Рускій народний театр в Станиславові відограв ві второк [18 н. ст. червня] в сали товариства им. Монюшка мельодраму "Не ходи Грицю на вечерницї" і представив ся в відограню сеї штуки в цїлости дуже добре. Як гра так і співи именно зробили на численно зібрану пyблику найлучше вражінє чого доказом були часті грімкі оплески. З гри видно, що артистки і артисти совістно вистудіовують і виучують ся своїх роль.
На се перше представленє явилось много Русинів станиславівских і то, що з радостію зазначити належить, без різниць партійних. В справах культурних і економічних проч з партійностію! Сли так дальше пійде, то театрови в Станиславові поводитись буде добре. Видно було також досить публики польскої, за те мало було Русинів з провінції.
Також представленє оперети "Пташника з Тиролю" в четвер випало на загальне вдоволенє публики. Ми чули навіть між Поляками голоси, що театр рускій відогранєм сеї оперети дорівнує польскому театрови львівскому. Далоби ся може де-що замітити і поправити, именно в обсадї деякої ролї, але о тім коли инде. На сїм представленю явилось менше публики, именно рускої, як на першім, але се сталось певне для того, що сю оперету тамтого року мабуть аж два рази в Станиславові грано, отже она загалови знана. Но за те належить сподївати ся що на офенбахівского "Синобородого" публика зійдесь дуже численно, бо в Ставиславові оперета ся буде відограна по раз першій.
[Дѣло, 23.06.1895]
Представленє оперетки "Синобородий" в суботу [22 н. ст. червня] випало з кождого огляду знаменито і всїм загально подобало ся. Именно в 1 і 2-ім актї сипались френетичні оплески. Панна Фіцнерівна була в роли Бельоти недорівнаною. Дует Фльорети [Лопатиньскої] і Сафіри [Радкевичевої] в 1-м актї випав пречудесно. А артисти пп. К. Підвисоцкій в роли короля Бобеша, Лопатиньскій яко ґраф Оскар, Ольховий яко Синобородий а Янович в роли альхеміка грали без заміту. П. Ольховий не тілько добре співав, але й лучше грав, як "Пташника з Тиролю". Звернути би лише увагу усїх артистів на виразнїйшій виговір і на відповідне маркованє сатиричних місць, инакше они минають без вражіня. Ухарактеризованє, именно мужеских роль було знамените. Костюми артистів та богата ґардероба артисток загально викликували подив. Признавано, що такої ґардероби не бачено на львівскій сценї польскій. Словом — загально висказувано лише самі похвали для руского театру. Одно тілько, що антракти були за довгі. — Публики було більше, як на "Пташнику", але не зовсїм много.
[Дѣло, 24.06.1895]
В недїлю [23 н. ст. червня] на представленю "Учителя" д-ра Франка зьїхало ся много священиків з околицї і явило ся много учительства і селян.
Театр був майже повний. Публика була живо перенята грою, а штука робила сильне вражінє. Деякі місця в комедії, котру би радше назвати траґі-комедією, викликували бурю оплесків. Видно, автор уміє добре порушувати чувства зрітелїв або зрушуючими сценами або як-раз в саму хвилю висказаними гадками. Характеристичне, що цїлий театр загримів оплесками, коли жандарм на сценї зачав кувати всемогучого в селї жида. Так само глубоко відчула публика і похвалила однодушно висказ учителя: "Най хто скаже, що не варта для народу трудитись", коли то в день екзамену принїс паробчак разом з війтом учителеви в дарунку одїнє в винагороду за сурдут, котрий на учители подерли, напавши на него в школї перед трема роками в самих початках по єго приїздї. А як сильно підносить наші серця сцена підчас "екзамену", коли то дїтвора, давнїйше дика, під проводом учителя відспівує гармонійно молитву! Одним словом — штука вельми цїнна, бо розясняє правдиве значінє школи і кидає світло на положенє народних учителїв. Таких штук треба нам більше, именно для наших селян: они розуміють их, сильно відчувають і в души своїй творять собі вірні образи о станї річи.
Що до гри артистів — то она була бездоганна. Именно належить піднести гру пп. Підвисоцкої і Слободівної, першої в недовгій роли Пасїчнихи селянки, а другої в роли сестри учителя, именно в двох перших дїях. Перша уміє вдатно підхвачувати і удавати рухи та тон бесїди селянок, а друга грає дуже природно, без афектації, і відповідно до положеня, в якім находить ся. Роля учителя трудна, бо в нїй від реальности в пересаду тілько один крок, именно в послїдній дїї. Грав єї п. К. Підвисоцкій. — Ролї війта і жида мали пп. СтечиньскІй і Ольшаньскій і відограли вірно. Ми чули, як селяньство по представленю з очевидним заинтересованєм обговорювало поодинокі уступи штуки.
