Наприкінці червня РНБО та Офіс Президента України повідомили, що новий навчальний рік українські школярі, найпевніше, розпочнуть із дистанційного навчання. Саме так, нагадаємо, ми завершили і минулий, 2019-2020, навчальний рік. Від середини березня — в Україні карантин. Зрозумівши, що це надовго, різні українські школи з різним темпом почали впроваджувати дистанційне навчання. Відтак з’явилися і телеуроки. Що вдалося, а що ні? І головне — що треба конче зробити до вересня, аби дистанційне навчання було ефективним?
Про це Z поговорив із творцем громадського проєкту масових відкритих онлайн-курсів Prometheus Іваном Примаченком.
— Іване, на вашу думку, наскільки успішним чи провальним можна назвати таке дистанційне навчання, як було в Україні впродовж квітня і травня?
— Я думаю, що той результат, який ми мали, можна назвати очікуваним. До цього часу в Україні практично ніколи не впроваджували масового дистанційного навчання. У нас під час епідемій грипу відбувалися різні карантини. Але ми всі чудово розуміємо: здебільшого школи вважали, що це просто продовжені канікули. Формально ніби мало бути дистанційне навчання, але фактично його не було. Зараз, звичайно, коли таке стало неможливим, бо карантин затягувався на місяці, школи й університети спробували налагодити “дистанційку”. Але більшість — таки з не дуже позитивними результатами. Так, є школи, які справді налагодили якісне навчання, але більшість мають із цим великі проблеми.
Я думаю, багато батьків говорять зараз про те, що школи не впоралися і не змогли повноцінно перенести навчальний процес в онлайн. Але чи маємо ми цьому дивуватися? На мою думку, ні. Це абсолютно очікувана ситуація. Треба говорити, що ніхто ніколи не вчив вчителів, як викладати дистанційно. Тому було б дуже наївно вважати, що вони якось самі навчаться цього за лічені тижні або місяці. Не було — і, власне, немає до цього часу — ресурсів для розгортання дистанційного навчання. Починаючи від технічних умов (всіляких онлайн-сервісів, які допомагають це навчання забезпечувати) — завершуючи просто контентом, тобто цифровими навчальними матеріалами, які можна використовувати. У нас на Prometheus на початку карантину відбувся величезний сплеск трафіку. Він зріс учетверо. Багато школярів, студентів, вчителів заходили навчатися на наші курси. Я знаю, що їх використовували у дуже багатьох університетах як навчальні матеріали. Але ж цього недостатньо.
Була спроба зробити всеукраїнську школу онлайн. Ви самі, думаю, чудово пам’ятаєте кілька гучних скандалів, пов’язаних із телеуроками. Але ж це доволі очікувана історія! Коли люди за лічені тижні намагаються зробити такий онлайн-лекторій (бо там не було інтерактиву, завдань — тільки лекції), звичайно, буде багато помилок. Цього неможливо уникнути. Я веду до того, що дистанційне навчання у нас в країні вдалося не добре і не погано. Вдалося посередньо — але це дуже очікувано.
Головне питання: як ми до цього підійдемо восени? Бо вперше це була несподіванка світового масштабу. Майже ніхто у світі до цього не був повністю готовий — і Україна, звичайно, теж. Питання в тому, чи восени і взимку, коли будуть наступні хвилі захворювання, коли є високі ризики, що нам доведеться повертатися на дистанційне навчання, українська освіта буде до цього готова? На жаль, я не бачу, щоби більшість шкіл чи навчальних закладів готувалися до цього ефективно. І я не дуже бачу в цьому процесі лідерство Міністерства освіти. Дуже хочу вірити в краще, але поки не буде повноцінного навчання вчителів, поки не буде розроблено багато цифрових безкоштовних навчальних матеріалів, поки не буде наданий доступ до технічних сервісів і платформ, які можуть вчителі та учні використовувати у дистанційному навчанні, маю мало надії, що все буде добре.
