У лавах німецьких християнських демократів – чергова криза. Аннеґрет Крамп-Карренбауер оголосила про намір зрезиґнувати з посади голови партії. Хто після неї очолить ХДС – одну з найпотужніших партій Європи? Як це вплине на політику ЄУ? Чи варто переживати Україні?
Цього тижня наступниця Анґели Меркель на чолі ХДС Аннеґрет Крамп-Карренбауер (Annegret Kramp-Karrenbauer) безапеляційно заявила, що не має наміру кандидувати на бундесканцлера. І це нівроку заскочило німців, адже всі знали, що Меркель саме її готувала у свої наступниці ще й на чолі німецького уряду. Щобільше, пані Крамп-Карренбауер анонсувала свій швидкий відхід від керівництва Християнсько-демократичним союзом. Тож найближчим часом партію очікують вибори нового голови.
З якої такої причини чинна очільниця німецьких хадеків так психанула? Причина її душевного болю лежить у чарівній Тюринґії. Саме в цій федеральній землі три з половиною місяці тому відбулися локальні вибори. Оскільки жодна з політичних сил не виявилася фаворитом електоральних преференцій тамтешніх виборців, то формування коаліції нівроку затяглося.
Нагадаємо читачам ті фатальні результати виборів 27 жовтня 2019 року. У фаворі опинилися дві прокремлвську партії: «Альтернатива для Німеччини» (АДН) і Ліва партія. «Лівих» підтримав 31 відсоток виборців, тож вони здобули 29 місць у ландтазі. На другому місці – АДН, яка більш ніж удвічі поліпшила свій результат у порівнянні з попередніми виборами. За неї проголосували 23,4 відсотка виборців, завдяки чому «альтенативці» отримали 22 мандати.
Колишні лідери – представники Християнсько-демократичного союзу – відсунулися на третє місце. Їх підтримали 21,8 відсотка тюринґців, що забезпечило 21 крісло в ландтазі. Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН) набрала 8,7 відсотка і, відповідно, вісім місць. За «зелених» проголосували 5,2 відсотка виборців, завдяки чому вони отримали п’ять крісел. Вільна демократична партія (ВДП) здобула п’ять відсотків голосів і стільки ж мандатів.
Перш ніж формувати коаліцію, депутати ландтаґу повинні були обрати нового голову земельного уряду. Саме це обрання й спровокувало страшний скандал.
Адже вперше за післявоєнну історію Німеччини в Тюринґії було порушено одне неписане політичне табу. Його суть в тому, що «нормальні» партії за жодних обставин і в жодній формі не можуть іти на співпрацю з правими популістами. А в тюринґському ландтагу зненацька виникла дивна кооперація між депутатами від правлячого Християнсько-демократичного союзу, ліберальної Вільної демократичної партії і правопопулістської партії «Альтернатива для Німеччини». Саме голосами зазначених політичних сил прем’єр-міністром Тюринґії було обрано Томаса Кеммеріха – представника ВДП. Таким чином ксенофобська партія АДН опинилася у великій політиці.
Бьорн Гьоке
Тут ще й знавці історії ХХ століття нагадали, що на початку 30-х років саме в Тюринґії НСДАП здійснила перший політичний прорив і почала сходження до влади, яке вилилося в тріумф фюрера Адольфа Гітлера й спустошливу Другу світову. А в актуальній Тюринґії «Альтернатива» репрезентована своїм найрадикальнішим крилом на чолі з Бьорном Гьоке (Björn Höcke). Останній ні багато ні мало закликав німців «покінчити з культурою каяття» за злочини Німеччини за часів Третього райху. От вам і прямий місточок до подій 90-літнньої давнини.
На щастя, нинішнє німецьке суспільство не стерпіло «тюринґської колаборації». Під тиском громадськості, преси, політичних партій Кеммеріх ухвалив рішення зрезиґнувати з посади. Так що ця земля поки що так і залишається «безголовою».
Тюринґська криза, своєю чергою, боляче вдарила по Берліну. Першої її жертвою й стала Аннеґрет Крамп-Карренбауер. Несучи відповідальність за своїх тюринґських однопартійців, котрі дивним чином скомпонувалися з правопопулістами, вона вирішила за краще подати до демісії, хай і з певним відтермінуванням.
