Людство пишається своїм постійний поступом. Якщо озирнутися в часі назад, то видається, що воно досягло небувалого розвитку. Що за останні кілька років зробило впевнений та грандіозний стрибок вперед. Штучний інтелект, роботи, машинне навчання, біґ-дата. Проте достатньо з’явитися на горизонті якомусь непевному вірусові, цій дивній суміші жаби з гадюкою, перепрошую, кажана та змії, як все котиться під три чорти. Себто людство повертається до своїх витоків. Знаходить притулок поміж закутків своєї темної душі.
Скільки би людство не прогресувало, а генетична пам'ять – страшна річ. Ще в передчутті карантину натовпи ринули запасатися всім, чим лише можна. Відбувся перший ментальний відкат – до совіцьких часів, епохи черг та дефіциту. За ними можуть послідувати темніші сторінки історії, якщо не вдасться знайти вирішення медичних та економічних проблем країни.
Ми повертаємося ментально в ті часи, коли вдавалося знаходити рішення подібних проблем. До епох, коли рішення видавалися простими та зрозумілими. На рівні інстинктів, бо вмикається режим самозбереження, а тоді вже не до раціо. Тому передовсім людність намагається призначити винних, а тоді покарати їх. Перетворити на сакральну жертву, аби перепросити в богів, котрі покарали нас пошестями за провини.
Це вже подекуди трапляється на вулицях наших населених пунктів. Не так давно пані з Буковини, котра повернулася із заробітків й стала однією із перших поширювачок коронавірусу, записала відео, де на колінах просить в односельчан прощення, бо боїться, що над нею та її сім’єю вчинять розправу.
Та й події в Нових Санжарах, підігріті п’ятою колоною, із блокпостами, шинами, теж ще свіжі в пам’яті. Підігріті навмисне в дні роковин Майдану, аби не лише дискредитувати диво того здвигу, а й загнати народ в найглибші закапелки жахливих часів спалення відьом та упирів. Перетворити на нелюдів. Тож варто очікувати, що Росія та її місцеві посіпаки наганятимуть паніку та ще більше битимуть по емоціях та страхах вітчизняного люду.
І про заперечення Майдану, знищення світлої пам’яті про нього йшлося не просто так. Адже тоді, в 2013-2014, влада заганяла українців в минуле. Перед нами так само розгорталися схожі сценарії: спочатку середньовічний антураж із вічами на Хрещатику, набатом та сховком від навали за монастирськими мурами на Михайлівській, пращами та требюше на Європейській. Майдан встиг побути і містом-фортецею, і містом-січчю. Паралельно ж розгорталося Просвітництво із його лекціями на головній сцені та хлопоманство. Завдяки згуртованості та освіченості протестувальників вдавалося протистояти владному наративові, не опускатися до нього, тому поступово відбувався прогрес, Україна рухалася до сучасности. Та повернутися до неї після втечі Януковича завадила російська інвазія, котра зупинила ситуацію на етапі визвольних змагань. Пандемія коронавірусу, котру нерідко порівнюють із іспанкою, котра ширилася світом якраз в часи після Великої війни, дуже вписується в порядок денний.
Нам знову загрожує ментальний відкат до Середньовіччя або й раніших часів. Проте ситуацію робить критичнішим те, що недуга охоплює цілий світ. Всі зайняті своїми проблемами, своїми дефіцитами, своїми страхами, своїми кривими між життям а смертю. За ними не до України.
Держави закриваються від інших. Центральна влада все менше може давати собі раду із глобальними викликами в плинні часи. Вожді з автократичними замашками користаються з нагоди й урізають свободи. Все обмежується, відгороджується, присікається. Тому на мапі світу знову виникають міста-фортеці із закритими брамами. Із нагостреними вилами та переляканим плебсом. В основі стратегій – будівництво стін, а не містків для спільного вирішення проблеми.
Не дивно, що Зеленський в ці часи передовсім взявся закріпляти олігархів за конкретними областями, адже в Середньовіччі відбулося повернення до феодалізму.
Росія ж звично намагається скористатися з нагоди, тому ширить фейки про коронавірус, аби посіяти сум’яття між мешканцями західного світу. Аби примусити його мешканців повірити, що демократична влада не здатна боротися із такими викликами своєю неповороткою бюрократією. Тому РФ намагається залякати людей, розсварити дружні держави та прикинутися рятівником, висилаючи нав’язану «допомогу». Воліє добитися розвалу європейської та євроатлантичної єдности. Промувати грубу силу, котра начебто протистоїть вірусу та хаосові демократії.
Кремль вдає, буцім в своїй країні тримає усе під контролем. Проте рухи Путіна свідчать, що він не відає, як діяти. Спочатку довго прикидався, що все гаразд, потім відмовчувався. Надіслав «допомогу» Італії та США, чим ще більше заплутує своє населення, котре не розуміє, для чого це робити, якщо в країні дефіцит товарів та ліків.
Тож ситуація в РФії так само залежить від того, як протистоїть коронавірусу місцева влада. Так вкотре руйнується міт про ефективність авторитарної системи при серйозних загрозах та про здатність Путіна відповідати на виклики. І така бездіяльність Кремля загрожує Росії значними людськими та фінансовими втратами.
Україні ж потрібно вирватися з блукання колами історії. Складні часи завше варто розглядати не лише як виклик, а й як можливість. Наприклад, як остаточно відв’язати вітчизняну економіку від російської, котра повзе вниз слідом за курсом нафти. Мінімізувати врешті залежність, аби не послизнутися на рублі.
Заодно всьому світові варто пильнувати, аби не дозволити охочим владоможцям сповзти до совіцьких чи нацистських лекал. Втримати їх та їхні народи від спокуси зостатися в ментальному Середньовіччі. Всім повернутися до сучасности, допомагаючи одні одним, спільно шукаючи вихід із ситуації, бо вірус цей діє за принципом «розділяй та владарюй».
Крім всього цього, українцям слід бути особливо пильними, аби не дозволити вітчизняній владі здати країну в Мінську під покровом карантину. Бо відносно менеджменту Путіна Середньовіччя ще видаватиметься золотою добою.
22.04.2020