І йдеться мені не про чергову реплікацію принаймні гіпотези змови, а про те, що не може бути ні одного суспільного явища, яким би не скористалися дуже різні сили і групи хоча би заради експерименту на живо і хай маленьким доважком до осмисленого століттями методологічного досвіду.
Тобто пандемія мусить бути чимось подібною на великі навчання з цивільної оборони, учасником яких я був із десятирічного віку. В такому разі виникає багато питань, над якими варто думати, сповідуючи традицію критичного мислення, завдяки якій все ще тримається європейська цивілізація, не втрачаючи свого сенсу, рафінованого у євангелійській правді.
Найсуттєвішим із питань є таке: що було первинним – вихід інформаційної хвилі з-під контролю урядів чи використання урядами запуску хвилі в інформаційне поле. Перший варіант є ліпшим, бо в такому разі йдеться про пошук урядами очікуваної реакції на вібрацію інформаційної решітки. Другий варіант гірший. В такому разі тотальна інформаційна мережа вже стала інструментом маніпуляцій і фактичного поневолення.
Можливо, це і є вислідом пануючої демократії, яка стала неспроможною щодо управління величезними сумами вільного волевиявлення. В кожному разі синхронні дії урядів, здається, відшукали нову схему обмеження свободи. Правдоподібно, за двадцять років тіні тероризму почали давати збій. За новими розкладами терористами стають усі. Кожен, хто нехтує особливою уважністю до того, що мимовільно сам є загрозою і собі, таким самим собі подібним. Збуваються сталінські постулати: всюди зло і небезпека, ми пропонуємо тобі щастя – спочатку, відмовляючись від нашої формули, ти сам собі винен, невдовзі стаєш ворогом народу, якого потрібно ізолювати заради щастя загалу і власного спасіння.
А тим часом незліченним масам, з якими вже досить довго тяжко дати собі раду, пропонується чудодійний коктейль хюге – так мило, так затишно, давно такого не робили, нарешті можна спинитися і стати споживачем всього того, що не встигали придбати ще тиждень тому. І не переставати відпрацьовувати рефлекси, притаманні інстинктові самозбереження (домінанти вчорашнього і позавчорашнього дня – секс і влада – мусять спочити).
І так починається шабаш. У тиші і пустці можна розв'язати купу вузлів, які зав'язалися тоді, коли буяло недисципліноване життя. Всілякі війни і мири, віртуальні гроші, зайнятість населення, світові міграції, демографічні диспропорції, виробництво і постіндустріальні моделі, закриття кордонів і перенесення вини на усіх сусідів… Врешті утвердження нової релігії. Бо новоявлена медицина отримала шанс перемогти християнство. Невдовзі можна очікувати не тільки перетворення медичних приписів на заповіді моралі, але й медичної інквізиції, зрощеної з державою. А з діянь Христа у масовій свідомості цілком можуть залишитися його найпростіші чуда із зціленням (знову ж перекручені, бо навіть у цій сфері Він керувався складним індивідуальним підходом, а не рекомендаціями і постановами стосовно уніфікованих мільйонів) .
А що робити з фронтом? Якщо там з'явиться кілька тисяч чи навіть сотень інфікованих. Як і куди забрати їх з передової? І як привести туди тих, які перебувають на х'южному карантині вдома? Просто перестати стріляти, бо з іншого боку теж хворі? Що і як там намагатися дезінфекувати?
Тепер у передгір'ї двадцять градусів тепла у тіні. Середина березня. Це серйозно. Але поза увагою. А люди мають відходити, незважаючи на заходи убезпечення. Сумно, тяжко, правильно, стерпно.
Деякі виказані тези можуть корегуватися, якщо суперспеціалісти вже знають, що все це є попросту початком нової ери. І так буде відтепер завжди.
19.03.2020