Шість років тому, напередодні псевдореферендуму в Криму біля воріт українських військових частин з'явилися люди в рясах: українських військових вмовляли здатися окупантам "пацифісти" з УПЦ Московського патріархату та безпосередньо Російської православної церкви.
Російські священники почали бій за душі українських солдатів: проповідували про дружбу між братніми народами, про неприпустимість проливу крові, пропонували скласти зброю і здатися. У деяких церквах УПЦ МП в Криму зберігали зброю і розміщували російські збройні формування.
Кореспондент відділу розслідувань "Медузи" Лілія Яппарова опублікувала нині деталі цього процесу державної зради, яка залишається безкарною:
«ВВІЧЛИВІ БАТЮШКИ
Як священники РПЦ брали участь у приєднанні Криму
Шість років тому, напередодні референдуму про входження Криму до складу Росії, біля воріт українських військових частин з'являлися дивні і доволі різнорідні групи людей: крім «зелених чоловічків» без розпізнавальних знаків і «казаків», українських військових вмовляли здатися новій владі священники Російської православної церкви (РПЦ). Їм це вдалося — практично всі українські військові на півострові сприйняли проповіді про припинення кровопролиття і склали зброю. Подробиці цієї спецоперації, яку проводили за участю російського Міністерства оборони.
Батюшка, «казаки», Євангеліє
Рано-вранці 27 лютого на території Криму з'явилися озброєні групи російських військових — всього за кілька днів ці люди, так і не відрекомендувавшись і не почепивши знаків розрізнення, заблокували всередині військових частин півострова майже 20 тисяч українських військових. Незабаром біля воріт гарнізонів почали з'являтися невідомі, які називали себе «переговорщиками». У кожну частину вони передали ультиматум: тим, хто відмовиться перейти «на бік кримської влади», залишається тільки скласти зброю — або буде штурм.
Через рік, коли на новосіллі одного з ветеранів спецпідрозділу «Вимпел» ФСБ учасники кримських подій почнуть за столом згадувати про спецоперацію, вони згадають і «переговорщиків» — у віршованій формі.
«И распахивается дверь гарнизонная,
Входит в нее батюшка с крестом да кадилом,
А за батюшкой стоят казачки нарядные… —
тобто [розповідали] просто ось таким текстом! На мотив "пісні про купця Калашникова" Лермонтова, знаєш?» — каже учасник того застілля, на ходу згадуючи зачин поеми про «переговорщиків». Цілком вона не збереглася — заборонили записувати. «Мені так сподобалися ці вірші! Я кажу: "можна, я запишу?" Мені у відповідь: "Ти ку-ку, чи що?" Поржали і забули», — жалкує співрозмовник.
Кореспондент «Медузи» попросив згадати ще хоча б кілька рядків — і продовження вірша про те, як до оточених українських військових на переговори прийшов російський священник з «казаками», виявилося не надто ліричним.
«Кто не откажется, тому рубль целковый,
А кто откажется, тому кадилом и нагайкою! —
кадилом по лобі, мабуть», — сміється співрозмовник. І дивується, дізнавшись, що це були не просто вірші — як з'ясувала «Медуза», священники Російської православної церкви (РПЦ) дійсно брали участь у спецоперації в Криму — на запрошення Міністерства оборони РФ.
Вести переговори з українськими військовими частинами могли і священники, і представники «казацтва» або кримського ополчення, але курували всі процеси саме представники російського військового відомства, — погоджуються всі співрозмовники «Медузи», у тім числі обізнаний із подіями 2014 року український силовик. До початку кримських подій Росія мала на півострові готовий плацдарм — військові об'єкти Чорноморського флоту, орендовані в України за угодою 2010 року. Під приводом «посилення охорони» цих об'єктів до Криму прямували спецпідрозділи ГРУ, сили морської піхоти і десантників, які пізніше й роззброювали українські військові частини.
Саме на базі Чорноморського флоту був організований координаційний центр роботи з українськими військовими частинами — стверджує військовий експерт Владислав Шуригін. «Частини були розкидані по всьому Криму, центр роботи з ними був при штабі ВМФ», — каже Шуригін. Як писали ЗМІ, деякі «переговорщики» дійсно представлялися офіцерами Чорноморського флоту Росії. Про їхню роботу з роззброєння українських військових розповів «Медузі» і проросійський активіст Міхаіл Онуфрієнко — учасник подій у Криму, особисто знайомий з двома представниками Міноборони, зайнятими в переговорному процесі.
