За дві години у стрічці «Толока» показав чотириста років української історії режисер Михайло Іллєнко. Називає фільм романтичною баладою та першим кіно за мотивами твору Тараса Шевченка «У тієї Катерини хата на помості». А глядачі, які побачили фільм на до прем'єрному показі у всеукраїнському турі, в соцмережах пишуть, що це національно-патріотичний сюрреалізм. Фільм у широкий прокат виходить 12 березня.
Це фільм про кохання, українську хату, яку по руйнуванню відбудовували толокою, і про боротьбу за виживання. Це круговерть історії навколо селянської мазанки, повз яку пройшли козаки і татари, війни Мазепи і Петра І, гайдамаччина, більшовики, махновці, голод 33-го, війна, затоплення села, Афганістан, Чорнобиль, і врешті – війна на Сході. Цей фільм особливий. Його, як поетичне кіно, важко критикувати за історичні огріхи, але й важко гучно хвалити, коли так помітні ті нюанси, які б зробили його ще кращим. Чому ж мене не пробирає до мурашок магічний реалізм Іллєнка?
Кіно, яке знімали п'ять років
«Історія задуму фільму починається ще півстоліття тому, – зізнається Михайло Іллєнко. – Цей фільм важко нам дався, до цього моменту йшли сім років. Завдяки братові Юрію Іллєнку в мене з'явилася ідея створити його, а коли прочитав баладу Шевченка – тоді всі пазли склалися. Шевченко – актуальний поет і дозволив пофантазувати. І цей сюжет привів фільм у наші дні».
«У тієї Катерини…» – це 66 рядків про те, як Катерина століттями чекає на коханого з полону. Її покохали троє козаків і вона обіцяє віддатися тому, хто поверне з полону її брата, а насправді – коханого. Вона досі молода, сильна, знову і знову відбудовує зруйновану хатину. Шевченківська історія Катерини у фільмі – ніби передмова, вона триває не більше 30-40 хвилин. Решта фільму – історичні події, час яких то пришвидшується глобально то уповільнюється так, що помітно, які він довго тягнеться для героїні, яка чекає.
Уся династія Іллєнків – це професіонали кінематографічної справи. Іллєнко Михайло найбільш відомий фільмами «ТойХтоПройшовКрізьВогонь», «Фучжоу». В усіх фільмах глядачі спостерігають поєднання реального з містичним та символічним. Робота над фільмом «Толока» почалася ще 2013-го. Творча група призупинила зйомки через події на Майдані і бойові дії на Донбасі. Через нові події допрацювали сценарій. Додали фрагмент із Кримом та волонтерами. Фільм хотіли назвати «Життя однієї хати» чи «Побачити і померти». Потім зупинилися на лаконічному.
«Толока – це стратегія виживання України, наша зброя проти воєн, загарбників, руйнування українського села, Чорнобиля. Це код з нашої генетичної пам’яті, у часи випробувань він пробуджується й активізує все для перемоги. Майдан, волонтерство – теж толока, збір людей заради спільної мети», – каже Михайло Іллєнко.
Події охоплюють українську історію 400-літньої давнини – це 14 вибіркових фрагментів історії країни. Дещо показано у формі символів, асоціацій – як от Мазепа, який просто на столі у Катерини ставив макети церков, хат, кладе дорогі речі. Або з підказками, як, наприклад, про Чорнобильську катастрофу. Молодого хлопця викликали просто із новосілля на роботу. Він поїхав на пожежній машині із надписом «Чорнобиль 1986».
Акторська гра: чудові психи та звичайна Катерина
Катерина у баладі Шевченка уявляється якоюсь такою фатальною жінкою, заради якої будь який чоловік піде на смерть. У фільмі Іллєнка Катерина – ну… це просто звичайна Катерина у виконанні Іванни Іллєнко. І йдеться зовсім не про зовнішність. Катерина викупляє в останню хвилину засуджених на страту козаків. Але що мало так захопити у жінці їх та ще й іновірного Ахмета, аби йти на вірну смерть?
Один каже: «Брате,
Якби я багатий,
То оддав би все золото
Оцій Катерині
За одну годину».
Другий каже: «Друже,
Якби я був дужий,
То оддав би я всю силу
За одну годину
Оцій Катерині».
Третій каже: «Діти,
Нема того в світі,
Чого б мені не зробити
Для цієї Катерини
За одну годину».
Добре в цієї Катерини виходило прямо дивитися в очі ворогам. А ще танцювати із Богданом Бенюком на місці майбутньої хати. Але ж Іванна Іллєнко – балерина, тому це так органічно. Іванна Михайлівна вже не вперше грає у фільмах батька. Наприклад, «Фучжоу» та «ТойХтоПройшовКрізьВогонь». Так само на екрані можна побачити Дмитра Лінартовича, він у вищезгаданому фільмі зіграв головну роль.
