Колос дезінформації

Яким чином самоусвідомлення та ідентичність захищають від пропаганди, як пострадянська російська армія перейшла на інформаційні війни, які перемоги здобула Україна в протидії найбрутальнішому глобальному брехунові – розповідає в інтерв'ю Z американська консультантка з питань політики та безпеки, спеціалістка з протидії російській пропаганді Моллі МакКю (Molly McKew).

Інформаційна війна займає щоразу більше місця в феномені самої війни. Вона спирається на нову тактику, продукує складні наративи, враховує психологію і вдається до високоточного таргетування.

Соціальні мережі перетворилися на «глобальний телевізор» і стали чудовим знаряддям для пропаганди. Соцмережі дають змогу скерувати певну інформацію точно на чутливу групу. Швидко і недорого. Водночас, вони відсікають все те, що пасувало би знати громадянинові: журналізм, аналітику, професіоналів, експертів.

Ми бачимо, як формується новий інформаційний ландшафт. Можливість впливу отримує той, хто має навіть найменший ресурс.

Світ почав звертати увагу на те, що робить Росія, приблизно в 2013-2014 роках, через події в Україні. Та я переконана, що на той момент РФ уже декілька років ґрунтовно опрацьовувала нові методи інформаційної війни – приблизно із 2008 року, з моменту нападу на Грузію. Гадаю, ми прочитаємо дуже багато цікавих досліджень про те, як Росія упродовж цього періоду вивчала, створювала й випробовувала новий інструментарій, перед Кримом.

Коли Росія напала на Грузію, то вона, звичайно ж, не програла. Але й не перемогла. Росія зробила для себе декілька висновків. Перший: її пострадянська армія – попросту нікудишня. Змінити цілу армію за короткий час – дуже непросто. Вони вирішили вкластися в сили спеціальних операцій. Які згодом брали участь в окупації Криму. Крім того, вклали великі гроші в логістику, оновлення старих озброєнь.

Також у Росії замислилися: як можна досягати своїх планів, не залучаючи танків? Відтак вони зосередилися на освоєнні методів політичного та інформаційного протистояння. Звісно, Росія робила це завжди. Але відтоді вона надає цьому цілковито інакшого значення. РФ починає розвивати Russia Today і низку англійськомовних ресурсів по всьому світові. Атакує теми, яких раніше не зачіпала. Посилює контакти з політичними партіями, культурними групами.

Росія стежила за сучасними трендами. Особливо у США. 2008 рік – це рік перемоги Обами. Президентську кампанію Обами прийнято вважати першою, в якій активно використовували соцмережі.

Потенціал Росії почав проявлятися у 2011-2012 роках. У Грузії цей вплив був очевидним під час перемоги Бідзіни Іванішвілі 2012 року. Міша Саакашвілі, звичайно, не ідеальний. Але низка наративів у соцмережах мали російське походження: «Дев’ять років крові», «Саакашвілі – порушник прав людини». Деякі наративи були відверто дурнуваті, на кшталт: Саакашвілі вмисно розпочав війну проти Росії, щоб втриматися у владі. Я допомагала Міші під час цих виборів. Якісь речі ми просто проґавили, наче невидимі: «Що це, з біса, було?!». Згодом виявилося, що саме ці невидимі речі докорінно впливали на настрої виборців.

Російська пропаганда атакує і український інформаційний простір, і глобальний. «Українці – нацисти», «Війна в Україні – це внутрішній конфлікт». Росія досягла в цьому певних успіхів. Але я переконана, що й Україна є досить успішною в інформаційному протистоянні Росії та творенні власних наративів. Україні протистоїть дуже велика машина, з якою важко битися. Дезінформаційний Колос.

Чи справді Росія успішна? Відповідь залежить від того, що ми вважаємо успіхом.

Росія дійсно вкладає в цю справу багато грошей. Вона не відчуває якихось пересторог перед тим, щоб атакувати свободу слова. Вона має розгалужений апарат, сфокусований не просто на аналітиці, а на операціях – КҐБ-ФСБ, ҐРУ тощо. Росія по-інакшому ставиться до правил і законів. І має значно менше чутливий поріг до поразок. Можемо подивитися на всі проєкти і організації, які фінансує Росія, й спробувати оцінити: чи є вони ефективними? Ні. Але Москва все одно продовжує наповнювати їх грішми. Якщо 5% цих агентів десь колись виявиться успішними, то для Росії 95% змарнованих ресурсів – це ok.

Способи інформаційного втручання Росії різні у різних країнах. Якщо взяти Балтійські країни, то в трьох різних країнах використовують різний набір методів. Але є й багато спільного. Росія експлуатує історію довготривалого зв’язку з цими територіями, тему носіїв російської мови тощо. Звичайно ж, скрізь вона намагається працювати з місцевими політиками, з місцевим бізнесом або цілими пластами економіки. Відверта проросійська партія не може претендувати на перемогу на виборах, але дуже популярними є заклики до налагодження відносин із Росією.

