Це наразі не про шапку Януковича, а про шапку іншого президента України – Зеленського. Дуже дивно, як наші дуже проникливі й невсипущі аналітики не провели елементарної лінгвістичної, чи то лінгвістично-психологічної, експертизи деяких ключових моментів свіжої пресової конференції нашого гаранта, де все потаємне вилазить як шило з мішка. Передивився і перечитав доволі того, що вийшло за цей майже тиждень від тої події, але нічого такого не знайшов, тому й вирішив про це написати.
Тема так званих плівок Деркача, на яких Порошенко 2016 року обговорює з тодішнім віцепрезидентом США Байденом фінансову допомогу Україні, стала топ-темою і російських, і українських, і американських, і, зрештою, світових ЗМІ, на неї вже прореагували і у Байдена, і у республіканців. Тема явно світова, бо тут ідеться і про дискредитацію Байдена, який Трампа напередодні цьогорічних президентських виборів у США вже випереджає на 5-10 відсотків, і про стратегічний напрямок української зовнішньої політики на роки наперед.
Але як і що про це говорить на пресовій конференції Зеленський? Дуже швидко, ковтаючи слова, він промовляє: «Так, про Порошенка і Байдена… да… да… я чув…». Так, він чув, уявляєте, а міг і не чути, добре, що десь почув. Ніби це якась така друго- чи третьорядна подія, яка відбувається десь дуже далеко, безпосередньо Зеленського не стосується, але він все ж, як справжній президент, усім цікавиться, і зволив про це почути й прокоментувати.
Далі він, здається, краєчком вуха десь чув і про таке: «…я знаю, що генеральний прокурор зареєструвала кримінальне провадження через… депутата Деркача… мені здається… так?» Це все він промовляє з паузами, неначе пригадуючи прізвище якогось там депутата Деркача і сумніваючись у тому, чи це насправді був Деркач, чи може хтось інший, каже: «мені здається» і так насторожено, ніби боїться помилитися, перепитує у зали: «так?» І було видно, що якщо б журналісти заперечили йому, що це був не Деркач, а, припустимо, Медведчук чи Портнов, він готовий був перепрошувати за свою помилку. Ну не може ж така поважна й зайнята людина, як президент Зеленський, пам’ятати всіх деркачів, порошенків і байденів, навіть незважаючи на те, що «Washington Post» прізвище цього Деркача виніс у заголовок. Так що роль незнайки про те, що Земля кругла й обертається, актором Зеленським була зіграна украй кепсько.
А тепер поміркуймо, хто, почувши про якусь подію, намагається максимально від неї дистанціюватися і доводити, що це десь далеко від нього й жодним чином його не стосується? Не треба й згадувати сюжетів кримінальних романів, щоб допетрати, що це злодій. Довідавшись, скажімо, про пограбування супермаркету, яке він вчинив, злодій здивовано реагує: «Що, серйозно? Пограбували? Та не може бути! Ну і хто б міг це зробити?» Пригадую з дитинства – пацани, які під гастрономом підпалили стос дерев’яних пустих ящиків, коли приїхала пожежна машина їх гасити, стояли осторонь і спостерігали, вдаючи, що жодним чином не відають, хто б це міг таке неподобство вчинити, і голосніше за всіх вигукували: «Невже хтось підпалив? Та ну! А може якось само загорілося?»
Дивно, що такий талановитий актор, як Зеленський, не зміг до пуття зіграти роль подивованого плівками Деркача, виглядав розгублено, невпевнено, зітхаючи і видаючи нервове напруження. Також він не подумав, коментуючи так звані «плівки Єрмака», що хтось може замислитись, що про плівки Єрмака він знає усе: «Я знаю, хто проводив ці записи, я знаю для чого. Знаю, хто хотів шантажувати цими записами мене особисто, щоб я зняв Єрмака. Я знаю, хто це зробив», – а про плівки Деркача ані ніц не знає, ні сном, ні духом – нічогісінько.