[Дѣло, 26.06.1895]
В недїлю минувшу представив рускій театр в Станиславові штуку перероблену з повісти Крашевского п. заг. Хата за селом або Циганка Аза. Самій штуцї богато хибує, щоби бути драмою в значіню того слова. Єсть она радше злїпищем різних співів і образів, обчислених на ефект. Деякі співи именно хори циганьскі, як на драму злишні, а занадто реалістичні картини, н. пр. умиранє вітця Мотруни, могли би без найменшої шкоди для штуки бути скорочені. Взагалї єсть в штуцї много епізодів, котрі акцію спиняють замісць посувати єї, а через те штука тратить на драматичній интензивности притягає ся в безконечність і нудить. Досить сказати, що штука з антрактами тягнула ся до години 12½ в ночи. Ситуацію ратували артисти загалом знаменитою грою напружуючи всї свої сили. Особливо ж панї Лопатиньска мусїла завдати собі много працї і розваги, щоби віддати так добре, як сего разу віддала, ролю химерної Ази, що то на внї єсть кокеткою-циганкою, а в глубинї душі пристрастно любить лише Тумрія-цигана, котрого, хоч він з хвилевої любови оженив ся з білою селянкою Мотруною і ocїв в хатї за селом, все таки натура циганьска тягне до циганів. — На сїм представленю амфітеатр був повний публики.
Без порівнаня менше публики було на вторковім представленю "Запорожця за Дунаєм" з додатком "Вечерниць" Нїщиньского. На сїм представленю першій раз бачили ми Запорожця Карася в интерпретації п. Ольшаньского і мусимо признати, що тут показав ся п. Ольшаньскій дїйстним майстром в віддаваню того рода типів. Хори і всї співи вийшли дуже хорошо, з виїмкою одного-двох фальшів, як н. пр. в пісни сольовій "В сїй хатинї". Оперетка сеся вправдї давна, но мимо того она все для нас, як і "Наталка Полтавка", єсть свіжою, любою, чарівною. Не диво, що як завсїгди так і тепер зробила своє дуже миле вражінє.
[Дѣло, 05.07.1895]
В четвер [4 н. ст. липня] публика Станиславівщини мала нагоду видїти на сценї драму Писанецкого "Мужичка", преміовану видїлом краєвим. Драма відзначає ся реальностію в представленю деяких черт з побуту селян на Волини і деяких знаменито підхвачених типів з интеліґенції, полуинтеліґенції, жидів і селян тамошних. Сама же тенденція драми — показати зрітелям руску жужичку лицаркою в мести на пани-кокетцї за нарушенє єї святого чувства любови — в рускій драматурґії незвичайна і тим уже цїкава.
Поодинокі ролї були добре роздані і загалом знаменито відограні. В порівнаню з попередним роком треба признати, що п. Лопатиньскій грав тепер ролю Яші без порівнаня лучше; рівно ж п-на Фіцнерівна віддала ролю знудженої і шукаючої розривки з влюбленим в свою дївчину сїльским хлопцем, панї-поміщицї Варецкої о много лучше, як передше, бо певно, природно, консеквентно і вірно. Инші же ролї, котрі були в тих самих руках, що й перше, були відограні на загальне найбільше задоволенє. Ролю Олекси, відлюбленого паробка, грав сего разу п. Стадник зовсїм добре, без пересади. Но пасїчникови старому треба було де в чім більше спокійного і поважного поведеня.
В суботу [6 н. ст. липня] відограно оперету Міллєкера "Бідний Іонатан" з кождого огляду дуже добре. Именно ж піднести належить гру п. Яновича яко Іонатана і п. Ольшаньского яко импресарія, спів же п. Ольшаньского яко Вандергольда, панни Фіцнерівної яко Гарієти і панни Радкевичівної яко Моллі. Ухарактеризованє було знамените тілько ґардероба потребує відсвіженя. Публики на сїм представленю було далеко більше як на представленю "Мужички", бо явилось більше польскої публики і войскових.
[Дѣло, 08.07.1895]
В недїлю [7-ого н. ст. липня] представив театр народну штуку перероблену з польскої повісти Севера на руску мову і приложену до сцени Л. Лопатиньским, артистом рускої сцени. Штука вправдї не має богатої акції, широкого засновку і потрясаючих сцен, але за те тенденція єї єсть хороша і переведенє погідне і підносяче духа й серце. Головною тенденцією єї єсть — високо перед очима зрітеля піднести любов до "святої землї" і заразом показати, що не тілько в богатстві побираючі ся люде, але й бідні, коли они вдухновлені сею любовію до землї, то честнотою і працею доходять до посїданя єї й до правдивого поважаня і любови у громадян. Головні ролї тої в бідї побравшої ся пари грали п. Лопатиньскій [Антось] і панї Лопатиньска [Андзя]. Обоє вивязали ся з своїх роль як найкрасше, бо грали видно з переконанєм в идею і з теплом внутрішним. Добре зилюстровали жидівску пару, що підмовляла селян до зла, п. Ольшаньскій і панї Яновичева. — На представленю було над сто селян, що приїхали були на відчит уряджений філією "Просвіти".
