Незарозуміла віра. Про енцикліку Lumen fidei

І тепер ми вже знаємо, що хотів сказати цей дивовижний Папа у своїй першій енцикліці Lumen fidei: те, що він вже казав як Берґольйо і що каже зараз з двох кімнат у готелі.

 

 

Ерудиційний матеріал походить, найімовірніше, ще від його попередника, але є у документі акценти, що належать точно Франціску, і якщо вони походять з незакінченої праці Бенедикта, то це дуже щасливий збіг.

 

Християнська віра є світлом таким сильним, що освітлює все, все особисте та суспільне життя, і так заперечує пізнавальний релятивізм, що — як визнає це сама енцикліка — "...Постає питання, чи не такою, власне, була правда, яку пропагували великі тоталітарні режими минулого століття, правда, що нав'язувала власну універсальну концепцію, щоб затьмарити конкретну історію окремої людини". Відповіддю на таку правду є нинішній релятивізм, який випливає зі страху перед фанатизмом, що його несе поєднання віри з правдою. І страх цей був би виправданий, якби не те, що християнство є тріадою: від віри неможливо відокремити надію та любов.

 

Немає слова більше підозрілого, ніж "любов": його претензійність видається страшною. І можна не вірити енцикліці, коли вона розповідає про кохання та діалог. Коли ми читаємо у ній, що "...Правда любові не є правдою, яку нав'язують силою, вона не є правдою, що знищує особистість. (...) Віра не є абсолютною, але вона зростає у співжитті, у повазі до іншої людини. Людина, що вірує, не є зарозумілою; навпаки, віра дає їй покору, тому що вона знає, що це не ми її маємо, а вона опановує нас. Не спричинюючи в ані найменший спосіб закляклості поглядів, визначеність віри наказує нам вирушити в дорогу й уможливлює свідчення та діалог з усіма".

 

Можна було б не вірити Франціску, якби він не зійшов так радикально з монаршого трону, не демонстрував щодня, що означає ще одне забуте слово — "покора".

 

Я досі пам'ятаю, що в чудовій книжці-розмові єпископа Берґольйо з рабином Скуркою він сказав про проект леґалізації одностатевих шлюбів. "Релігія має право висловлювати свою думку, оскільки служить людям. Якщо хтось просить поради, то я маю право її дати. Іноді висвячена особа звертає увагу вірних на деякі аспекти приватного чи публічного життя, оскільки є їхнім пастирем. Проте вона не має втручатися в їхнє особисте життя. Якщо Бог, чинячи акт створення, ризикнув і створив нас вільними, то ким є я, щоб втручатися? Ми засуджуємо духовну кампанію переслідування, з якою доводиться мати справу тоді, коли особа, що виконує релігійні обряди, диктує вказівки, норми поведінки, вимоги в такий спосіб, що інша людина відчуває себе позбавленою свободи. Бог залишив у наших руках навіть свободу скоювати гріх. Належить дуже чітко представляти цінності, межі, заповіді, але духовне, душпастирське переслідування не є допустимим".

 

Це віра та любов, а надія? Віра Франціска є радісною, вона бачить так багато зла навколо, але не впадає у відчай, усміхається. Його віра справді є світлом.


Jan Turnau
Wiara niearogancka - Jan Turnau o encyklice "Lumen fidei"
Gazeta Wyborcza, 05.07.2013
Зреферував Омелян Радимський

08.07.2013