Фільм, названий просто – «Толока», має зовсім непросту історію, ба ще складнішу стилістику. Глядачі вже встигли відчути в ньому подих поетичного кіно Параджанова і Миколайчука. Однак витвір Михайла Іллєнка, хоч і бере початок від епохи цих кіномитців, є самобутнім і займає особливу нішу серед сучасних українських фільмів.
«Толока» не дається легко: фільм не має стандартної композиції, ходи режисера заплутані й наповнені символізмом. Сам Михайло Іллєнко, натомість, каже, що фабула проста: зруйнували – збудували. Йдеться про хату – вона – в центрі уваги глядача. Головна героїня фільму береже цю хату, як і свій рід, і стає образом самої України. Однак оселя живе від війни до війни, від нападу до нападу. Здавалось би, нема нічого легшого, ніж зруйнувати глиняну українську хату під стріхою. Однак толока робить її незнищенною. Толока – давня українська традиція, коли збиралися до роботи всім селом і за день поставала хата чи якесь інше обійстя. Із думкою про цю незнищенну українську хату режисер Михайло Іллєнко носився пів століття.
«Фільм почався в 1967 році. Саме того року я був на практиці на зйомках кінострічки «Вечір на Івана Купала» брата (Юрія Іллєнка – О.Ю.). Знімали в селі Бучак на Черкащині. Село стояло на Канівському водосховищі. У моєму фільмі фігурує Каховське. Воно знищило майже 90 сіл... і брат показав мені хату, а всі хати були під стріхами. Електрики не було. Знали, що село приречене. І можна було знімати історичний фільм. Юрко каже: «От дивись, це хата. Це не просто споруда. Це втілення стратегії виживання України. Виживання після будь-якої біди». Мене вразило кілька мотивів: чи блискавка, чи прискакали неадекватні люди, потоптали, спалили село. Зґвалтували. Пустеля. Залишилася родина, 5 дітей, і от зима підходить. Тоді включається одвічний механізм, який рятував Україну тоді, коли вона ще й Україною не називалась. З трипільських часів збиралися люди: отут глина, отам вода, Дніпро, там очерет, там щось таке росте, що можна спиляти і буде каркас. І родина врятована. І так повторювалося мільйони разів. Після кожної біди. Толока – це перемога. Вона залишилася у нас в генетичному коді», – розповів Z Михайло Іллєнко.
Минуло пів століття, перш ніж фільм вийшов на екран. У Михайла Іллєнка додалася ще одна ідея: побудувати фільм-притчу на основі твору Тараса Шевченка «У тієї Катерини хата на помості». «Шістдесят років на кіноекранах України ми не бачили героїв Шевченка! Про самого поета були фільми, але про його персонажів… Це в Україні. Очевидно, що заборона писати і малювати тяжіє над творами Шевченка досі» , – каже режисер «Толоки».
Роль Катерини, до якої сватаються троє козаків, чудово зіграла донька режисера Іванка Іллєнко. Образ Катерини плавно переростає в образ багатодітної мами, господині хати, самої України. За ідеєю режисера Катерина проживає 400-літню історію: від козацтва і до анексії Криму. В останньому епізоді вона – зачинателька Кримської толоки, де землю під хату засівають сіллю і золотом, де Іванка Іллєнко (яка ще й професійна балерина) з Богданом Бенюком танцюють своє життєствердне танґо. «До 1991 року мені б нізащо не дозволили зняти фільм про незнищенність України. Потім шанс з’явився, але кіно впало. Причому впало так серйозно, що піднялося тільки у 2010. З’явилися фільми, людям стали відомі актори, режисери. Після періоду провалля українське кіно відродилося. В останні роки принесло свої плоди. Та все ж ми відвикли дивитися кіно, тим більше своє. Мені важко донести основну ідею до глядача», – каже заслужений діяч кіномистецтв України Михайло Іллєнко.
Робота над «Толокою» тривала сім років. На половині зйомок потрібно було шукати нового спонсора. Зате фільм вийшов максимально наближений до сучасника: в епілозі Михайло Іллєнко подав кадри, як волонтери везуть провіант нашим бійцям на Сході. За кермом зняли всіх співаків, які допомагають українському війську. Оптимізму додає саундтрек фільму – українська народна пісня «Чорні очка, чорні очка, як терен». Її і співають, їдучи в зону АТО. Слова пісні режисер дещо змінив і дописав. Зрештою, він і сам з’являється в останніх епізодах. «Не подумайте, що я потрапив у кадр, бо дуже добре співаю, – усміхається Михайло Іллєнко. – Я на початку зйомок всіх перепитав, чи мають права. Коли дійшло до діла, Тарас Компаніченко (український бандурист – О.Ю.) каже: «Права є, але я їздити не вмію». Отож пишаюся тим, що я з Тарасом Компаніченком їхав і співав «Чорні очка».
