, написаного в рамках проєкту «Онлайн-резиденція для німецьких перекладачів» Українського ПЕН і translite.V. Повну версію есею можна буде прочитати в збірці «Майбутнє, якого ми прагнемо», яка вийде друком у видавництві «Темпора» у вересні. Проєкт онлайн-резиденції відбувається за підтримки партнерської програми «Культура для змін» Українського культурного фонду та програми «MEET UP! Німецько-українські зустрічі молоді» Фонду «Пам’ять, відповідальність та майбутнє» (EVZ).

 

31.07.2020