Генеральний штаб Збройних Сил України відцурався від вшанування 23 лютого "Дня захисника вітчизни", закладеного за часів Радянського Союзу як "День Красної армії" і "День радянської армії". Генштаб наголосив на тому, що українська армія відзначає День захисника України 14 жовтня, закладений 2014 року.
Про це йдеться у коментарі Генштабу, опублікованому у Facebook.
"Із 2014 року радянського свята 23 лютого в Україні не відзначають. Відкрита збройна агресія Російської Федерації проти України та окупація Криму в 2014 році запустили в Україні активний процес відмови від радянських символів – декомунізацію. Новітня російсько-українська війна змінили погляди на українську мілітарну історію і військові традиції", – зазначили у Генштабі.
Українські армійці нагадують, що в указі про запровадження Дня захисника України зазначено, що нову дату – 14 жовтня – закладено "з метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, військових традицій і звитяг Українського народу, сприяння дальшому зміцненню патріотичного духу у суспільстві та на підтримку ініціативи громадськості".
Окрім того, Генштаб ЗСУ додав, що 23 лютого – це і "дата капітуляції радянської комуно-більшовицької Росії в період Першої світової війни, ганьба Радянського Союзу".
У штабі акцентували на тому, що історики неодноразово розвінчували міфи, "які насаджували нам упродовж багатьох років радянською пропагандою", насправді ж 23 лютого мусить згадуватися в Україні у інакшому контексті.
Так, 23 лютого 1918 року в Севастополі матроси Чорноморського флоту Росії, контрольованого більшовиками, замордували до смерті Номана Челебіджихана, першого голову уряду Кримської Народної Республіки, одного з організаторів I Курултаю кримськотатарського народу, муфтія мусульман Криму, Білорусі, Литви та Польщі, героя кримськотатарського народу, автора вірша Ant etkenmen ("Я поклявся"), що став пізніше кримськотатарським національним гімном.
У Петрограді 23 лютого 1918 року, коли нібито в "героїчних боях" зародилася Червона армія, більшовицький ЦК ухвалив рішення підписати мирний договір із Німеччиною та її союзниками. Згідно з цим договором, Росія втрачала Естляндію, Курляндію, Ліфляндію, Литву та Польщу. У Закавказзі під владу турків відходили Карс, Ардаган та Батумі. Більшовики зобов’язані були вивести свої військові частини з Фінляндії, України та Аландських островів. Радянська Росія зобов’язана була демобілізувати свою армію, перевести її на становище мирного часу.
Генштаб Збройних Сил України нагадує, що активну протидію радянській армії чинили війська Української Народної Республіки, зокрема про бої УНР саме 23 лютого.
"9 лютого – в той самий день, коли Центральна Рада підписала угоду з країнами Четверного союзу, – сталася подія, на яку тоді мало хто звернув увагу. У селі Гнатівка під Києвом, куди стяглися всі загони й підрозділи українського війська, що брали участь в Київських боях, з ініціативи генерала Костянтина Прісовського та підполковника Петра Болбочана відбулася велика нарада. Під час наради вирішено об’єднати всі наявні сили в одне з’єднання, яке керувалося б єдиним командувачем. Новий підрозділ здобув назву Окремого Запорізького загону. Командиром його став генерал Прісовський.
Становище загону було нечувано важке. Запорожцям бракувало найнеобхіднішого – харчів, зброї та боєприпасів. Загін бився фактично в оточенні – зі сходу його тиснули червоні частини командарма Муравйова, з заходу – загін червоного комдива-антисеміта Кіквідзе, а з південного заходу – збільшовичені полки 2-го гвардійського корпусу. Бої за Коростень у січні 1919 року. Проте запорожці блискуче вийшли зі скрути. Стрімким ударом вони зайняли Коростень і захопили склади зброї та військового майна. Ударом на Сарни вони вибили з міста більшовиків Кіквідзе та змусили ешелони 2-го гвардійського корпусу (який сам рвався додому, до хати) обходити позиції запорожців стороною. 23 лютого 2-й курінь підполковника Болбочана наблизився до Житомира.
Позиції для наступу були обрані настільки вдало, а сектори обстрілу підібрані настільки вміло, що 24 лютого більшовики Кіквідзе чкурнули з міста після першої ж атаки. Природно, бій стався не 23 лютого, а днем пізніше, але готувалися ж запорожці до атаки саме 23-го!
Розвиваючи успіх, Запорізький загін рушив уперед. 1 березня від більшовиків було звільнено Київ. 30 березня – Полтаву. 6 квітня – Харків. 24 квітня курені 2-го запорізького полку підполковника Болбочана марширували вулицями звільненого від червоної влади Сімферополя. Запорізький корпус був одним з найчисленніших та найбоєздатніших підрозділів армії УНР. І початок бойового шляху видатної української частини був закладений саме 23-24 лютого – під час бою за звільнення Житомира".
Генштаб ЗСУ, покликаючись на історичні розвідки, акцентує на тому, що "ні в 20-х, ні на початку 30-х років ХХ століття ніхто в СРСР не відав, що Червона армія була створена 23 лютого 1918 року". Натомість "цю міфічну дату" вигадав Сталін, "бо відзначати почали її тоді, коли остаточно утвердилася сталінська диктатура": 23 лютого 1938 року в СРСР помпезно відзначили 20-ліття Червоної армії.
"Тут маємо справу з класичним пропагандистським прийомом, коли відбувається приховування негативної інформації з допомогою позитивної. Більшовикам важливо було приховати, що 23 лютого 1918 року вони фактично капітулювали перед німцями та їхніми союзниками... Міф про 23 лютого як «день Радянської армії» нав’язували упродовж кількох поколінь. З часом радянські люди до нього звикли, не особливо переймаючись тим, що вони святкують. Для них це було «армійське» чи «чоловіче» свято, що служило серйозним приводом для не менш серйозних застіль", – розтлумачили у Генштабі.
"А який історичний сенс це свято має для нас, українців?" – риторично йдеться в дописі.
Автори допису кожну згадку про Росію, Російську Федерацію, Радянський Союз, Красну чи Червону армію писали з малих літер.
24.02.2020