Фантазія Михайла Іллєнка на народну пісню «Чорні очка, чорні очка, як терен»
1.Чорні очка, чорні очка, як терен.
Чорні очка, як терен, як терен, як терен,
Коли ми ся поберем, поберем?
2.Поберемся, поберемся в неділю.
Поберемся в неділю, в неділю, в неділю,
Маю наді-надію, надію!
3. Поберемся, поберемся серед дня.
В понеділок серед дня, а потім на коня
Я поїду – ти чекай, ти чекай.
4. Поберемся, поберемся в добрий путь.
Поберемся в добрий путь – в вівторок – не забудь!
Поберемся в добрий путь, в добрий путь.
5. Поберемся, поберемся в середу,
Поберемся в середу, в серЕду, в середУ,
Ти покличеш – я прийду, я прийду.
6. Поберемся, поберемся, не журись,
Поберемся, не журись, до мене пригорнись.
Поберемося тепер у четвер.
7. Поберемся, поберемся, знайдем час,
Поберемся, знайдем час, ще п’ятниця для нас,
А субота, через край наливай.
8. Куди ж мене, куди ж мене поведеш?
Куди ж мене поведЕш, повЕдеш, поведЕш,
Коли хати не маєш, не маєш?
9. Поберемся, поберемся поблизу,
Поберемся поблизу, поблИзу, поблизУ,
Я до церкви повезу, пам-пара-рам.
10. Поберемся, поберемся вдалині,
Поберемся вдалинІ, вдалИні, вдалинІ,
Ти сподобалась мені, пам-пара-рам.
11. Поберемся, поберемся під кущем,
Поберемся під кущем, калиновим кущем,
Лихо лишим під дощем, пам-пара-рам.
12. Поберемся, поберемся на печі,
Поберемся на печі, на печі, на печі,
Як умієш, то навчи, пам-пара-рам.
13. Поберемся, поберемся в курені.
Поберемся в курені, в курені, в курені
Ти сподобалась мені, пам-пара-рам.
14. Поберемся, поберемся на возу.
Поберемся на возу, на вОзу, на возУ,
Як додому повезу, пам-пара-рам.
15. Поберемся, поберемся знов і знов.
Поберемся знов і знов, на свято, на Покров,
Поберемся знов і знов, пам-пара-рам.
16. Поберемся, поберемся назавжди,
Поберемся назавжди, назавжди, назавжди,
Ти хвилинку підожди, пам-пара-рам.
17. Поберемся, поберемся ще не раз.
Поберемся ще не раз, хай буде про запас,
Поберемся ще не раз, пам-пара-рам.
18. Біле личко, біле личко, наче сніг
Біле личко, наче сніг, що на калину ліг,
Солоденька, не гірка, ягідка.
19. Куди мене, куди мене поведеш?
Куди мене поведеш, повЕдеш, поведеш,
Коли хати не маєш, не маєш?
20. На толоку, на толоку покличу.
На толоку покличу, покличу, покличу,
Побудую, втолочу, втолочу.
21. Побудую, побудую, втолочу
Побудую, втолочу, втолочу, втолочу,
Будем жити досхочу, досхочу.
Співати ж цю пісню режисер вчився ще давно з генієм українського кіно Іваном Миколайчуком: «Ми були дуже добре знайомі, хоч різниця у віці, але була взаємна симпатія. Він починав «Чорні очка» і кивав мені, щоб я підтримав. А сам співав, як бог. Просто унікально».
Про Миколайчука є ще одна малознана деталь у фільмі «Толока»: як відомо, до Шевченкової Катерини сваталися троє козаків. У поемі вони просто названі, а от Михайло Іллєнко захотів кожного з них нагородити харизмою. «Сюжет з божевільним взято з правдивих подій в житті Івана Миколайчука. Так трапилося, що він зустрівся з маніяком і врятувався тим, що… написав йому довідку. Козаки з «Толоки» запам’ятаються глядачам: один божевільний, якого можна вилікувати словом. Інший – той самий, хто додумався вилікувати словом – писарчук, знає мови. Розумний. Зробив те, що й Миколайчук. Третій – демографічна надія української нації», – жартує з останнього Михайло Іллєнко.
