З кінцем падолиста минулого року польські часописи принесли звістку про се, що Найвища Рада Мира в Парижі рішила віддати Східну Галичину на 25 літ під управу Польщі, забезпечуючи їй окремим статутом самоуправу. Проти вирішення, що Східна Галичина мала би оставати під польською управою "тільки" 25 літ, а також проти деяких постанов статуту, польські часописи підняли великий крик негодовання, польські аґітатори і посли почали скликувати віча, спершу у Львові та Кракові, відтак і по всіх закутинах краю, де ухвалювали резолюції, збирали підписи та висилали письма з протестами та заявами, що за ніяку ціну не дадуть "польської" землі.
Польське посольство в Парижі також заложило протест проти yхвали Найвищої Ради Мира, а польське правління вислало свого міністра закордонних справ Патека до Франції, щоби всіма силами старався переперти зміну невигідних для Польщі постанов — напр. ухвалений тоюж самою Найвищою Радою Мира статут для Угорської України під управою чесько-словацької держави, дає тамошним Українцям куди ширшу свободу розвою, чим статут для Східної Галичини. Ще склалося так, що 2. грудня наддніпрянські члени посольства в Варшаві зложили польському правлінню заяву, що зрікаються Галичини, Холмщини та західної Волині в користь Польщі за поміч, яку Польща мала би їм дати для збудування независимої української держави.
Вислідом всіх тих протестів польської суспільности, заходів польських дипльоматів та необережної заяви Наддніпрянців було се, що — як доносять — Найвища Рада Мира мала змінити своє давнійше рішення і поки що скасувала постанову, котра обмежувала польську управу в Галичині на 25 літ; значить мала управу Східної Галичини віддала Польщі на необмежений час. Чи пороблено які зміни ще й в яких инших постановах статута, досі напевно не знати.
Анґлійський письменник Оскар Уайльд каже в однім місці, що між вічною любовію та хвилевою примхою є лише та ріжниця, що вічна любов звичайно коротше треває. Так само і необмежений час може в дійсности вийти куди коротшим чим первісно намічена 25-літня управа. Але сподівання своєю дорогою а між тим треба брати в рахубу й можливість, що ухвалений Найвищою Радою Мира статут увійде незабаром в життє. Тому не зайвим буде близше pозглянутися по области, котрій Н.Р. Мира присудила бути, довше чи коротше, самоуправною частиною польської держави.
Та область поки що не має cвоєї урядової назви. Годі її звати Галицькою Україною, бо її межі куди вузші, ніж межі заселеної Українцями території в давній австрійській провінції, званій Галичиною. Не можна її назвати й Східною Галичиною, бо за західну границю Східної Галичини звичайно вважали за ріку Сян, або межу між округою львівського та краківського вищого краєвого суду — а вона не досягає ані сеї межі, ані ріки Сяну. Тому для браку ліпшого імени ми назвали її львівською республикою. Визначені в ухваленім Найвищою Радою Мира границі львівської республики взагалі дуже химерні. Західна границя починається від давного австрійсько-російського кордону на захід від місточка Белзця і йде межою між равським і чесанівським повітами на південь. Відтак межею між яворівським та чесанівським повітами вигинається на південний захід та, дійшовши до ярославського повіту, знову закручує на південь, слідкуючи ща східною межею ярославського та перемиського повітів. За сим, йдучи переважно у південнім напрямі, переходить на вододіл між Сяном та Дністром, відтинаючи коло Хирова та Лібухової невеличкий кусок старосамбірського повіта на польський бік, бо туди переходить зелізнича лінія Перемишль-Лупків. Вкінці східною межою ліського повіта доходить до давної угорської границі нa схід від Волосатого. Північна, східна і південна границя відповідає зовсім давним границям Галичини за австрійських часів, тільки на південнім сході приточено до львівської республики кілька буковинських сіл над Дністром коло Стефанівки, куди переходить зелізниця з Городенки до Заліщик.