Хто ж тепер може претендувати на посаду голови ХДС і потенційно на наступного бундесканцлера? Кандидатур достатньо, а очолює список колишній голова фракції ХДС у Бундестазі, а нині успішний бізнесмен 64-річний Фрідріх Мерц (Friedrich Merz). Нагадаємо, що в листопаді 2018 року він з мінімальним відставанням поступився Крамп-Карренбауер на партійному з'їзді. Тоді його промова як претендента на посаду голови ХДС не справила належного враження. Хоча багато експертів ще тоді надавали перевагу Мерцові, вважаючи, що він володіє великим політичним талантом.
Мерц має досить солідний політичний досвід – ще 1989 року він переміг на виборах до Європейського парламенту. У 1994 році Мерц був обраний до Бундестаґу, а в лютому 2000 року став головою фракції ХДС/ХСС в німецькому парламенті. Але його стрімкий злет перебила саме Анґела Меркель, котра чомусь незлюбила Мерца. 2002 року під її тиском він змушений був піти зі всіх керівних партійних посад. Після цього Мерц подався у бізнес, де його справи пішли цілком незле.
Експерти відзначають, що Мерц – прекрасний оратор і досі має великий авторитет у багатьох членів ХДС. У квітні він планує полишити посаду голови наглядової ради німецького представництва американського фінансового концерну Blackrock і повернутися у велику політику. Більшість аналітиків схиляються до думки, що саме він сане наступним лідером німецьких хадеків.
Хто є ще з гідних претендентів? Наприклад, 39-літній міністр охорони здоров’я Єнс Шпан (Jens Spahn) – наймолодший з потенційних кандидатів на посаду глави ХДС. Як критики, так і прихильники підкреслюють його непомірні політичні амбіції.
Свого часу Шпан був одним з найактивніших критиків політики Анґели Меркель щодо біженців. Він також критикував бундесканцлерку через закони, які дозволяють мати подвійне громадянство. Цим він заслужив популярність у правому крилі партії. Загалом складається досить незвична ситуація: Шпана вважають фаворитом консервативного крила партії, хоча він є відкритим геєм, підтримує права сексуальних меншин і виступає за «шлюби для всіх».
Шпана часто порівнюють з 34-річним австрійським канцлером Себастьяном Курцом (Sebastian Kurz). Багато хто покладає надії на те, що Єнс зможе вдихнути нове життя в зашкарублий ХДС.
Ще варто згадати 58-річного Арміна Лашета (Armin Laschet) – прем'єр-міністра землі Північний Райн-Вестфалія. Його вважають лояльним послідовником бундесканцлерки Анґели Меркель в лавах ХДС на федеральному рівні. Лашет вивчав юриспруденцію, працював як журналіст і врешті став депутатом Бундестаґу, а також Європейського парламенту.
На відміну від консервативних Меца і Шпана, Лашет вважається лібералом у міґраційній політиці. Хоча його лібералізм має певні межі: зокрема, він виступає за заборону носіння хіджабу.
Що може означати поява когось з перелічених осіб на посаді голови партії з перспективою стати бундесканцлером? Якщо вперед вирветься хтось із консерваторів (Мерц чи Шпан), то не виключено, що Берлін спробує скоригувати свою міграційну політику, зробивши її жорсткішою. Це аж ніяк не означає, що Німеччина відмовиться від своїх обов’язків щодо прийняття міґрантів в рамках євроунівських угод. Утім на таке лагідне прийняття, як за Меркель, біженці з Азії та Африки можуть вже не сподіватися. Якщо ж першість здобуде ліберал Лашет, то політику Меркель буде продовжено.
Нас же більше цікавить питання антиросійських санкцій. Що буде з ними? Фактично всі названі претенденти виступають за дотримування санкційної політики, допоки Москва не виконає своєї частини Мінських угод. Жоден з них не виступає за нормалізацію відносин з Росією, допоки та провадить агресивну політику щодо своїх сусідів. Проте найзатятішим прихильником санкцій вважається Фрідріх Мерц. Він також неодноразово виступав за рішучий курс ЄУ на протидію розширенню впливу Росії на Європу.
З огляду на це, українців не мали б особливо хвилювати майбутні зміни в керівництві ХДС. Значно більше тривоги мала б викликати тенденція зростання популярності таких промосковських політичних сил в Німеччині, як Ліва партія чи АДН.