Він не знає, хто плівками Деркача кого хотів шантажувати, навіть і не здогадується, що це хотіли шантажувати Порошенка і Байдена, вбивши клин між Україною і Сполученими Штатами. Звідки ж насправді взялися ці «плівки Деркача»? Зробимо припущення, хоча про це вже пишуть майже всі світові ЗМІ, що це спецоперація Росії з дискредитації лідера демократів Байдена і згортання євроатлантичного курсу України та переорієнтації нашої держави в бік Москви – тобто важливість цієї події надзвичайна. Не відкидаємо ймовірності, що до таких доволі секретних речей, як міжнародні перемовини президента України, має доступ лише наступний президент і його найближче оточення, і що нинішній президент Зеленський з головою його офісу Єрмаком сиділи й редагували ці записи, аби потім випустити їх у люди, і тому Володимир Олександрович так неталановито й недолуго відхрещувався від свого дитяти, що може навіть свідчити про якісь залишки совісті всередині його єства.
Також Зеленський, згадуючи на пресовій конференції Порошенка, говорив про те, що це «не останній дзвінок» для експрезидента, що за цю справу серйозно візьметься прокуратура, виявляючи, чи не була там часом державна зрада. Як все у нас швидко забувається. Зеленський, вочевидь, забув, що Янукович вже «шив» державну зраду Юлії Тимошенко – і чим для нього закінчився той «дзвінок». Не можна виключати того, що шлях українських президентів до Ростова може стати нашою національною традицією.
Також засумніватися у розумових здібностях нашого чинного гаранта змушує нас ще один пасаж з його пресової конференції, де він себе виставляє чистим як шкелко: «Я точно не призначив на посади жодного кума чи армійського друга». Невже незрозуміло, що у тих середовищах, звідки походить Зеленський, кумів нема, бо там дітей не хрестять. Нічого поганого нема – кожен народ має свої традиції і релігійні ритуали. Просто треба трохи думати, коли щось говориш. А які можуть бути «армійські друзі» у Зеленського, який в армії не служив, – і є доволі вагомі свідчення про те, що він принаймні двічі «відкосив» від армійської служби у 2014 році? Чиста комедія.
Пацан не лох, але простий як двері, і не виключено, що його розгнуздана «безпосередність» і «простота» – «що бачу, те й співаю» – є тонкою психологічною грою для підтримання того рейтингу, який вже потроху валиться. Якщо не можеш навести лад в економіці, в зовнішній політиці, в припиненні війни, то замінником цього виступає «свята простота», яку поки що «хаває» зелений електорат; але чи можна довго втриматися на самій «святій простоті» і «невинності» і на невіданні про ключові світові проблеми?
Але, здається, не вийде для чинної влади на догоду Кремлю «на дурника» відхилитися від євроатлантичного курсу України, вже закріпленого в Конституції (плівки Деркача – це серйозний дзвінок про цю слизьку тенденцію Зеленського і Ко), бо громадянське суспільство цього не пробачить, а активного громадянського суспільства, тобто «націонал-радикалів» і «фашистів», Зеленський боїться найбільше – бо це суспільство вже визріло за роки останніх двох революцій в Україні, і його вплив на перебіг усіх доленосних подій у нашій державі незаперечний. До речі, декілька днів тому Сергій Стерненко заявив, що влада побоялася йому вручити підозру лише через активність громадянського суспільства і тих активістів, які прийшли його підтримати під стіни СБУ. А остання акція «Стоп реванш» і поготів викликала істерику в усіх ватних і ватноподібних, хоча масштаб цієї акції через карантинні обмеження був доволі скромний.
Так що за всіма ознаками грати вар’ята, тобто замість реальної діяльності патріотичного президента продовжувати самодіяльне кавеенівське акторство у бік Москви, яке так кепсько вдається Зеленському, судячи з останньої пресової конференції, приречене на провал.
28.05.2020