Для Сполучених Штатів Америки Росія використовує цілковито інакші інструменти. Росіяни надають великої уваги вивченню ландшафту політичних впливів у США, культури американців: хто ми є і що ми робимо? Приїжджають у Штати і вишукують людей, з якими треба поговорити з певної теми. Контактують із політичними партіями, фондами, промисловцями. Намагаються з’ясувати, хто має вплив, і шукають тему, на якій можна порозумітися. Росія активно працювала в цьому напрямку впродовж минулих 20 років, особливо на консервативному фланзі. Але не оминала й лівих.

Захід – дуже відкритий. Ми у США після кожних виборів вивчаємо: що було сильного, що було слабкого, чому хтось програв, чого хочуть виборці? Очевидно, що Росія за цим пильнує. Вона не мусить вивчити нас досконало. Лише до того рівня, який дозволить опортуністським методам бути дієвими.

Чи варто західним демократіям будувати свої «фабрики тролів»? Я не підтримую тих методів, які використовують Росія, Китай чи Саудівська Аравія. Але я переконана, що ми мусимо бути активнішими в протидії цим методам. Розуміння того, як будуються наративи, як формується ідентичність, – ось що формує опірність проти дезінформації.

В який спосіб допомагає ідентичність? Кожен із нас має індивідуальну рамку, крізь котру сприймає інформацію, що надходить ззовні. Хтось закидає: «Ті українці – то просто фашисти». Якщо ви нічогісінько не знаєте про Україну, не знаєте сучасної політики, не маєте уявлення про крайніх лівих і крайніх правих і не маєте жодної базової інформації – це напевне на вас вплине. Якщо ви знаєте Україну, якщо ви знаєте, як Росія поводиться з іншими країнами, тоді ваша рамка буде вже іншою.

Відповідно, якщо ви добре розумієте, чим є ваша країна, за що вона бореться, які вона має цілі, ким ви є, яка історія вашої родини, то це забезпечує вам надійнішу рамку для сприйняття і опрацювання інформації. Якщо в вас нестача цього, тоді зовнішні впливи виявляться сильнішими.

Захід перебуває в розшуках. Він мусить по-новому відповісти на питання: в чому мета, задля чого це все? Відсутність такого розуміння уможливлює появу всілякої конспірології й нонсенсу.

Я не брала би на себе відповідальності давати поради, довкола чого варто будувати свою ідентичність українцям. Єдине: не варто будувати свою ідентичність на Росії. Не залежить, чи ви за Росію, чи ви проти Росії – українська ідентичність мусить бути українською ідентичністю. Я розумію, що за роки Незалежності вам довелося переживати неодноразові злети і падіння. Та основне, що я спостерігаю: панує усвідомлення, що Україна – за себе.

Якщо дивитися на історичній шкалі, то Україна вперше за довгий час має власну визнану державу. Нарешті має змогу замислитися: що то означає – бути нацією? Це дуже цікавий період. Україна робить дуже правильні речі, щоб самовизначитися. Не проти когось чи проти чогось, а заради певних власних прагнень.

Сполучені Штати Америки теж мають внутрішні протиріччя. Носії протилежних поглядів готові рвати на собі сорочки під час суперечок.

Впродовж останніх десятиліть помітно, що з’явилися і треті особи. Вони зацікавлені в тому, щоб голос крайнощів лунав гучніше, а розколи ставали ширшими. Іноді – задля власної політичної вигоди, іноді – з іншою метою.

Очевидно, що наші недруги теж зацікавлені в поляризації суспільства.

Частково, це йде зсередини. Наприклад, преса консерваторів іноді поводиться просто несамовито.

Ситуація в Україні доволі складна для того, щоб ефективно протидіяти інформаційній війні. У суспільстві існують політичні протиріччя, медійне поле поділене, значний вплив мають олігархи... Але на зовнішньому інформаційному полі Україна здійснила направду хорошу роботу. Україні вдалося знешкодити значну частину російської дезінформації, завдяки чому світ не бачить Україну так, як цього насправді хотіла Росія. Україні вдалося заявити про себе як незалежну країну й чітко показати, де вона бачить себе на світовій мапі.

Я не згідна з тезою, що на минулорічних виборах в Україні Росія досягла того, чого хотіла. Українці все одно бачать себе інтегрованими зі Заходом. Продовжують вимагати викорінення корупції й забезпечення якісних державних сервісів.

Зеленський уже зрозумів: керувати державою і захищати Україну не так просто, як йому, комікові, здавалося. Зараз він маневрує. Хоче отримати мир таким чином, щоб не дати Росії того, чого вона вимагає. Думаю, його дії будуть скориговані реальністю. Бо очевидно: Росія не піде на жодні поступки, які були би вигідні Україні.