Віддалена діяльність активних спільнот

Карантин вкрай негативно вплинув на життєдіяльність українських активних спільнот. Насамперед це стосується українських непарламентських політичних партій, які, у своїй більшості, згорнули діяльність і практично повністю втратили вплив на перебіг подій в країні. Внутрішнє життя парламентських партій у цілому звузилося до діяльності їхніх фракцій у парламенті.

Карантин проявив організаційні вади і, як наслідок, організаційну неспроможність практично усіх українських активних спільнот, чисельність яких сягає понад два десятки осіб. Він гостро поставив питання легітимності рішень їхніх керівних органів – політрад чи президій, проілюстрував, наскільки сильно вони відірвані від організаційного загалу, показав глибоку корозію цих організацій внаслідок дії закону олігархізації Міхельса, яка проявляється концентрацією влади у руках керівного ядра при пасивації усіх інших членів.

В той же час, економічна криза внаслідок тривалого карантину неминуче призведе до кризи політичної, яка, відповідно до своєї природи, створить разом із деструктивними наслідками нові можливості для організаційного розвитку українських активних спільнот. Реалізація цих можливостей, на нашу думку, стане можливою лише після переосмислення і перевизначення їхнього Суб’єкта (чи це лідер, чи керівне ядро у складі малої групи, чи велика група, яка здатна до чисельного зростання) та після встановлення основних засад функціонування самого Суб’єкта і розробки на основі цих засад порядку вироблення, обговорення, прийняття та виконання рішень – як віддалено, так і в умовах фізичних зібрань.

Очевидно, що вироблення, обговорення та прийняття рішень активними спільнотами або, іншими словами, реалізація їхнього основного політичного процесу [1] в умовах карантину можлива лише у віддаленому форматі.

Отже, принциповим моментом, з яким слід визначитися напочатку, є тип Суб’єкта організації, який здійснює її основний політичний процес. Ми виходимо з того, що і в одного лідера, і у керівного ядра у складі малої групи відсутнє головне джерело управлінської енергії, яким володіють лідери воєнізованих угрупувань, лідери монопартій в тоталітарних чи автократичних країнах, менеджери бізнесових організацій, керівники органів державного управління тощо. Йдеться про примус як можливість заохочувати і карати усіх інших членів спільноти, щоб забезпечити виконання ними прийнятих такими організаційними Суб’єктами рішень. Примус буває фізичний, адміністративний чи ідеологічний, а також матеріальний у вигляді регулювання розміру грошової винагороди чи надання або обмеження доступу до дефіцитних ресурсів членам таких спільнот.

Очевидно, що застосування примусу у будь-якій із його перелічених форм для мотивування членів активних спільнот є завідомо неприйнятним і, здебільшого, просто неможливим у сучасному інформаційному демократичному суспільстві.

Тому ми розглядаємо як потенційно успішного Суб’єкта активних спільнот лише велику групу, яка здатна до чисельного зростання і активації своїх членів самим процесом їхньої впорядкованої взаємодії у складі різнотипних підгруп спільноти. Далі ми представимо для спільнот із таким типом суб’єктності порядок віддаленого здійснення ними основного політичного процесу – процесу вироблення, обговорення та прийняття рішень.

На нашу думку, у найабстрактнішому вимірі засадами функціонування колективного Суб’єкта активних спільнот мають стати всі чотири визначені Iseult Honohan в книзі [2] і адаптовані нами для таких спільнот основні елементи республіканської традиції:

– особлива концепція свободи (не бути у волі іншого члена спільноти, що найкраще ілюструє формула колишнього Голови Верховної Ради Олександра Ткаченка: бути «не першим, але й не другим»);

– наявність у членів спільноти громадянської доблесті (спільні інтереси вище особистих, що досягається запровадженням відповідних організаційних інструментів, а не обіцянками чи деклараціями);

– участь членів спільноти у визначенні спільних умов її внутрішньої життєдіяльності (тобто участь у виробленні, обговоренні та прийнятті усіх рішень) і у відповідних спільних діях (тобто участь у виконанні колективно вироблених, узгоджених і прийнятих рішень);

– визнання всією спільнотою значущості та цінності індивідуальних вкладів (має стати одним із системних підпроцесів впорядкованого відповідними організаційними інструментами процесу діяльності спільноти).

