Українське жіноцтво на російській Україні виступило на полі літературної діяльности вже в пядесятих роках минулого століття, коли то в слід за Марією Марковичкою появилися імена Ганни Барвінок та Олени Пчілки. В той час українське жіноцтво в Галичині й на Буковині стояло ще подалік від літературних змагань і щойно вісімдесяті роки принесли зміну. Що-йно тоді наші жінки стали виявляти інтереси до просвітних, національних і суспільних питань, а в українському письменстві являються імена Наталі Кобринської, Юлії Шнайдер (Уляни Кравченко), Климентини Попович. Боярської та Eвгeнiї Ярошинської а далі й Ольги Кобилянської. Та була деяка принціпіяльна ріжниця у виступі наддніпрянських та наддністрянських сестер. Причиною цього була ріжниця відносин, серед яких творилася атмосфера і світогляд наддніпрянського жіноцтва і галицького. На російській Україні жіноче питання ніколи не ставилося різко. Під впливом російського письменства вирішено його ще в 60-тих роках. Тимто і Марковичка і Ганна Барвінок і Ольга Косачева виступають у своїх писаннях з загальними питаннями та ніколи не відрізняють і не дотикають жіночого питання в його специфічній формі. Инакше ця справа представлялася в Галичині, де всякі чужі головно польські й німецькі впливи зіпхнули жінку в затишє семейного життя, запроторили її в "хатину ляльки". Тому-то у нас прийшла пора, коли на чергу дня стануло жіноче питання, як вислів протесту і обурення із-за доперішнього поневолення, а все це проявилося в дрімучій галицькій атмосфері голосною боротьбою за право жінки на самостійне життя, труд, на самостійне рішаннє своєї долі. Такі бойові кличі проголосив наш еманципаційний жіночий рух, якого творцем і найвизначнішим бойовником була саме Наталія Кобринська.
Правда кличі ці піднімали вже й перед Кобринською Драгоманів, Франко і Павлик, вони являлись в нашому письменстві сімдесятих років, та справжньої ваги і справжнього болючого інтересу жіноче питання набрало що йно під пером наших письменниць, серед яких перше місце належиться Кобринській.
Драгоманів був безсумівно дуже прихильний до еманципації жіноцтва, xоть писав про цю справу небагато тай то більше з початку своєї письменницької діяльности. Його відчит про становище жіноцтва в українській народній сімї, статя про становище жіноцтва в першому століттю римської імперії, покази на волю українського жіноцтва в "Слові о полку Ігоревім" та в нашій народній словесности, згадка про цю справу в рецензіях на українські повісти, а опісля славний третій лист до редакції "Друга" (1870 р.), в якім вeликий вчений зачепив жіночу справу і жіночий ідеал галицьких Українців назвав диким — ось низка Драгоманових писань на тему пробудження і визволення в жінці — людини. Тому-то голос Драгоманова а опісля наше галицьке письменство 70-их років не могло не мати значіння і впливу на утворення світогляду та для будучої діяльности Кобринської. Сама Кобринська в писаній для проф. Огоновського автобіоґрафії згадує про ту хвилину життя, коли в скромній галицькій попадянці пробудилася еманципантка і бойовниця за права жінки.
"Між батьковими книжками — каже вона — найшла я раз на поді невеличку польську книжку, котра для мене явилася дуже цінним набуткoм. В тій книжці подибала я рецензію якоїсь француської розвідки, в котрій автор обурювався на те, що в життю суспільнім жінки ставляються нище мущин і старався доказати, що оба поли є собі рівні, а хоч ріжняться між собою деякими прикметами, то власне тим себе взаїмно доповнюють. Для мене досить було знати, що жінки уважають себе нищими від мущин і се обурило мене ще більше як автора рецензії. — Сього я до цього часу не знала: між батьком і матірю я не уважала, щоби робилися під тим оглядом які ріжниці — а до того жила при нас бабка — личність так в нашій хаті, як в цілій родині дуже поважана. По чужих домах бувала я лиш в гостині а в гостях як-раз найбільше поважаються жінки. Вправді знала я, що мужики не конче з великим поважанням відносяться до жінок, але це обясняла я собі їх грубістю"...
Так збудилася в Кобринській бойовниця, якої проґрамовим кличем стала боротьба за людське достоїнство жінки. — Буря пересудів, град пустого глузування, пусті насмішки і немудрі наклепи стрінули нашу жінку: на цьому "новому шляху".
А було це для галицького жіноцтва дуже болюче...
Насміхалися з неї за те, — як каже одна з перших піонірок:
Що духом світ весь обіймаєш,
Що хто лиш чоловік — для тебе брат,
Що серце кращої всім прагне долі,
Що бунту повне проти самоволі,
Що людські рани всі його болять.
...Жий для ідей, працюй крівавим трудом, віддай усе, усе за рідний люд! — ось клич який всегрімко пролунав в вісімдесятих роках, а якого найвизначнішою ісповідницею і проповідницею була Наталія Кобринська.
І в своїх власних творах і в спільних жіночих виданнях ("Перший вінок", "Наша доля") виступає вона запальним оборонцем жіночого визволення. А все те довершається у неї на широкому фоні бажання волі, добра і правди для всіх людей.
Поруч публіцистичних праць, поруч літературно-критичних трудів (прегарна студія про Ібзенову "Нору") дала Кoбринська цілий ряд оповідань і нарисів, в яких сміло піднімається пекучі для галицького громадянства питання як жіноче визволення, нові напрями в громадських настроях та психольоґія живих пережитків минулого перед новими подіями ("Задля кусника хліба", "Ядзя і Катруся", "Дух часу", "Виборець"). А в писаннях своїх Кобринська являється справжньою артисткою, то поруч поетичної закраски і глибокої думки має силу реальних тонів — і малює вона життя різко, сильно і гарно.
Початки 90-тих років принесли перелім у белєтристичній творчости Кобринської. Hoві літературні подуви, що привіялися до нас із западу, не остали без сліду на вразливу душу письменниці. Кобрйнську починають менче інтересувати теми суспільного життя; її манить сфера фантазії тих душевних почувань, що являються у чоловіка на межі реального життя і світа віри та фантазії. — Так появились її казки на фантастичні теми народніх переказів і психольоґічні картини душевних почувань. Плакали над нею з того приводу і Сергій Єфремов і проф. М. Грушевський та це не спиняло Кобринської — вона йшла — за духом часу...
[Громадська думка, 02.02.1920]
02.02.1920