«Толоку» та «Той, що пройшов крізь вогонь» Іллєнко теж возив на Схід: в зоні АТО ділитися такими фільмами найбільш результативно. У різних місцях, в бліндажах, просто неба. Перший раз – Піски. Режисер згадує побратимів, з яким тоді познайомився. Не всі залишилися живі. В одному з інтерв’ю головна героїня Іванка Іллєнко наводила влучне прислів’я до татового фільму: «Вони хотіли нас закопати, але не знали, що ми – насіння». «Роль Катерини не дуже мене змінила, бо у вірі в Україну я «народилася» ще до «Толоки», – каже Іванка Іллєнко, – а в «Толоці» вже виросла. Змінила мене наша поїздка до зони бойових дій. Там я гостро і назавжди відчула ситуацію. Там швидко відкидається все зайве, залишається есенція, там приходить ясне розуміння, що все залежить тільки від нас самих: як ми нашу Україну втолочемо, така вона і буде», – додає кінокакторка. Там, на Сході, особливо зрозумілі символи Михайла Іллєнка: українську Хату треба захищати – брати лопату і відганяти блискавку. «Блискавка – втілення такої сили, якої ми іноді боїмося. Хтось, як у фільмі Богдан Бенюк, її приборкує. Робить з неї якісь пілюлі. Тому що цю біду, яка нависає над Україною, треба лопатою, щоб вона нарешті відчепилася», – пояснює режисер.
«Повноцінно осмислити фільм «Толока» ми зможемо ще не скоро, – ділиться враженнями зі Z письменниця Любов Загоровська. – Думаю, про цей шедевр буде написано чимало досліджень і захищено не одну дисертацію. У стрічці важливу роль відіграє абсолютно усе: кожен персонаж, кожна деталь, музичний трек. Тут немає нічого зайвого, кожен кадр вражає своєю символічністю. Чого вартують лише сцени, де сівачі набирають повні пригоршні металевих скріпок і щедро засівають український чорнозем, на якому зродить колючий дріт окупації! Чи урочистий похорон хати, яка століттями рятувала своїх жильців, а потім стала непотрібною, і глиняні стіни замінили неживою цеглою! Проте Хата жива, адже це не просто хата, а оберіг. Прекрасним є кадр величезного дерева, отого сакрального Дерева Життя, яке тримає на собі усі хати і хатинки і росте, напевно, до самого неба. «Толока» – це фільм, який хочеться переглядати знову і знову, аби думати над ним, аби осмислювати».
Український кінорежисер Михайло Іллєнко.
У рецензіях пишуть, що «Толока» – сюрреалізм. Відгуки глядачів – більше про те, що «не зрозуміли», аніж про те, що відчули. Режисер не вважає свій твір фантастикою. «Це не сюрреалізм. Був такий період в історії живопису, коли біблійні сюжети, іконопис потрошки переходили у світські сюжети. Це називається парсуна. Ще не жанровий живопис, не світський, не портретний, але вже не ікона. Хотілося Україну у цьому світлі і показати. Вона заслуговує на такі глибинні міфи, на таку біблійну оцінку», – додає Михайло Іллєнко.
«Толока» зайняла самобутню нішу серед сучасних українських фільмів, які виходять в кінопрокат з небаченою досі силою. «Не хочеться порівнювати стрічку з Параджанівськими «Тінями забутих предків», але «Толока» – це справжнє поетичне кіно, чи не перший фільм такого жанру, який з’явився в українському кінематографі за багаторічну перерву», – каже Любов Загоровська. «Толока» справді наслідує традицію поетичного українського кіно, яке є брендом рідного кінематографу, вважає Михайло Іллєнко. Як німецький імпресіонізм, голлівудський вестерн. На думку кіномитця, в Україні розпочався болючий процес відродження акторської і режисерської роботи.
P.S. Поки зняли «Толоку», покоління дітей пішло до школи. Можна лише уявити, які емоції наповнювали команду Іллєнка в останній день зйомок. Саме тоді завершували такі важливі і болючі кадри «кримської толоки». «Ну, що вже може статися? – згадує Михайло Іллєнко. – Усі актори на місці, живі-здорові. Відзняли танґо. Починається чи то толока, чи то танці. У цьому епізоді за сценарієм у підполковника Усихоєва падає «зірка» з погонів. А потім він прибігає і шукає її в стінах Хати. Звинувачує Катерину, що вона «воровка», а та викрикує мотто фільму: «Що вам треба від моєї хати?» Кінець роботи, сонце майже сіло. Останній дубль. Я кричу: «Мотор!» – і раптом на мене йде підполковник Усихоєв. Показує: він загубив зірку. У мене був шок! Двічі запускали фільм, роки тривали зйомки – все було (зараз мені весело це згадувати), а під кінець пропав муляж золотої зірки. Лишається 15 хвилин до заходу сонця і вся група шукає в глині зірку. Знайшли вихід. Ви не помітили, що у фільмі не було зірки? Хтось помітив, що в Усихоєва кітель на одне плече. Якби не оператор фільму Сашко Кришталович родом з Івано-Франківська… я вже не міг командувати, він взявся до роботи. Отакий був останній день, останній кадр».
14.12.2020