В той час моєю улюбленою лектурою була антична міфологія, грецька: чомусь римська, попри бездоганність мови сентенцій, завжди видавалася підробкою. Через грецькі міфи мені виявлялася природа вродженої, сотвореної неоковирності і кострубатості людського світу і заплутаності долі, що заспокоювало дитячі світоглядні страхи, і формувалося очікування абсолюту доблесті і почутого призначення, що збуджувало дитячу уяву.
Дзядзьо лежав тоді у лікарні. Заради неї приїхав посеред зими з гірського дому, який досі ніколи не залишав на зиму без себе. Мені треба було віднести йому щось потрібне. Пів дня я сидів у школі, дивлячись через вікна на пишний палацик лікарні, чекаючи, коли зможу туди потрапити. Коли уроки закінчилися, побіг до лікарні. Передні двері були зачинені. Тривав сонний час. Садом я зайшов до дверей із заднього подвір'я. Їх теж зачинили. Я стукав, прийшов вахтер і відмовився відчиняти. Через маленьке вікно у дверях я бачив, як він пішов крізь довгий коридор до передньої брами, на свій пост. Тоді я зрозумів, що призначення потребує доблесті. Мене не можуть зупинити замкнені двері. Зняв зі шиї подарунок дзядзя – однолезовий складаний ножик на тасьмі, вишпортав замазку (дзядзьо казав «кіт»), відігнув цвяшки і делікатно вийняв шкло. Знайшов якусь підставку, пропхався через віконце доти, доки не намацав замка, і повернув ключ. Тоді поскладав усе крім замазки на місце і тихо увійшов до сонної лікарні, зачинивши за собою двері. Слухаючи звуки, впізнаючи, що це і де звучить, ховаючись на поворотах, я проминув сходи, кілька відгалужень коридорів і дістався палати. Назад – хоч і переживав мить такого піднесення, після якого вже не обов'язково, щоби майбутнє було, – вирішив іти так само непоказно, щоби за геройством не знехтувати хитрістю.
Я полюбив той будинок ще більше. Він справді гарний, найбільше мені подобається навіть не псевдоісторичний фасад з терасою, що тримається на колонах над входом, до якого з двох боків ведуть в'їзди для транспорту, а складний дах над високим стрихом, який увиразнює незвично квадратну форму будівлі. Палац відсунений від вулиці настільки, щоби вмістити невеличкий дендрарій в одному куті подвір'я на надійною, але прозорою огорожею. Вже пізніше там було дуже добре сидіти вночі на лавці, спокійно пити вино і тихо говорити. Особливого настрою додавало велетенське вікно операційної, де світилися або яскраві лампи над хірургічним столом, або фіолетове освітлення знезараження.
Я знав, що колись тут народилася моя мама. Тобто народилася вдома, зовсім поруч, але помічником її народин був доктор Гутт, який збудував цю клініку, цей палац. Він же і виписав довідку про народження. Його почерк я пам'ятаю.
Від Скрута до Гутта. Так жартували у місті, маючи на увазі шлях від наймоднішої цукерні Скрута, де починалися любовні історії, до акушерського закладу Гутта, де народжувалися плоди любові. Така пов'язаність.
Кілька років тому мама згадала якусь таку деталь з найраннішого дитинства, яка мене вразила так, як давно-давно античні міфи. Проявляючи зовсім інший змістовий зв'язок.
Їй було, може, два роки. Її мама, не маючи де залишити дитину або сподіваючись, що присутність малої може злагіднити візит до найстрашнішого місця у місті, взяла її з собою на прийом до найстрашнішої людини у місті. Шефа ґестапо Крюгера, чия персона вже тоді була легендарною у потворній досконалості жорстокості. Сидячи в кабінеті, дівчинка з інтересом розглядала двох величезних псів, які дрімали біля столу.
Це означає, що мама бачила убивць доктора, який дав можливість їй жити.
Гутт був гуралем. Надзвичайно здібним, впертим і гордим. Доля його була кострубатою, але його вело призначення. Він був і дезертиром з австрійського війська, і студентом у Базелі, і знаменитою Чорною Маскою – зіркою циркової боротьби, непереможним атлетом, який виступав у масці, бо такі заняття були заборонені швейцарським студентам. До Станиславова він потрапив через болючі для українців події, бо вписався у Франції до генерала Галлєра і у 1919 році ввійшов з ним до тогочасної столиці ЗУНР. Тут і залишився практикувати. Знав українську мову і симпатизував українцям. Совєти його не вивезли, бо лікарі такого рівня були потрібні усім.
Після приходу німців у місті відбувалися речі, про які не надто багато згадують досі. Німецький терор почався з польської інтеліґенції. Арештували і розстріляли кілька сотень вчителів, інженерів, лікарів. Українські поліцаї, вдячні пацієнти Гутта, попередили доктора, щоби той втікав у гори, не чекаючи арешту. Він чомусь знехтував небезпекою, принципово залишаючись у клініці (так як у 1928 році несподівано не поїхав на олімпіаду в Амстердамі, хоч і був прийнятий у команду борців).
Через кілька днів його викликав Крюгер. Гутт зайшов у найстрашніший кабінет у місті. Шеф гестапо запропонував йому почесну роль – очолити військове формування гуралів у складі зброї СС. Чорна Маска вдарив його в лице. Пси, які завжди були в кабінеті, кинулися на гордого силача, і це був його останній поєдинок.
Через рік тими псами любувалася моя мама. Через тридцять п'ять років я полюбив клініку Гутта.
30.01.2020