Оголосіть політичний карантин в Україні!

Проповідь Блаженнішого Святослава у Патріаршому соборі Воскресіння Христового в Києві на Хрестопоклінну неділю – зі закликом до людей прийняти свій хрест і подивитися в очі власному гріху, й до влади – оголосити «політичний карантин»

В цю неділю, коли весь світ зупинився, дозвольте мені особливо привітати усіх тих, які єднаються зараз з нами в молитві при помочі трансляції. Дозвольте мені особливо подякувати всім тим, які сьогодні вирішили залишитися вдома. Воно, можливо, дивно звучить, бо зазвичай батькові хочеться, щоб всі діти прийшли до нього додому. Нам так хочеться, щоб наш собор був завжди переповнений!.. Але сьогодні я дякую усім за той прояв християнської і громадянської свідомості, за те, що ви в цю неділю залишилися вдома і дбаєте про життя і здоров'я своє і своїх рідних і близьких.

Сьогодні наш собор – порожній. Але, за словами апостола Павла, ви всі є відсутні тілом, але присутні духом. Мушу сказати, що я зараз особливо відчуваю присутність сотень тисяч людей, які зараз, можливо, вдома чи в різних куточках земної кулі, але святкують святий день. Виконують заповідь Божу – бути з Богом в Його неділю – і в тій хвилині моляться разом з нами. Нехай Дух Святий, Дух, який вчить нас молитися в надзвичайних обставинах і бути разом тоді, коли фізично мусимо бути один від одного віддалені, навчить нас, як нам правильно пережити цей непростий для цілого людства час.

Сьогоднішня неділя називається Неділею Хрестопоклінною. Сьогодні ми возносимо і ставимо перед очі кожної людини, кожного християнина нашого розп'ятого і померлого Спасителя. Сьогодні сповняються слова пророка: «Дивитимуться на того, кого прокололи». Йдеться про померле тіло нашого розп'ятого Бога. Бік якого проколений. І з якого випливає кров і вода. Вода хрещення. І кров пресвятої тайни Євхаристії.

Сьогоднішня неділя – це споглядання розп'ятого – відзначає половину нашого шляху у часі посту. Ми з вами знаходимося на середині Великого Посту, того часу, який є мандрівкою до Пасхи. Але що ми сьогодні маємо досвідчити, пережити, навчитися? Чому сьогодні ми споглядаємо, ми поклоняємося Розп'ятому, ми споглядаємо нашого померлого на хресті Спасителя? Шукаючи відповідь на це питання, давайте заглибимося в історію подорожі Ізраїля до Обітованої землі через пустелю.

Всяка подорож, особливо подорож, коли бракує чисто людської певності, є важка, є незрозуміла. І каже нам Священне Писання, що в певний момент люди почали нарікати на Бога і на Мойсея. Нарікати на ті труднощі, на ті драконівські обставини, в які завів їх їхній Бог. І для того, щоби спам'ятати людину, показати їй, що не єдиним хлібом вона живе, а життя її лежить в руках Божих, Господь Бог допустив певний досвід. Досвід болю, страждання і смерті в пустелі.

Цей досвід є знаний як досвід так званих мідяних вужів. Тих пустельних гадюк, які почали масово жалити людей, і люди масово в пустелі почали вмирати. Тоді, серед цього нашестя отруйних, вбивчих гадюк, Мойсей отримує від Бога наказ зробити один жест. Бог йому каже: «Візьми і створи, піднеси перед очима Ізраїля мідяного вужа. Піднеси його перед їхніми очима!» І кожен, хто споглядав на цю подобу тої гадюки, яка його кусала, хто дивився на цей образ, навіть коли і був вкушений, – не помирав.

Що означав той жест в пустелі? Бог поставив перед очі людині її власний гріх! Бог поставив перед очі людині її власну боротьбу проти себе самої! Господь Бог поміг зрозуміти тим подорожуючим людям, що джерелом їхньої смерті в пустелі не є караючий Бог. Який не хоче смерті грішника. Але джерелом смерті є те зло, яке людина носить у своєму серці.