Прізвище різних Іллєнків у фільмі звучать аж тричі. Задіяли навіть малого Юрка у ролі 5-річного Трістана. І це не враховуючи Пилипа Іллєнка, який був головою Держкіно п'ять років. Саме Держкіно надало чи не найбільшу суму для «Толоки» – 28 млн грн., що становить 98% бюджету фільму. Це засмутило багатьох інших виробників кінопродукції, яким доводилося шукати ще й приватні джерела дофінансування своїх фільмів.
А от Василь Кухарський блискуче зіграв Семена Босого. Саме його чудова гра не давала глядачу занудьгувати під монотонне «А у тієї Катерини». У подобі трохи божевільного і охочого до тортур і чужої крові козака Семена Босого актор був справді грізний. Грим, поведінка, мова – було з чого і посміятися і навіть злякатися. Ще одним смішним божевільним був Богдан Бенюк. Він зіграв сільського простака і електрика Ломаку, який мріяв впіймати кулясту блискавку.
Хата і її роль у фільмі
«Вік української хати короткий – від війни до війни».
« Якби не толока, не було б де й зустріти коханого».
«Жодна хата в Україні ніколи не була "скраю».
Кому давати «Оскар» за головну роль – так це хаті. У неї своя роль у фільмі – має навіть слова, вона говорить голосом старенької бабусі. Хатку-мазанку руйнували і відбудовували на толоці 12 разів. У неї влучала громовиця, її палили, руйнували, рівняли з землею, цілили з гармати, танка, її топили. А потім – знову збиралася толока і відбудовували мазанку – ліпили глиняні боки, накривали стріху. Хоча наприкінці – це вже цегляна велика хата із ремонтом.
Тут зачепили і гостру тему екології – навмисно гіперболізовано показано процес будівництва дому, вириті ями, бетонні блоки – усе не живе, штучне. А глина – вона із землі і в землю піде. В ній – душа, бо з рук в руки родичі і сусіди передавали цю землю і будували хатину.
Вражаючий кадр наприкінці фільму: дуб, під яким і на ньому наліплені маленькі мазанки із вогником у вікнах. Цей кадр прекрасний, величний, ефектний і оптимістичний.
Від трагедії до комедії
Враження про фільм неоднозначні. Не можна сказати, що не сподобалося. Але щоб вразило, зачепило так, що хочеться знову йти дивитися – також ні. Сподобалося швидше частинами –уривками. Ідея толоки і української хати – вдала, виплекана десятиліттями, помітно, що вона глибока і обдумана. Добрий задум майже музичного викладу історії у формі кліпів. Навіть якась виникає асоціація із Pink Floyd The Wall. Особливо, коли показували «великого нациста» і картонне військо.
Не сподобався нудний початок, монотонне приговорювання вірша Шевченка. Хаос різних кадрів, персонажів, людей, тварин, іграшок, спецефектів такий швидкий, що не встигаєш їх запам'ятовувати, відслідкувати. Як і жанрів – комедія раптово змінює трагедію, а та перетворюється на театр абсурду. Повторюєш за Катериною, як під гіпнозом: «Макар, Микола, Петро, Оверко, Степан… і Маруся». У голові не встигає виникнути асоціація із картинкою. Намагаєшся вгадати, що ж цим хотів сказати режисер. Чому сюрреалістичний буревій підняв віз із немовлятами, покрутив стріху із прив'язаною козою і опустив додолу? Куляста блискавка, яку так намагається зловити пацієнт психлікарні Ломака – це символ ворогів України? Чи навпаки – попередження про небезпеку? Доки думаєш, з'являється інший відеоряд. І ось вже треба міркувати, чому злетів у небо автомобіль «Запорожець».
Масовим кіно «Толоку» важко назвати. Вимогливий «інстаграмний» глядач навряд чи буде вражений баладою Шевченка та піснею «Чорні очка». Не тому, що фільм поганий чи нудний. Він – просто інший, не схожий не те українське кіно, яке звикли бачити. Чи буде він цікавий основній категорії відвідувачів кінотеатрів – 20-35 років? Покажуть прокатні тижні й суми касових зборів.
Але «Толока» лишиться хорошим спогадом у тих, хто прийшов, подивився і оцінив. У кожного – своїм. У мене – історичною сценою засівання землі канцелярськими скрипками та дубом із наліпленими мазанками. Будемо тішитися, що в колекції українського сучасного поетичного кіно, окрім «Плем’я» Мирослава Слабошпицького (2014) та «Поводиря» Олеся Саніна (2014) буде ще й «Толока» Михайла Іллєнка.
02.03.2020