«Подзвонили і сказали: у нас ситуація в Криму, ти потрібен, приїжджай», — розповідає «Медузі» ветеран спецназу ГРУ, який брав участь у переговорах з українськими військовими. У березні до налагодження діалогу підключили священників РПЦ — згадує співрозмовник: лише із Західного військового округу «виписали двох батюшок». «Було прийнято рішення викликати з Пітера отця Дімітрія [Василенкова, заступника голови Відділу із взаємодії зі Збройними силами і правоохоронними установами Санкт-Петербурзької єпархії] — і ми з ним почали об'їжджати все ще українські військові частини», — продовжує співрозмовник.
По військових частинах отець Димитрій ходив в оточенні «казаків» — просто як у поемі. «Казаків» викликали з Красноярська спеціально для цієї операції. Така строката група викликала в українських військових набагато менше відторгнення, ніж просто росіяни в камуфляжі, згадує в бесіді з «Медузою» ветеран спецназу. «Ворота частин відкривалися через священника, — каже співрозмовник. — Інакше нас би просто викинули з частини. А "казаки" забезпечували кіпеж: якщо вже з'являється купа якихось незрозумілих російських громадян, то треба щось робити» (про участь «казаків» у переговорах з українськими військовими неодноразово писали ЗМІ).
Завданням максимум, стверджує організатор групи, було домогтися мирного роззброєння частин. «Ми просто вламувалися в частину, на межі фолу — ті зразу: "Стріляти будемо! " Ми їм: "Ну давай, стріляй". І ось уяви: батюшка, "казаки", Євангеліє. "Жити хочете? Давай домовлятися", — описує переговорний процес співрозмовник. — Вони ж самі боялися, їм теж було страшно. Кажеш їм: "Мужики, воно нам треба — вбивати один одного?" Вони нам: "Загалом не хотілося б"».
Переговори вели з позиції сили: кримські військові частини до того моменту вже були взяті в оточення російськими спецпідрозділами і проросійськими воєнізованими групами. Готовність українських військових розмовляти зі священником організатор групи пояснює важким психологічним станом солдатів, які не отримували чітких наказів із Києва. «Ми застали їх у стані позамежового, пекельного стресу. Вони всі були абсолютно "розібрані" — всі, кого я там бачив. Хтось дзвонив до Києва — з Києва відповіді не було», — каже співрозмовник. Допомагало і те, що з «казаками» і отцем Дімітрієм ходили «два автоматники», визнає він — як вдалося з'ясувати «Медузі», озброєні були й інші «переговорщики».
Збройні переговори
Ось, наприклад, як була влаштована облога бази морської піхоти під Феодосією. «Периметром бази були виставлені пікети з "казаків", які нікого не підпускали до огорожі, — повідомляв кореспондент BBC. — Перед воротами стояли кількасот місцевих жителів, за спинами яких розташовувалися два бронетранспортери, очевидно, російської армії. Це виглядало як слойоне тісто: військові з БТР, великий натовп мирних жителів, ланцюжок "казаків", метрів десять порожнього простору і ворота частини, через які з цікавістю спостерігали за тим, що відбувається, українські солдати. < ... > Українські військові, які перебували у феодосійській частині, були очевидно спантеличені».
«Такі дивні переговори, звичайно: [вести їх] до тебе приходить людина неозброєна, але за воротами у тебе стоять люди в зеленій формі зі зброєю, — згадує журналіст Тімур Олевський, який спостерігав за ходом переговорного процесу. — Біля воріт частини стоїть мічман з кулеметом Калашникова — іржавим, але боєздатним, наперевіс. Стоїть, як на останній бій: тримає цей кулемет так, що ніби "хто підійде — я ***** [шмальну] просто". А перед ним сидять два "зелені чоловічки" росіян, без розпізнавальних знаків. І офіцери українські, які тут же, кажуть мені: "вони тут просто сидять, не заходять, але ми знаємо, що вони нас будуть штурмувати"».
У розмові з «Медузою» сам о. Дімітрій визнав, що «був у Криму по лінії Міноборони», але відмовився про це говорити, а успіх спецоперації пояснив божественним втручанням. «А що це, як не чудо Боже? Господь не допустив кровопролиття», — сказав петербурзький священник. У своїй єпархії Дімітрій Васіленков провадить роботу з «казацтвом» і активно окормлює силовиків: крім десятків відряджень на Кавказ і в Південну Осетію, протоієрей очолює парафії при Росгвардії і ФСИН [Федеральна служба виконання покарань]. Кореспондент "Медузи" застала його в третьому місці служби, — у споруджуваному за підтримки «Бойового братства» храмі Покрови Пресвятої Богородиці — покровительки воїнства російського.