У нашій роботі [3] ми показали, що умовою практичної реалізації усіх основних елементів республіканської традиції в активних спільнотах є зміна групової динаміки у частині виникнення та ескалації міжособистісних та міжгрупових конфліктів біологічно обумовленого процесу ранжування всередині спільноти. В роботах [1, 4, 5] ми представили розроблені нами практичні організаційні інструменти, які забезпечують виконання цієї умови у політичних партіях нового покоління. Ці інструменти ми візьмемо за основу для створення порядку віддаленого вироблення рішень активною спільнотою у складі великої групи, чисельність якої може зростати.

Умовою практичної реалізації представлених засад функціонування активних спільнот є усвідомлення та прийняття їхніми лідерами чи ініціаторами створення сучасних принципів політичного лідерства:

– лідери мають погодитися, що ні вони самі, ні їхні малі групи ніколи не отримають абсолютної влади у своїй організованій активній спільноті – влада має бути рівномірно розподілена між її різнорівневими групами, а всередині цих груп – між їхніми членами;

– створити і урухомити дієздатну активну спільноту можуть лише лідери, які на початковому етапі свідомо використають власну харизму з метою формування смислів, що змусять діяти по-новому всіх інших членів спільноти;

– лідери мають погодитися, що пріоритетом є не прийняття їхніх і/або ідеально правильних рішень, а уникнення конфронтації, збереження добрих стосунків всередині спільноти і, як наслідок, системне проведення зборів її різнорівневих груп, під час яких у будь-який момент можна ініціювати перегляд будь-якого рішення, якщо виявлено ознаки його хибності.

При створенні порядку віддаленого вироблення, обговорення, прийняття рішень активною спільнотою, або, іншими словами, порядку віддаленого здійснення нею основного політичного процесу, ми спиралися на такі засновки:

1. Лідери активної спільноти повинні погодитися і прийняти, що її Суб’єктом – тим, хто здійснює основний політичний процес – виробляє, обговорює і, головне, приймає рішення, стане відкрита, безперервно зростаюча за рахунок залучення нових активістів із зовнішнього середовища велика група.

2. Лідери або ініціатори створення активної спільноти мають скласти початковий об’єднувальний перелік принципів і цінностей, на які спиратиметься спільнота у своїй діяльності, чітко визначити сферу її діяльності, а також встановити, що саме, у яких обсягах та якої якості стане основним продуктом діяльності спільноти у цій сфері.

3. Лідери спільноти або ініціатори її створення повинні здійснити декомпозицію всієї сфери діяльності спільноти на пріоритетні сектори і закріпити за кожним із них відповідну секторальну групу.

4. Лідери спільноти або ініціатори її створення повинні обрати методологію її діяльності як спосіб переробки «сировини» – інформації із зовнішнього середовища у кінцевий «продукт» – керівні впливи на це середовище.

5. Лідери спільноти або ініціатори її створення повинні обрати методику (порядок) віддаленої колективної роботи – спосіб вироблення, обговорення і прийняття рішень спільнотою в рамках реалізації обраної методології діяльності з метою переробки вхідної інформації у керівні впливи.

6. Спосіб вироблення, обговорення і прийняття рішень спільнотою повинен включати два етапи: а) визначення принципів і/або цінностей, на основі яких виробляються рішення з даного типу питань, і б) вироблення самих рішень на основі вже визначених принципів і/або цінностей.

7. Цей спосіб повинен забезпечити високу внутрішню легітимність продукту діяльності активної спільноти внаслідок участі усіх її членів у виробленні та обговоренні усіх рішень усіх секторальних груп і у їхньому прийнятті шляхом голосування кваліфікованою більшістю у ⅔ голосів.

8. Спосіб вироблення, обговорення і прийняття рішень спільнотою повинен забезпечити прозорість усіх його складових з огляду на те, що сьогодні нічого неможливо робити таємно, а все приховане невідворотно стане інструментом шантажу і тиску на спільноту та на її окремих членів з боку олігархів, спецслужб чи криміналітету.

9. Спосіб вироблення, обговорення і прийняття рішень повинен забезпечити високий рівень безпеки кожного члена та усієї спільноти у двох площинах: по-перше, він повинен унеможливити залежність вироблення будь-якого рішення від волі однієї особи чи будь-якої малої групи, щоб уникнути зовнішнього тиску на них, і, по-друге, він має змусити кожного агента зовнішніх суб’єктів впливу працювати на реалізацію цілей спільноти або йти геть.