Наведу один приклад. Величезна кількість учителів і студентів використовують сервіс zoom. Якщо це робити безкоштовно, то він обмежує в часі. Там можна максимум 40 хвилин займатися. Потім потрібно зробити перерву і перепідключити. Для того, щоб говорити довше, потрібно оплатити сервіс. Гроші невеликі — але зрозуміло, що вчитель не має платити з власної кишені. Я не кажу, що держава обов’язково має оплачувати zoom — є й інші платформи. Але очевидно, що держава має виділити якісь кошти на забезпечення дистанційного навчання для шкіл і університетів. Подивимося, як це все буде. Але, на жаль, маю підозру, що у більшості шкіл дистанційне навчання восени і взимку теж буде доволі символічне.
— Якщо говорити про молодшу, старшу школу та університети, то очевидно, що підхід до організації навчання потрібен абсолютно різний. Як дати раду з молодшими класами онлайн? Мені здається, це найскладніше завдання.
— Ми все одно витрачаємо гроші на школи та університети, ми доглядаємо приміщення. Тому я вважаю, що коли є можливість проводити заняття офлайн, то їх треба проводити офлайн. Тобто наживо. У певні періоди часу — найближчі рік-півтора — це, звісно, буде небезпечно. Але буде по-різному в різних регіонах. Постає питання: як працювати?
Є варіант “повна дистанційка”. Для неї потрібні ресурси і лідерство міністерства, щоб розбудувати цю систему і зробити таке навчання справді якісним. Ви маєте рацію: неможливо зробити абсолютно ефективну “дистанційку” для наймолодших учнів. Те, що може бути ефективним для старшокласників, студентів, зовсім не працює для молодших школярів. Але таких учнів можна переводити у формат змішаного навчання, коли одна половина класу навчається у першу зміну, а друга — у другу. Щоб не було постійних контактів дуже щільними групами. Це те, як зараз намагаються експериментувати багато країн Західної Європи.
Можна і потрібно думати, що буде, коли діти повернуться в школу. Ми розуміємо, що більшість дітей хворіють на covid-19 у легкій формі. Але деякі можуть хворіти важко, вони можуть заражати рідних, вчителів, багато з яких — немолоді люди. Тому ми маємо дбати і про безпеку вчителів. У школах потрібні особисті заходи безпеки. І логічно, що це все має забезпечити держава. Інакше ми просто втратимо вчителів — вони будуть масово хворіти. Всі ці речі вже зараз потрібно продумувати, планувати. І, на мою думку, на національному рівні необхідні чіткі рекомендації, що робити школам, щоб підготуватися до першого вересня — якщо навчання дистанційне і якщо воно відбувається наживо.
Круто, що в умовах децентралізації якісь проактивні навчальні заклади змогли в себе дистанційне навчання організувати класно. Але їх, на жаль, меншість. Якщо ми хочемо, щоб більшість шкіл нормально почали навчальний рік, то тут потрібні лідерство і рекомендації від держави. Це необхідно зараз! Подивимося, що встигне зробити новий виконувач обов’язків міністра.
— Іване, ви знаєте, певно, що є села в Україні, де навіть мобільного зв’язку немає. Як там організувати дистанційне навчання, а не просто телелекторій?
— Ми зараз змушені з вами говорити про ці технічні проблеми, бо це наші, так звані, “гріхи юності”. Багато років ведуться розмови, що в ліцензійних умовах, які отримують мобільні оператори, має бути обов’язковий пункт про те, що вони зобов’язані покрити мобільним інтернетом всі населені пункти. В тому числі і села. У країнах Західної Європи так і є. В Україні цього немає — і, відповідно, ми зараз, коли настав час “Ч”, маємо величезну проблему. Зрозуміло, навіть якщо парламент швидко прийме відповідні зміни до законодавства, цю проблему ми не розв’яжемо за кілька місяців чи пів року. Але мусимо спробувати забезпечити максимально можливий у наших умовах доступ сільських дітей до якісного навчання.
