По підписанню варшавського договору Петлюрою дня 2. грудня м. р. знайшли ся С. С. під командою отм. Коновальця в безвихіднім положенню. Вони, що весь час з Петлюрою воювали, що ділили з ним світлі дні геройського тріюмфу і прикру долю скитальства, що були з своїм "головним отаманом" звязані на життя і смерть, попали через акт 2. грудня на дорогу, яка йшла в суперіч їх непохитним ідеалам Соборної Української Републики. Вони саме ділом доказували, своєю найблагороднійшою кровю печатали, що їх тіснійша вітчина, Галичина, нероздільно має бути звязана з усею українською землею, з цілою Україною над Дніпром. А акт 2. грудня перекосив всі їх пляни, їх надії, знівечив всю їх дотеперішну роботу.
І були би пішли з прочою українською армією під проводом ґенерала Тарнавського, але се була фізична неможливість. Вони стояли тоді коло Шепетівки, в однім малім місточку. Коли до них дійшла вість про події в Камінци, про поступок свого головного отамана, про крок ґенр. Тарнавського, зібрали ся вони на нараду. І їх думки були поділені. Показало ся аж три з конечности орієнтації: за ґенералом Тарнавським, за Петлюрою або за большевиками. Не будучи вірно поінформованими про стан ситуації і про те, що Петлюра вже запросив польську армію на свою територію, дали ся заскочити польській армії таки підчас нарад і в сей спосіб попали в польський полон".
Попало їх кругло около 3000 люда, з чого 1500 самих Галичан. З Галичан богато, боячи ся польських таборів, утікло куди попало: до большевнків та Денікіна. Дальша судьба їх звісна. Держали їх в полоні, по розоруженню, в Рівнім і Луцьку, де половина з них перехорувала ся, про що рівнож наші часописі доносили. Тепер здоровших забирають з Луцька і перевозять до Галичини. І вчера приїхав вже перший такий невеличкий транспорт старшин С. С. з Луцька в числі 17. Всі вони Галичани, один Львовянин. Инші приїдуть пізнійше. Обіцяли там їм, що пустять їх до дому, бо вони ніколи проти Польщі не воювали, лиш з добровольцями і з большевиками. Відставили їх до "роздільчої стації для інтернованих і полонених" на Ялівци. Треба під кінець зазначити, що всі взуті та повдягані, а деякі, що тифом не хорували, виглядають здорово. Однак духом дуже прибиті.
Спису імен з ріжних від нас независимих причин не подаємо. Але нині замітимо, що вже згаданих у Львові нема. На другий день рано вивезли їх до табору полонених в Вадовичах.
Нова Рада
27.01.1920