З Перемишляньского пишуть нам:
З села Осталович виїхали Олекса Кобилецкій і Гринько Ильчишин перед трема тижднями до Бразилії. По тиждневи прислали з Удіне повний роспуки лист, в котрім просять війта о присланє им на дальшу дорогу до Ґенуї 22 зр., бо инакше відставлять их шупасом назад до дому. В листї пишуть, що Кобилецкій хотїв з роспуки повіситись, та лежить в великій горячцї в шпитали. Отже не радять нїкому пускати ся в дорогу, не слухати намов і обіцянок, бо то все обчислене на визиск. — Розумієсь, що грошей з села нїхто им не післав, отже остались на чужинї на леду.
Хтось би подумав, що по такім листї прочі охочі до еміґрації охолонули в своїй горячцї та холодно розважили: чи їхати, чи не лїпше зістатись дома? Борони Боже! Они не хотять вірити нї листови, нї нїяким пересторогам. "Ми вже маємо розум! нас нїхто не обдурить. Пани боять ся, щоби ми не їхали, та фабрикують такі листи в Перемишлянах..." Та й даремні всякі пересвідчуваня. Вісїм родин попродали все, одержали вже вільні корабельні карти і нa 1-ого червня мають бути в Удіне, а осьмого в Ґенуї. Тілько не всї ще мають пашпорти, бо староство без порозуміня з війтом не хоче видавати.
Розуміє ся, що еміґранти мусять і богато находитись, і не одну чарку заплатити, і від різних драчок боронитись, заким одержать свідоцтва моральности, без котрих пашпортів не дають і в дорогу пускатись не можна. Такій заколот треває вже від трех місяцїв. Емігрантам сходить весело час в коршмі, — пють, бенькетують і тратять остаток гроша. Жде их розчарованє і крайна нужда. Та вольному воля!
Найбільше еміґруючих достатчають села Осталовичі, Жидовичі, Утїховичі, місточко Свірж, Ушковичі і Глїбовичі свірскі. Причина еміґрації єсть скомбінована. Нам знане докладно село Осталовичі, то о еміґрації з него можемо сказати ось-що: З одної сторони не дасть ся заперечити нужда, але з другої сторони треба зазначити також великій упадок моральний, піяньство, розпусту, лїнивство та зашкаралупілий консерватизм, опорний всякій науцї і поступови. Четверта часть села віддає ся реміслу нічному. За зразок може послужити факт, що в великій четвер три "Бразилійцї" напали в ночи на оден фільварок і обрабували єго, а сторожа нічного небезпечно побили. Правда, що замість в Бразилії опинились они в Бережанах і наслаждають ся чотиролїтною вязницею. А праця над моральним двигненєм темної маси остаєсь даремною. У всїм перед водить старшина громадска, а тут навіть карають літрами, могоричами і снїданками. Навіть весїля кінчать ся в коршмі, а молодята складають арендареви подарунки. Біднїйшому тяжко жити, бо різні неправні драчки доскулюють. В селї розпаношило ся куренє тютюну так, що в однім роцї пійшло на тютюн 1.200 зр.; кілько пійшло на горівку, не міг я довідатись. За те при всяких виборах Осталовачане "postępują solidarnie"... на них завсїгди можна "liczyć". Грунти "Бразилійцїв" набули таки місцеві радні громадскі, котрим еміґрація всесторонно оплачуєсь... Не дивота, що при таких обставинах темний нарід, позбувшись тут своєї батьківщини, думає в Бразилії найти "рай"...
І. Сусїд.
З Львівского повіту одержали ми в справі еміґрації таку вість:
"Впадає в очи, що грунти по наших еміґрантах закуповують мазури. Знаємо кілька випадків, в котрих мазури — так сказати-б — чигали на грунти по наших людях. В однім випадку грунт сторгував і нїби-то купив жид, а другого дня вже осїдає на грунтї мазур. Глядячи на все те, мимоволї будить ся підозрінє, що маємо дїло мабуть з зорґанізованою акцією кольонізованя мазурів на грунтах Русинів..."
Мабуть і за для того спроваджуюгь таке множество робітників-мазурів до Львова, щоби они — з кривдою місцевих робітників — заробляли гріш і в околици львівскій оставали ся та скріплювали елємент польскій.
Громадку 23 осіб наших еміґрантів з Перемишлянщини, заарештовану недавно в Градци в Стирії, приставлено оногди до Відня і она явила ся 25-ого мая в кульоарах парляменту. Wiener Allgem. Ztg. так про них пише:
"Оріґінальна ґрупа руских хлопів, в характеристичній одежи, з запалими лицями, з котрих промовляє голод і нужда, облягла ґардеробу польских послів і хилила ся до землї та цїлувала в руку кождого, хто до них заговорив. То були "Бразилійцї" без пашпортів, перехоплені в Градци і на кошт державний приставлені до Відня. Дома випродали они нужденні свої господарства, пустили ся в дорогу, а тепер без гроша, безпомічні, не знаючи иншої мови кромі рускої, опинились серед гуку і шуму великого міста. Аґент корабельних товариств яркими красками малював им рай бразилійскій і кождий з них сподївав ся, що там дожидає єго двір красшій від двора вельможного пана дїдича галицкого, а тимчасом они опинались у Відни — жебраками. Панове з польского "кола" зібрали між собою складку, щоби вислати их до дому, але они о тім і чути не хотять. бо господарства свої попродали, зарібку не знайдуть. то прийдесь им хиба померти голодовою смертію. Отже делєґати віденьского товариства св. Рафаїла старають ся о пашпорти для них, щоби таки вислати их до бажаного раю, де — як думають — не буде анї працї, анї голоду, анї "штайрамту".
Дѣло
28.05.1895