Телевізійні навчальні лекції мусять розробляти професіонали в онлайн-освіті, а не просто добрі вчителі. Вчителі можуть бути добрими фахівцями, але ж вони ніколи не створювали онлайн-курси. Це абсолютно нормальна ситуація, що вони і не можуть знати специфіки цієї роботи. Наскільки мені відомо, до розробки першої версії української онлайн-школи не залучали фахівців, які мають досвід у виробництві онлайн-курсів.
Друге рішення у тому, що, наприклад, навіть у Prometheus є мобільний додаток, який можна встановити на телефон. Коли в тебе є інтернет, завантажуєш відеолекції — і потім можеш навчатися без інтернету. Звичайно, тут інше обмеження: не в усіх дітей є смартфони. Але частково це може розв’язати проблему для якоїсь частини дітей. Якщо намагатися комбінувати різні рішення, Україна може це вирішити. Питання у бажанні і стратегії.
Очевидно, що в селах, наприклад, захворюваність буде не так швидко прогресувати, як у великих містах з великою щільністю населення. І тому можна думати про те, щоб не закривати і не відкривати одночасно всі школи по всій країні. Навіть одну область варто поділити на зони ризику. Якщо у місті спалах захворювання — закриваємо міські школи. Якщо в селі критичної ситуації нема і є масове тестування — то сільську школу закривати не потрібно. Але для цього нам потрібне масове тестування і чіткі протоколи роботи шкіл.
Можливостей є багато, але ми мусимо насамперед зробити всю, я би так назвав, домашню роботу: починаючи від правильної ліцензії операторам мобільного зв’язку — і завершуючи масовим тестуванням.
— Дистанційне навчання внесли в Закон про освіту раніше, в контексті інклюзії зокрема. Чи до вас хтось із Міносвіти звертався по співпрацю у цьому напрямі?
Ми співпрацювали з Міністерством освіти і науки за часів міністра Лілії Гриневич. Тоді спільно, з ініціативи Міністерства, ми розробили низку безкоштовних курсів з підготовки до ЗНО. Вони призначалися насамперед для дітей з окупованих територій. І дуже багато школярів цими курсами скористалися. Вони до сьогодні популярні і затребувані на всій території України. На цих курсах щороку навчаються сотні тисяч дітей.
Після цього в нас не було жодних запитів від міністерства допомогти з “дистанційкою” чи всеукраїнською школою онлайн. Але ми намагаємося робити все, що можемо, самі. Ми розробляємо курси підвищення кваліфікації для вчителів, які безкоштовно доступні онлайн. На них навчаються більше двохсот тисяч вчителів. Ми розробляємо курс про коронавірус, щоб люди розуміли, що це і які заходи безпеки потрібно запроваджувати. Також зо два місяці тому ми запустили п’ять нових курсів англійської мови. Вони якраз для школярів старших класів. Якщо буде звернення від міністерства по допомогу, будемо відповідати на нього залежно від того, про що і від кого буде запит.
— Скільки часу потрібно, щоби розробити хоча б один курс?
— Якщо це робиться в звичайний час, то один хороший онлайн-курс на весь клас — це, я думаю, щонайменше пів року роботи. Тоді він буде справді якісний і на весь рік. Тобто йдеться не про найбільш важливі теми, а про всі теми з програми цілого року якогось одного предмету для одного класу. Наприклад, з математики чи української мови. Звичайно, можна взяти лише основні теми і спробувати скоротити час розробки. Але для цього потрібно кілька місяців, а не кілька тижнів. Інакше на виході буде щось таке, як ми вже бачили за останні місяці — якась ліванська війна Івана Грозного.
Розмовляла Анна ГЕРИЧ
Світлини із видання Новоє время та The Ukrainians
07.07.2020