Ми назвали ту границю химерною, бо такою вона справді й є. При визначуванню границь якоїсь землі, краю чи держави звичайно беруть на увагу ґеоґрафічні, історичні або етноґрафічні умови. Границя між властивою Польщею та львівською республикою не відповідає ні одній з наведених умов. За ґеоґрафічну або природну границю вважають таку, що вже самою природою покладена як межа між двома сусідними областями тобто гірські пасма, більші ріки, багна, озера, море. За таку ґеоґрафічну границю між Східною та Західною Галичиною звичайно вважають ріку Сян. Між тим витичена Найвищою Радою Мира границя йде собі навмання, переходить півперек всі правобічні допливи Сяну, перетинає ріжні підкарпатські пасма горбів і тримається здебільша зовсім припадкових повітових меж, а декуди й сі нехтує. Ся границя не є й історична, бо ніколи в минувшині сюди не йшов ніякий кордон; і межа між Галицько-Волинською державою та Польщею була значно дальше на захід (коло Вислока) і відтак за польських часів до т. зв. Руського воєводства належали ще перемиська та саніцька землі. А вже ніяким чином не можна її вважати етноґрафічною (народною), бо по обох її боках живе так само густо і суцільно той самий український нарід.
Обкроєна постановами статута Східна Галичина або, як ми її назвали, львівська республика обнимає самоуправне місто Львів і 45 політичних повітів. Поверхня цеї землі виносить 46.210 км2 значить майже стільки, що Сербія перед балканською війною (48.300 км2), населення обчислене на підставі переписи з 910. р. з доданням природного приросту доходило в 1914 р. (тобто з початком війни) до 4,716.500 душ, значить перевисшало населення Сербії майже о півтора міліона. Пересічна густота населення виносила проте в той час (1914. р.) 102 душ на кождий квадратовий кільометер, що для рільничого краю вважається вже за дуже густе населення очевидно в горах (Карпатах) ся густота була значно менша і виносила напр. в скільськім та косівськім повітах 45, в долинськім 48, в турецькім 62, за се на загал піднималася багато вище і доходила в снятинськім до 149, в станиславівськім навіть до 190 душ на кождий квадратовий кільометер. Поділу сього населення на народности ми не можемо инакше подати, як опираючися на віроісповідні дані, бо національну статистику в Галичині переводжено за австрійських часів так несправедливо, що урядово виказані числа Поляків та Українців зовсім не надаються до якого небудь наукового ужитку. Таким чином ми за Українців рахувати мемо тільки греко-католиків і ту горсточку православних, що заявила себе Українцями; до Поляків припишемо всіх римо-католиків, хоч загально відомо, що більша часть римо-католицьких мужиків по селах такіж самі Українці, як греко-католики; Жидів рахуємо окремо, як осідну націю. Таким чином довідаємося бодай, скільки що найменше Українців жило в 1914. р. на території львівської республіки. Перевівши таке обчислення, находимо тут кругло 3,000.000 тобто 63.6% Українців, 1,071.000 або 22.1% Поляків, 592.000 або 12.5% Жидів і 44.000, значить 1% Німців. Коли би проте виборчий закон до будучого сойму львівської республики був зладжений справедливо та коли би вибори переводилися без надужить, Українці повинні би мати в тім соймі 2/3 всіх послів, а Поляки ледви 1/5.
Як зовсім несправедливо проведена західна границя самоуправної львівської республики, виходить хоч би зі сього, що поза нею остає ще 8.367 км2 суто української землі, яка віддається на повну поталу польського правління без ніяких самоуправних застережень, без ніяких ґарантій національних прав та свобід. По тім боці лишаються повіти: чесанівський, добромильський, ліський і перемиський, котрі цілі заселені переважно українським населенням, крім хибань 7-ми західних громад дубецького судового повіту, лишається ярославський повіт, в котрім судові повіти радимненський і сінявський є зовсім українські, лишається вкінці ціле Підкарпаття аж по Попрад або т. зв. Лемківщина. Між ними ліський повіт виказує 70%, добромильський 64% чисто українського населення, значить висший відсоток, чим пересіч цілої львівської республики. На цілій тій призначеній на спольщення українській области жило в 1914. р. 662.200 душ. Між ними було Українців 415.400 (62.7%), Поляків 174.300 (26.2%), Жидів 69.740 (10.4%) і Німців 3.760 (0.5%). Як бачимо відсоток Українців по обох боках проведеної Найвищою Радою Мира лінії майже однакий, отже обкроєння вичислених вище окраїн є крайно самовільне та не дає найменшого підйому відсотка Українців в самій-же львівській республиці.
[Громадська думка, 29.01.1920]
29.01.1920