Іншими словами, Мойсей начебто поставив дзеркало перед очі людини. Вдивляючись в того мідяного вужа, людина бачила власний гріх. І що цікаво, коли цей гріх розкрити, витягнути наяв, зло втрачає силу. Яд перестає вбивати. А людина, яка визнає, яка відкриває, виводить на світло свої лихі вчинки, може лишитися живою.

Цей мідяний вуж лише був предвозвізщенням, прообразом розп'яття і смерті на хресті нашого Спасителя. Бо наш Бог захотів відкрити, об'явити людині таємницю про себе, розкривши до кінця людині таємницю про нею саму. Бог захотів, щоби з ним сталося все те, що стається з людиною! Бог захотів страждати і вмерти на хресті, щоб поставити перед очима людини її власний гріх. Кінець її власного життя. Через розкриття таємниці смерті людини Бог об'являє таїнство своєї любові до неї. Показує, що любов Божа до людини сильніша за людську смерть!

Тому: кого і що ми бачимо сьогодні на хресті? Ми бачимо Того, хто взяв на себе людський гріх, його на хресті розп'яв і знищив. Увійшов в людську смерть, захотів бути смертним, як кожен із нас. Для того, щоб ту смерть знищити. Забрати від людини страх перед цієї смертю. І дати людині можливість зрозуміти, що вона є сотворена для життя. А смерть – є лише частиною її життя. Смерть кожен з нас мусить особисто пережити.

Споглядаючи на того, хто увійшов в людську смерть і знищив, ми сьогодні маємо доступ до джерела життя. Яке витікає з боку нашого розп'ятого Спасителя. Дивлячись на розп'ятого Христа, ми бачимо розп'яту людину, яка в Бозі отримає надію, навіть коли вмирає.

«Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною!» Ці слова, які ми чуємо у сьогоднішньому Євангелії, – є нічим іншим, як правилами християнського життя. Іти за Христом – означає бути християнином. І сьогодні, в момент вселюдського, вселенського болю, коли ми бачимо, як десятки тисяч людей помирають від злотворного вірусу, спитаймо себе: як нам сьогодні бути християнином? Як нам бути християнами серед цієї найбільшої в історії модерного світу пандемії?

Я думаю, що розп'ятий Христос дає нам сьогодні відповідь. Взяти на себе свій хрест – означає дати належну, адекватну відповідь тим трагедіям, бідам і викликам, які сьогодні переживає світ!

Що це означає у нашому випадку? Я думаю, найперше, взяти на себе свій хрест – означає прийняти ці обставини. Але пережити їх по-християнськи.

Взяти на себе свій хрест – означає: допоможіть сьогодні людям старшого віку не виходити з дому! Як ви сьогодні йдете купляти собі продукти, ліки, – поцікавтеся: може ваш сусід, ваша сусідка, самотня людина старшого віку не має нікого, крім вас, щоби допоміг їй лишитися вдома тоді, коли вона є в потребі? Взяти на себе свій хрест – означає сьогодні для нас, християн, постукати до самотньої старшої людини. Бо купуючи їй хліб – ви рятуєте їй життя.

Сьогодні взяти на себе свій хрест і йти за Христом – означає: в обставинах, коли міський транспорт не їздить, поможіть лікарям, медикам зранку добратися до роботи, коли ви своїм особистим транспортом виїжджаєте в місто. Допоможіть усім тим, які сьогодні забезпечують життєдіяльність нашого суспільства, мати змогу виконати свій професійний обов'язок.

Ми бачимо, що навіть в обставинах надзвичайних християнська солідарність, заповідь любові до ближнього не касується, а набуває іншої форми, іншого способу. Любіть Бога і ближнього вашими щоденними вчинками, навіть в таких незвичних для нас обставинах! Бо яка користь людині, як вона «весь світ здобуде, але занапастить власну душу»?..

