«Тварини і люди» – паноптикум уяви
Енциклопедії, старі книги, поштівки, кольорові витинки з газет та журналів, картонні коробки, пожовклий папір – усе це є елементами колажів із беззаперечними сенсами за концепцією автора. Який зміст несуть у собі речі з минулого? Чи можуть вони залишатись актуальними й сьогодні, не втрачаючи своєї цінності? Філософія поєднання минулого і теперішнього, минулого і майбутнього змушує до запитань. Або навпаки: відповідає, проте залишає після себе ще більше запитань без відповідей.
Що для нас означає минуле? Особисте чи суспільне. Чи відрікаємось ми від нього, чи навпаки: несемо з собою у сьогодні. Робимо з нього культ, спогад чи назавжди стираємо із пам’яті.
Про це власне і роздумує Олександр Максимов, створюючи серію колажів «Тварини і люди», де прозирають не тільки неживі об’єкти, а й передовсім обриси тварин та людей. Якою ниткою поєднані ці два світи – тваринний та людський, автор здебільшого дає можливість поміркувати глядачеві.
У дрогобицькому Палаці мистецтв (Вілла Б’янки) відбулась перша офлайн подія після карантину – виставка колажів художника та перформера Олександра Максимова. Для автора це вже друга персональна колажна експозиція. «Тварини і люди» – це передовсім про пам’ять. Особисту та національну. Про можливість намацати наші історичні травми, оскільки у творах автора часто присутній лейтмотив радянського минулого.
«Усе почалось з того, що мій батько був колекціонером, він часто приносив додому всілякі поштівки, радянські журнали, купував різні книги, здебільшого, російськомовні, – розповідає автор. – Мабуть, у кожного вдома можна знайти ще якісь раритетні речі, що нагадають нам про те, чого уже немає. З часом мені захотілось щось з цим всім зробити,бо було жаль викидати на смітник». Олександр каже, що таким чином намагався надати друге життя речам, котрі відійшли разом з минулою епохою. Переосмислити радянське минуле, у певному сенсі прийняти його, як частину історії батьків.
Усі роботи автор творить у ручний спосіб. На думку Олександра, це дає розуміння мистецтва тут-і-тепер. Фізичного відчуття. Бачення певного відображення самого себе. Під час формування колажу художник не задумує конкретну композицію і наперед не вкладає у зображення якоїсь ідеї. Натомість його більше цікавить сам процес творення, який Олександр часто називає медитативною практикою колажу. Те, що з'являється як твір – злиття свідомого та несвідомого. Певна рефлексія на конткрений час, період. Зазвичай автор шукає сенс у своїх колажах уже тоді, коли вони перебувають у завершеному стані.
«Часто у моїх роботах є вирізані, промовисті й упізнавані фрази минулої еппохи з пропагандистських журналів, як от «Пролетарі всіх країн, єднайтесь!» поруч із зображенням риби, котра тримає на своїх плавниках стару балалайку. Для мене це хороший інструмент для візуальної маніпуляції», – пояснює Олександр.
Нашарування сенсів та контекстів, значень та змісту змушує глядача зануритись у паноптикум власної уяви. Віднайти у колажах передовсім не те, що хотів цим сказати автор, а те, що можуть побачити інші. Що можуть зрозуміти, пояснити собі, хоч дещо може досі для них залишатися невідомим.
«Тварини і люди» – це спроба усвідомити, в якій оптиці ми дивимось на світ. Чи вміємо споглядати у більш ширшій візії? Відійти і побачити більш цілісний відбиток світу?
Якщо дивитись на колажі Олександра Максимова зблизька, – кожного разу помічаєш безліч нових деталей. Наприклад, старий жовтий аркуш із переписом борщу. З іншого боку, якщо відійти далі, тоді відкривається більш цілісний і повніший відбиток уявного світу художника із усіма його тваринами, людьми, старими речами, буквами, сенсами та кодами.
Виставка «Тварини і люди» тривала від 17 травня до 7 червня. Під час закриття кульмінацією заходу став перформанс «Вихід із ізоляції», який автор задумав як завершення свого посткарантинного проєкту.
«Вихід із ізоляції» – це водночас спроба вийти за межі власного Я. Можливість відшукати точки перетину обох світів – реального та віртуального, намацати те, що залишається фізичним, а отже існує у реальності. Під час перформансу митець використовував два крісла та мотузок, з чого сконструював цілісний мистецький об’єкт.
09.06.2020