[Дѣло, 12.07.1895]
Ві второк [9 н. ст. липня] виступив рускій театр на сценї станиславівскій з оперою Лисенка "Утоплена". Мимо многих хороших прикмет своїх не зробила ся опера а властиво оперета належного вражіня. Правда, музика місцями пречудова, a знов є також місця, именно хорові, котрі може би зробили якесь вражінє, коли-би були виконані сильнїйшими хорами і сильнїйшою орхестрою по дуже великій вправі. А то хори випали денеде дуже млаво а до того ще з діссонансами між співом а орхестрою. Є також в сїй оперетї дуже ефектні сцени, як н. пр. в 4-ій відслонї поява русалок в погідну ніч при світлї місяця, пливучого по небі, однак щоби зробили правдивий афект і викликали илюзію, треба до того лучших приладів, лучших куліс, більшої сцени, а головно далеко більшого персоналу. Одним словом — оперета "Утоплена", в де-чім змінена, именно щодо співу і рухів русалок, могла би осягнути свою артистичну цїль хиба на великих сценах при великім персоналї і сильній орхестрі.
В четвер же [11 н. ст. липня] відограв театр драму Кибальчичевої п. заг. "Катря Чайківна", преміовану першою нагородою на конкурсї видїлу краєвого. Драма відзначає ся великою житєвою правдою, але не дістає їй висшого идейного підкладу. Се бо такі типи і характери, як Катря Чайківна в сїй драмі, зoвсїм не можуть заважати навіть в оговореню квестії зближеня панів до мужиків. Бо якою представляє ся нам Катря? Ото дївчина без правдивого образованя, плитко і вузко мисляча, малпуюча на-здогад поведенє своєї матери в виходї за-муж; дївчина, що радше слухає підшептів служницї-салдатки, анїж розважних рад своєї матери; панночка, котра покинена першим своїм судженим хоче конче вийти за-муж і за мужика — [не з идеї, але щоб лиш не посивіти]; дївчина плоха і легкомисна, котра, виходячи за-муж за мужика, зміняє тілько свій стрій а не житє паньске і котра не може любити аж до саможертви — така дївчина не може збудити у зpiтeлїв симпатії к собі а тим самим якогось співчувства, коли муж виганяє єї назад до двора. Се слаба сторона штуки, через що она не може почислитись до тих штук, котрі хотять рішати поодинокі проблєми суспільні. Треба признати, що головні характери — Катрі і Михайла грали панна Фіцнерівна і п. Янович з великим зpoзyмiнєм. Рівно-ж ролї матери Катриної і салдатки були віддані зовсїм згідно з тенденцією драми.
В суботу [13 н. ст. липня] відограв театр оперетку "Мікадо" знаменито. Живописні образи сценічні при кінци обох актів були правдиво ефектовні. Співи і хори могли всїx одушевити. Именно ж піднести належить сольо-співи панни Фіцнерівни в роли Юм-юм і п. Ольхового в роли Мікадового сина. Пречудесно відспівали квартет в 2-ім актї пп. Лопатиньска, Фіцнерівна, Ольховий і Рубчак [яко бас]. З ролї Катиші вивязала ся панна Радкевичівна як грою так співом дуже хорошо. Ролю Ко-ко відограв п. Ольшаньскій знаменито.
В недїлю [14 н. ст. липня] відограно драму д-ра Франка: "Украдене щастє". Сего разу грала трудну ролю Ганни панна Слободівна дуже вірно і природно; видко, що добре вдумала ся в характер сеї жінки. Ролї Задорожного і Гурмана грали, як і попередними лїтами, пп. К. Підвисоцкій і Янович і вивязали ся з своєї задачі як слїд. Не можна не згадати про дуже вдатне наслїдуванє п. С. Підвисоцким сїльского музиканта на решітку і єго приспівованя.
В понедїлок відїxaв театр до Надвірної, лишивши по собі в Станиславові як найкрасше вражінє. Бажаємо єму в Надвірній як найлучшого поводженя і просимо Вп. Земляків з Надвірнянщини, щоб як найчисленнїйше відвідували театр, додавали так гарній трупі театральній охоти до дїланя в тім труднім званю і підпомагали так потрібну і хосенну нашу институцію!
[Дѣло, 16.07.1895]
16.07.1895