Coursera, edX, Prometheus відкрили доступ до своїх онлайн-курсів, Музей Д’Орсе — до перегляду колекцій, Лувр — до віртуальних екскурсій. Кембриджський університет удоступнив для завантажування кількасот підручників, а Віденська опера почала транслювати свої вистави онлайн. Український «Наш формат» дозволив забездурно скачувати свої електронні книжки.
Ніби змовниці, інтелектуальні та культурні організації відслонили свої платні продукти на час карантину. Звідки взявся цей поклик — чи то відповідальність, обов’язок, місія? І чому аж настільки нас це потішило?
Дивлячись вчорашню виставу у Віденський опері в аж надмірно урочистій аурі кімнати, я подумала — хіба в будь-який інший час не могла дивитися той же «Rheingold», нехай і в іншому виконанні, десь у YouTube? Ну, все-таки це Віденська опера. Якісно зафільмована. І раніше була у платному доступі.
У час спільного ворога організації раптом зняли заслони з інтелектуальної власності всупереч економіці, якій зараз і так недобре ведеться. Зауважте, ніхто не став роздавати їжу чи гроші (‘’непопулістські’’ надбавки Зеленського до пенсій не рахуємо), а от поділитися закритим доступом до інтелектуального продукту видалося таким природним — і правильним.
Важливість інтелектуальних прав для нас очевидна — митці мають заробляти. Та щось у нас змінилося, коли світ постав перед спільною загрозою і став консолідованим як ніколи. Навіть попри очікувані збитки, організації з онлайн-сервісами (які є небагатьма з тих, хто потенційно міг би заробляти зараз) подарували безкоштовний доступ.
Інформація — як вірус. Не просто тому, що поширюється й стає «віральною». Думки та ідеї не є чиєюсь персональною власністю, вони поміж: кожен науковець чи письменник ґрунтується на написаному та створеному до нього. Колективні знання, здається, виявилися нашим єдиним антропогенним вірусом, який ми вважаємо гідним для протиставленим COVID-19.
Економіку ХХI століття вперше спіткало стільки нелюдотворних і невідкладних загроз. Публічні заклади зачинені, 100 000 літаків у день, як звично, не літають. Коронавірус заразив економіку не менше за людей. Та ми не намагаємося за неї вхопитися — чи й не можемо. Культурні надбання неспроста перестали бути продуктами, трохи відірвалися від планового, продуманого, ринкового, зовсім не дбаючи про економіку, на яку опиралися. Гроші, справи, вигідні рішення не аж такі важливі, коли під загрозою засадниче. Тоді чомусь ми нарешті помічаємо справжнє спільне, що насправді не належить жодному з нас зокрема. А потрібне всім.
…А де знайдемо культуру, якщо раптом онлайн зникне — і що тоді дасть нам певність?
На знимці: сцена з опери Ваґнера "Рейнґольд", що її Віденська опера дозволила переглядати в прямому ефірі безкоштовно
21.03.2020