О. Дімітрій на тлі бронеавтомобіля "Тигр". Березень 2014 року
Про те, що він «як військовий священник побував у військових підрозділах в Криму», Васіленков розповідав в інтерв'ю у травні 2014 року, не уточнюючи дати поїздки. Як з'ясувала «Медуза», петербурзький протоієрей міг встигнути взяти участь в останніх двох тижнях переговорів, які тривали аж до 24 березня. Згідно з даними перельотів, у Криму Васіленков міг опинитися вже 13 березня, в день свого приземлення в Анапі — в ті дати паром звідти лишався чи не єдиним способом дістатися до Криму з Росії. У розмові з "Медузою" священник визнав, що опинився на півострові не пізніше 16 березня, дня референдуму — і навіть описав, як поводилися того дня військові. «Мило всміхалися, кричали "ура!" — я все це бачив», — згадує Васіленков. Про дати закінчення відрядження о. Димитрія точної інформації нема, але ще 23 березня 2014 року він публікував на своїй сторінці «ВКонтакте» фотографії з підписом: «у ввічливих людей — ввічливі духівники». На знімку протоієрей позує разом із озброєним чоловіком на тлі бронеавтомобіля «Тигр» — співрозмовник «Медузи» серед «переговорщиків» стверджує, що фотографія зроблена на території української військової частини.
Можливо, Західний військовий округ залучив до спецоперації в Криму й Алєксандра Назарова — помічника настоятеля петербурзького заїзду монастиря Оптина пустинь. (Монастир не відповів на запит «Медузи».) Він і Васіленков разом працювали в Чечні: возили в республіку гуманітарну допомогу, скроплювали освяченою водою вояцтво, освячували військову техніку і хрестили розвідників. Назаров, як і Васіленков, в 2015 році був нагороджений орденом Дружби одним і тим же президентським указом («за роботу в Криму», стверджує співрозмовник «Медузи» серед «переговорщиків»). Згідно з даними перельотів, вони обидва летіли одним рейсом з Москви в Анапу 13 березня 2014 року.
Священник у самоволці
Васіленков з Назаровим були не єдиними представниками РПЦ, які прибули з Росії, щоби взяти участь у кримській спецоперації. «Охочих було багато, — згадує колишній силовик, чий знайомий священник поїхав до Криму, щоби влитися до лав "переговорщиків". — Там дивіденди ж [йдуть] у вигляді заслуг: зараховується, що "такий-то такий-то — був у Криму". Ось вони за нагородами і їдуть — ці цяцьки у священнослужителів дуже високо цінуються».
Нагороди за спецоперацію священники дійсно отримували — і не тільки ордени Дружби, як Васіленков з Назаровим. Конкуренція за місце в кримських подіях була настільки високою, що взяти участь у переговорах російському священникові тоді не помогла навіть рекомендація військових. «До цих заходів чужих не допускають: все обговорено. Там чи не тендер влаштовують, хто братиме участь. Кожна єпархія свого тягне — а він тут нахрапом [спробував]. І пролетів, — сміється знайомий священника. — Я, як дізнався, трошки посміявся з нього».
Про участь російських священників у переговорах з військовими частинами розповіли «Медузі» і співрозмовник серед ветеранів ЗС України, й архієпископ Сімферопольський і Кримський Климент — керуючий Кримською єпархією Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП). «Всі вони їхали через Керченську [поромну] переправу з "казаками": автобуси формували на території Краснодарського краю, а потім приїжджали на територію Криму», — згадує Климент. Про появу біля воріт гарнізонів «московських священників» знає і представник УПЦ КП Іван Катькало. «Батюшки в основному [приїжджали] з Пітера і Підмосков'я», — згадує поінформований про події член «Союзу добровольців Донбасу». Підключали і прибуле з Росії ісламське духовенство.
Архієпископ Климент і отець Іван переконані, що Російська православна церква брала безпосередню участь у кримській спецоперації. «Священники виконували завдання, які ставляться на вищому рівні», — каже Климент. Однак роль РПЦ не варто перебільшувати — погоджуються всі інші співрозмовники «Медузи»: групи «переговорщиків» контролювало російське Міністерство оборони. Офіційно єпархії залишилися непричетними до поїздок своїх священників до Криму: за прикладом російських військових, на півострів їхали батюшки-«відпускники», які не оформили офіційного відрядження. Отець Дімітрій, наприклад, і зовсім «пішов у самоволку», не погоджуючи своє рішення з церковним керівництвом — розповідає близький до священника співрозмовник.