10. Спосіб вироблення, обговорення і прийняття рішень спільнотою повинен забезпечити безперервне зростання рівня компетентності усіх її членів внаслідок інтегрованого з ним процесу їхнього самонавчання.

Вибір як Суб’єкта організації великої групи, що здатна до чисельного зростання, одразу висуває на передній план проблему впорядкування її віддаленої колективної роботи у спосіб, який дозволив би поставити на потік процес легітимного вироблення, обговорення та прийняття узгоджених усіма її членами рішень.

Вирішення цієї проблеми полягає насамперед в декомпозиції усієї сфери діяльності активної спільноти на сектори, за кожним з яких закріпляється відповідна секторальна мала група чисельністю до 10 осіб, члени якої або вже мають, або хочуть набути високої компетентності в обраному секторі. Кожна така група має координувати процес вироблення, обговорення та прийняття максимально фахових рішень в рамках закріпленого за нею сектору.

У залежності від порядку створення спільноти чи поточного етапу її життєдіяльності, кожен член ініціативної групи або керівного ядра стає координатором однієї із секторальних груп і представляє її на координаційній раді спільноти. Або навпаки, кожна новостворена секторальна група делегує свого представника у координаційну раду.

При створенні спільноти можна починати із поділу сфери її діяльності на три сектори, а при її розгортанні, внаслідок збільшення чисельності членів спільноти, кількість секторів може зростати до 10-12. Подальше збільшення чисельності спільноти та кількості її секторів потребуватиме невеликого ускладнення представленого тут порядку вироблення, обговорення та прийняття рішень.

Як методологію діяльності активних спільнот ми рекомендуємо обирати стратегічне управління. Технологію діяльності політичної партії нового покоління за цією методологією ми описали раніше [4]. Основним продуктом діяльності активної спільноти у такому випадку є керівні впливи у вигляді прямих директив своїм представникам в органах влади, позицій спільноти у різних секторах, різнорівневих стратегій розвитку, організаційно-структурних змін та підготовлених управлінських кадрів [1, 4]. В рамках цієї публікації ми розглянемо лише порядок віддаленого вироблення позицій активної спільноти, оскільки саме її позиції з проблем і поточних викликів у різних секторах мають вироблятися нею у найбільших обсягах. Тому ми вживатимемо далі фразу «рішення спільноти» у значенні «позиція спільноти» і навпаки.

Наступним аспектом проблеми впорядкування віддаленої колективної роботи членів активної спільноти є складність узгодження різних проєктів позицій, зауважень, заперечень, доповнень, змін тощо, які виробляються як у рамках самої секторальної групи, так і за участі всіх інших членів спільноти. Впорядкування цього процесу потребує поділу його на два етапи. На першому етапі визначаються принципи і/або цінності, які спільнота має закласти в основу вироблення та прийняття рішення з конкретного питання в рамках сектору, і які, одночасно, стануть критерієм відповідності самого рішення і його результатів до програмних документів спільноти. Сукупність вироблених таким чином принципів та цінностей складе програму спільноти, яка, внаслідок такого способу її вироблення, буде здатною легко адаптуватися до швидкозмінних умов турбулентного зовнішнього середовища.

Ще одним виділеним нами аспектом проблеми впорядкування віддаленої колективної роботи великої групи є потенційне одночасне вироблення однією секторальною групою відразу двох або й більше альтернативних проєктів рішень (позицій), що ґрунтуються на різних принципах та цінностях (у випадку відсутності відповідних принципів та цінностей в консенсусному початковому їх переліку). При цьому складність узгодження цих проєктів полягає саме у відмінності вироблених принципів та цінностей, оскільки у протилежному випадку різні проєкти рішень можна легко об’єднати чи узгодити. Цей аспект проблеми, на нашу думку, можна вирішити лише запровадженням відкритого віддаленого голосування кваліфікованою більшістю у ⅔ голосів всіх членів спільноти.

Розглянемо методику або порядок віддаленої колективної роботи (схема 1) як спосіб вироблення, обговорення і прийняття позицій з різної проблематики у різних секторах діяльності активною спільнотою в рамках реалізації обраної методології діяльності. Цю методику, як і методологію діяльності, повинні обирати лідери спільноти чи ініціатори її створення перед початком колективної діяльності, оскільки вони разом – і методологія, і методика – повністю визначають процес діяльності спільноти, зокрема його прозорість і безпеку.

