Чи є що гірше від осінніх днів,
Коли уся природа тужно плаче,
По сірім полі тілько ворон кряче,
Де вчера лився ще чарівний спів.
Коли пресумно дзвонить дощ до шиб,
На дворі стужа, грязная баюра,
А дерев трупи кричать дике ура
І заздрий кожній цему, що погиб.
_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
Ще гірше горе робиться борцям,
Коли їм руки звяжеться за спину,
Живцем запхають гей би в домовину
І кажуть жити подібно мерцям!
А там кипить ще, важиться судьба,
Якою вік цілий нам жити треба,
Бо долі нам ніхто не кине з неба...
А ти сиди, хай їсть, хай жре журба...
Табор-Яловець 12/5.
[Громадська думка, 17.05.1920]
17.05.1920