Міністерство оборони і Московський патріархат не відповіли на запит «Медузи».
Підривна проповідь
Допомагали російським силам у Криму не тільки прибулі на півострів представники РПЦ, а й місцеві священники — представники Української православної церкви Московського патріархату, яка формально автономна, але все-таки підпорядковується Москві. (На момент 2014 року вона, наприклад, окормляла російський флот.) «Формально Крим — це частина української Церкви, але реальна, звичайно, тут влада Москви, — каже протодиякон Андрєй Кураєв. — І коли вони побачили і впевнені дії "ввічливих людей", і розгубленість української сторони, то просто перевзулися в повітрі». «Отець Володимир, отець В'ячеслав, отець Ярослав увійшли до складу ополчення і окормляли нас», — згадує місцевих священників, які підтримали проросійське ополчення, учасник «Самооборони Криму» єкатеринбуржець Владімір Лобанов.
Брали участь кримські священники Московського патріархату і в переговорах з військовими частинами — «Медузі» назвали двох. «[Настоятель храму Феодорівської ікони Божої Матері] о. Петро Чайковський особисто в Бахчисараї заходив у складні військові частини і розмовляв», — згадує проросійський активіст і учасник подій у Криму Костянтин Книрик (сам отець Петро це заперечує: «Я брав участь тільки в молитві святителю Луці, політичних виступів з мого боку не було, бо це був час посту, час суто молитви», — каже священник). «[Керівник військового відділу Сімферопольської і Кримської єпархії] Дімітрій Коротков активно займався захопленнями українських частин», — згадує архієпископ Климент.
Проповідь, яку вели кримські священники Московського патріархату у військових частинах, архієпископ Климент називає «ідеологічною підривною роботою». «Коли настала година ікс, священники Московського патріархату опинилися на території частин з проповідями про любов і дружбу: "Ви не маєте права стріляти, тому що перед вами ваші російські брати, і на вас буде їхня кров", — каже Климент.. — По суті, вони відверто схиляли солдатів до зради і деморалізували своїми проповідями українську армію». (20 грудня 2018 року Верховна Рада проголосувала за закон, згідно з яким представники Московського патріархату не зможуть більше опікувати військовослужбовців України.)
Сімферопольська і Кримська єпархія Московського патріархату на прохання поговорити про кримські події відповіла коротко. «Священнослужителі ... молилися за мир на Кримському півострові і Україні», — повідомили «Медузі» в пресслужбі.
Склад зброї на території храму
Деякі кримські храми Московського патріархату в дні протистояння перетворювалися на казарми і навіть склади зброї. «Медузі» назвали шість храмів, які приймали на постій «казачі» формування, що заходили з території Росії до Криму. (Сімферопольська і Кримська єпархія УПЦ МП не стала цього коментувати.)
«Коли "казаки" заїжджали [з Росії], в Керчі і Феодосії можливість переночувати їм давали священники. У храмі Андрія Первозванного їх, наприклад, прихистили. Щоб вони могли там зібратися всі разом, відпочити — і потім зробити марш-кидок на кордон», — розповідає Валерій Кауров, який у 2014 році оголосив про створення «республіки Новоросія» в Одесі. «Старовинний храм [Знамення] в Грушівці — там приймав батюшка "казаків" на постій», — підтверджує «ополченець» Сергій Здрилюк; про те ж розповідає і учасник «самооборони Криму» Владімір Лобанов.
Супроводжували Дімітрія Васіленкова красноярські «казаки», розповів «Медузі» учасник групи переговорників, «жили в отця Міхаїла Ситенка, в храмі Всіх святих у Феодосії». «"Казаки" зупинялися і в Сімферополі в храмі Петра і Павла, — згадує священник УПЦ КП Іван Катькало. — Коли священники дають можливість прийти в храм військовим зі зброєю, це перестає бути церквою і стає структурою, яка підпорядковується світській владі».
Про те, що «казаки» зупинялися в кримських храмах, знає і архієпископ Климент. «Таке саме було і з Успенським монастирем в Бахчисараї, який теж служив остоєм проросійських сил. Але найяскравіший епізод — це бахчисарайський храм ієромонаха Калінніка, який тепер став єпископом. Його церква [в селі Уютне] служила базою: там була і зброя, і засоби захисту, і продовольство, і казарма», — згадує Климент. (У ЗМІ збереглися згадки, як у 2014 році Каліннік «розмістив склад зброї для "самооборони Криму" на території храму Святого пророка Іоанна Хрестителя».)