Схема 1. Порядок віддаленого вироблення, обговорення та прийняття рішень активною спільнотою.

Координаційна рада (1) складається лише із координаторів секторальних груп. Її чисельність може зростати шляхом кооптації координаторів нових секторальних груп у разі їхнього створення. Комунікація між членами координаційної групи має відбуватися в реальному часі, проте доцільно встановити певну періодичність чергових віддалених засідань. Основним продуктом діяльності координаційної ради (1) є затвердження порядку денного (2) і графіку проведення віддалених засідань секторальних груп (3). При цьому порядок денний (2) першого засідання (3) таких груп формує координаційна рада (1) самостійно, а порядок денний наступних засідань у вигляд списку пріоритетних питань для розгляду в рамках сектору (4б) виробляється самою секторальною групою під час її чергового віддаленого засідання (3) і представляється координатором групи на координаційній раді (1) для його затвердження (2).

Координатор секторальної групи не пізніше ніж за три дні повідомляє її учасників (після попереднього узгодження з ними) про дату й час початку чергового віддаленого засідання (3) і про його прядок денний (2), який зазвичай містить два пункти: вироблення ескізів проєктів позиції із затвердженого координаційною радою питання (4а) та вироблення впорядкованого за пріоритетністю списку питань порядку денного наступного засідання (4б). Одне або кілька питань з цього списку будуть затверджені у якості порядку денного (2) наступного засідання (3) координаційною радою (1). Для цього координатор створює текстову форму у хмарі для подання пропозицій щодо порядку денного наступного засідання (4б), у яку учасники секторальної групи, а також усі інші члени активної спільноти, можуть вносити свої пропозиції перед черговим засіданням цієї групи. В той же час, координатор створює у хмарі текстову форму для подання пропозицій щодо основного питання порядку денного (2) секторальної групи усіма членами активної спільноти і робить її доступною для них. Члени секторальної групи можуть і повинні знайомитися з поданими пропозиціями у реальному часі.

Після отримання порядку денного (2) залучені експерти секторальних груп і/або, за бажанням, її члени готують доповіді, кожна з яких містить проєкт позиції та, відповідно, принципи і/або цінності, які стали основою для її вироблення. Усі інші учасники секторальної групи вивчають проблематику основного питання порядку денного і готують запитання до експертів.

Відповідно до затвердженого координаційною радою графіку й у встановлений координаторами час проводяться віддалені засідання секторальних груп (3), кожне з яких має такі етапи:

– координатор секторальної групи розпочинає віддалене засідання на одній із електронних платформ у відео-режимі та оголошує питання порядку денного;

– координатор надає слово експертам, кожен з яких по черзі представляє та обґрунтовує власний проєкт позиції;

– в рамках обговорення відбуваються виступи кожного з учасників з оцінкою, пропозиціями, доповненнями і зауваженнями до представлених проєктів рішень експертами або з викладом власного проєкту (про наявність таких проєктів члени секторальної групи повідомляють її координатора заздалегідь для того, щоб сформувати черговість виступів);

– координатор секторальної групи фіксує всі пропозиції і після обговорення ставить їх на голосування: якщо пропозиція набирає ⅔ голосів членів секторальної групи, її вносять до продукту засідання – ескізу проєкту рішення – і будуть брати до уваги при виробленні підсумкового проєкту рішення;

– координатор оголошує створення проєктної групи, яка зазвичай має не більше як трьох членів секторальної групи, з вироблення підсумкового проєкту рішення і модерує формування та затвердження її персонального складу голосуванням у ⅔ голосів або консенсусом, а також – визначає у такий же спосіб тривалість її роботи;

– координатор проводить рейтингове голосування списку запропонованих питань порядку денного наступного засідання, який був попередньо сформований у текстовій формі у хмарі;

– координатор оголошує про завершення віддаленого засідання секторальної групи.

Таким чином, результатами засідання секторальної групи є ескіз проєкту позиції та склад проєктної групи з його доопрацювання (4а), а також впорядкований за пріоритетністю список питань порядку денного наступного засідання (4б), який надається координаційній раді (1) для затвердження.