Я сьогодні звертаюся до нашої влади, влади різних рівнів. У вас сьогодні тяжкий час. Ви сьогодні мусите часом приймати надзвичайно складні непопулярні рішення. Створюєте кризові штаби, щоб швидко реагувати на нові виклики. Знайте, що ваша Церква є разом з вами. Але, водночас, закликаю вас: оголосіть політичний карантин в Україні! Не приймайте в момент такого болю, страждання людей тих рішень, які потребують всенародного обговорення, загальної суспільної дискусії! Не приймайте таких рішень, які можуть створити соціальну напругу! А ще більше, не піддавайтеся спокусі при помочі карантинних заходів здійснювати переслідування або репресії по відношенню до ваших політичних опонентів. Давайте перед обличчям смертельної небезпеки залишимо все те, що нас роз’єднає, і об'єднаємося у служінні нашим людям.

«Хто хоче спасти свою душу, той її погубить! А хто погубить свою душу задля мене і Євангелія, той її спасе». Я сьогодні хочу звернутися до наших медиків!

Я вчора побачив одну фотографію – обличчя медика з ранами на лиці і на чолі від носіння, постійного носіння маски і засобів захисту. Шановні працівники охорони здоров'я! Ви сьогодні є на передовій. Ви є ті, що сьогодні віддаєте навіть своє здоров'я і життя, щоб врятувати здоров'я і життя потребуючих хворих людей. Ваша Церква є разом з вами, ми молимося за вас!

Але сьогодні хочу сказати ще більше. Ми зробимо все, щоб, не дай Бог, не настала хвилина, коли ви, лікарі, повинні будете вирішувати, котра людина буде жити, а котра буде вмирати через те, що не матимете до кінця засобів врятувати кожного, хто потребує. В часи Майдану всі наші церкви, парафії, монастирі відкрилися і вмить перетворилися на лікарні, на підпільні шпиталі. Як буде потрібно, весь церковний, духовний простір стане такими шпиталями, де ми будемо разом з вами рятувати людське життя! Але ще ви навчіть нас, як це робити. Ми вміємо швидко і добре вчитися, щоб разом з вами рятувати життя людини, яка помирає.

«Яка бо користь людині, яка світ здобуде, а душу свою занапастить? Що може людина дати взамін за власну душу?»

Сьогодні я хочу звернутися до заможних людей, людей великого, середнього, малого бізнесу. Мабуть, ви сьогодні не можете спати, тому що світова економіка входить у період рецесії. Падають біржі, гроші знецінюються... Я сьогодні закликаю вас вкласти ваші гроші в найкращу інвестицію – порятунок і захист людського життя. Як ви сьогодні відчуєте соціальну відповідальність бізнесу, будьте певні, свої відсотки напевно ви отримаєте. Відсотки, які не дасть жоден банк і жодна акція. Відсотки, які дадуть вам надію на життя вічне і залишаться у ваших руках навіть після вашої смерті.

Я сьогодні хочу звернутися до всіх людей доброї волі, віруючих і невіруючих: у цю неділю разом вийдімо на Голгофу, подивімся на Того, кого проколов людський гріх, на Того, хто помер, щоб дати нам життя. І там, на Голгофі, ми сьогодні віднайдемо джерело нашої надії. Бо Розп’ятий Христос нам сьогодні каже: «Дорогі, нічого ще не закінчилося, це тільки початок. Бо смерть – це не кінець, а дорога до життя».

Побачимо Хрест, дерево життя сьогодні перед нашими очима і разом заспіваймо: Хресту твоєму поклоняємся, Владико, і святеє воскресення Твоє, до якого прямуємо, славимо. Амінь.

Слава Ісусу Христу!

Київ,

22 березня 2020 року.