Єпископ Каллінік — архієрей Української православної церкви, який отримав медаль «За защиту Крыма» і потрапив на сайт «Миротворець». Участь у спецоперації забезпечила монаху кар'єрне зростання, переконаний Климент. Вже в 2015 році Каліннік був призначений ігуменом популярного у паломників Інкерманського печерного монастиря, а за чотири роки став єпископом — українські ЗМІ тоді писали, що «структура Московського патріархату в Україні звела в єпископи кримського священника-сепаратиста». Причому висвячувати Калінніка в єпископи довелося таємно, щоб уникнути скандалу в Києві і поганого піару для УПЦ.
Храм у гарячій точці
2 березня 2014 року. Священник у повному обряджені прямує до воріт військової частини в кримському селі Перевальне. Вслід за ним поспішає парафіянин, що несе в руках пластикову ванночку зі святою водою. Повз групу важкоозброєних людей у балаклавах процесія проходить мовчки. Побачивши українських військових, священник зупиняється посеред дороги і з певним зусиллям, проти сильного вітру, окроплює їх. Парафіянин підносить ванночку; військовослужбовці слухняно знімають шапки і поспішно хрестяться.
До того моменту частина вже була оточена російськими військами. Пройшовши далі, до замкнених воріт 36-ї бригади морської берегової оборони, о. Іван Катькало окроплює українських солдатів просто через ґрати: вставши до них впритул, вони мовчать. Через два тижні більшість із них прийме рішення перейти на службу в Збройні сили Росії. У розмові з «Медузою» священник згадає, як солдати скаржилися йому, що їм ніяк не дадуть наказу діяти.
Храм о. Івана, побудований просто біля КПП військової частини в Перевальному, належав до Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП). Ця незалежна від Москви структура існувала в Криму паралельно з парафіями Московського патріархату, а в 2014 році однією з перших засудила агресію Росії, благословивши військовослужбовців «твердо стояти на захисті незалежності України».
У тижні протистояння священники УПЦ КП вели свої переговори з кримськими військовослужбовцями. «У мене був прямий зв'язок з міністром оборони України Ігорем Тенюхом, і через Міністерство оборони [України] в мене були телефони офіцерів, з якими я мав спілкуватися — і я намагався проводити ці зустрічі, — розповідає керуючий Кримською єпархією УПЦ КП архієпископ Климент. — Ті, з ким вдалося поговорити, постаралися вивести підрозділи з території Криму, зберегли прапори своїх частин. А всі, хто уникав контакту, прийняли рішення залишитися в російській армії. Мало хто йшов на контакт».
Така робота священників Київського патріархату з військовими викликала агресію у проросійських сил, стверджує Климент. І її першими цілями стали саме храми, розташовані, як храм у Перевальному, біля військових частин. «Через блокаду на територію частин не можна було зайти, а наші священники мали можливість йти до українських солдатів і бути біля них, — пояснює архієпископ. — Так що перший удар був завданий по громаді в селі Перевальному і по Севастопольській парафії Священномученика Климента — обидві розташовувалися на території українських військових частин і першими припинили своє існування, коли російські війська зайшли в Крим».
2 березня 2014 року храм Отця Івана в Перевальному опинився в оточенні разом із частиною. «Щоби потрапити в нього, треба було прориватися через блокпост і "казаків", а навколо самої церкви стояли "зелені чоловічки"», — розповідає присутній на місці подій архієпископ Климент. Протягом наступних двох тижнів, аж до референдуму, активність ополченців і місцевих, що оточили парафію, тільки зростала. «"Самооборона" розбила намети просто біля церкви, "казаки" виходили нас пікетувати. Священники Московського патріархату не світилися в натовпі, але були організаторами цього всього», — згадує отець Іван. У підсумку храм — після кількох спроб — буде захоплений тільки в червні; священника погрозами змусять виїхати з Криму; парафію передадуть Москві; Київський і Московський патріархати обміняються з приводу ситуації в Перевальному офіційними заявами.
Але зрозуміло все стало вже в день референдуму, 16 березня 2014 року, коли до церкви прийшов священник Московського патріархату з Севастополя, згадує Катькало. Почавши інвентаризацію храму, гість діловито пояснив, вказавши на російських військових, що оточили місцевість: «Ну все, ви тепер моліться за своїх — а я за своїх».