Відразу після віддаленого засідання секторальної групи (3) її координатор створює текстовий документ у хмарі для вироблення підсумкового проєкту позиції учасниками проєктної групи. Далі проводиться віддалене засідання цієї групи (5), яке доопрацьовує відповідний ескіз проєкту позиції шляхом його редагування у хмарі з одночасним обговоренням через відеозв’язок. Текст узгодженого проєктною групою підсумкового проєкту позиції розміщує координатор секторальної групи у хмарі. Форма його представлення має передбачати можливість внесення зауважень, доповнень, пропозицій чи альтернатив усіма учасниками спільноти.

Вироблені і поширені у такий спосіб підсумкові проекти позицій представляються уповноваженими представниками відповідних проєктних груп на черговому або позачерговому віддаленому пленарному засіданні усієї спільноти (6), дату і час проведення якого визначає координаційна рада (1).

Після представлення підсумкових проєктів позицій на віддаленому пленарному засіданні активної спільноти проводиться їхнє загальне обговорення (7) у хмарі шляхом подання зауважень, доповнень, пропозицій чи альтернатив у відповідні текстові форми.

По завершенню цього етапу знову проводиться віддалене засідання проєктної групи (8), учасники якого підсумовують результати загального обговорення (7) і виробляють остаточний проект позиції (9), який координатор відповідної секторальної групи представляє у вигляді тестової форми у хмарі, що передбачає можливість проведення відкритого загального голосування (10) шляхом особистої фіксації у відповідному місці форми свого рішення кожним членом активної спільноти.

У визначений координаційною радою (1) відрізок часу відбувається відкрите голосування (10) за остаточні проєкти позицій спільноти в різних секторах усіма її членами шляхом особистої фіксації своїх рішень у відповідних формах у хмарі. Позиція вважається прийнятою, якщо її підтримала кваліфікована більшість членів спільноти у ⅔ голосів. У випадку відсутності такої кількості голосів відповідна секторальна група розглядає можливість доопрацювання проєкту позиції або відхиляє його остаточно.

Координаційна рада вносить вироблені принципи і/або цінності прийнятих у такий спосіб позицій спільноти у відповідні розділи її програмних документів (11), тексти яких є відкритими для перегляду у хмарі.

Координатори секторальних груп координують процес поширення (12) прийнятих позицій активної спільноти усіма її членами у соцмережах та засобах масової інформації.

Системна віддалена робота членів активних спільнот у представлений вище спосіб зумовить засвоєння ними відповідної організаційної культури вироблення, обговорення та прийняття рішень, що стане передумовою її успішного відтворення в рамках фізичних зборів та запуску процесу виконання прийнятих рішень після реструктурування учасників цих спільнот у відповідні виконавчі групи.

Також запропонований нами порядок віддаленого вироблення, обговорення та прийняття рішень може бути корисним діючим активним спільнотам, зокрема політичним партіям, у майбутньому при розгляді урґентних питань.

Зазначимо, що активні спільноти не можуть діяти тільки віддалено – на нашу думку, вони стануть максимально ефективними та результативними, одночасно діючи і віддалено, і в умовах фізичної присутності своїх членів на реальних зборах і заходах.

Автор вдячний українському політику, народному депутату України 1-4 та 6 скликань Тарасу Стецьківу за участь в обговоренні основних тез публікації.

Список використаних джерел:

1. Плахтій Т. Основний політичний процес у партіях нового покоління [Електронний ресурс] / Т. Плахтій // Збруч : веб-сайт. – 27 жовтня 2019. – Режим доступу: https://zbruc.eu/node/93087

2. Iseult Honohan, Civic Republicanism. Contributors. Routledge. New York, 2002.

3. Плахтій Т. Республіканська традиція: Перезавантаження [Електронний ресурс] / Т. Плахтій // Хвиля : веб-сайт. – 27 січня 2016. – Режим доступу: https://hvylya.net/analytics/society/respublikanska-traditsiya-perezavantazhennya.html

4. Плахтій Т. Технологія діяльності політичних партій нового покоління [Електронний ресурс] / Т. Плахтій // Збруч : веб-сайт. – 2 травня 2018. – Режим доступу: https://zbruc.eu/node/79315

5. Плахтій Т. Організаційна структура партій нового покоління [електронний ресурс] / Т. Плахтій // Збруч : веб-сайт. – 2 липня 2019. – Режим доступу: https://zbruc.eu/node/90470