Ще не благословило ся на день, як я входив у церков св. Юра. Ранна тишина закутана в імлу збирала платки снігу, що злітали з безкраїх вишин з захмареного небозводу. Сіра тьма борола ся з двома ясно жовтими огниками, що розганяли тіни з головного престола. Ступаю на перший входовий ступінь — аж ту ненадійно паде на мене з гори важкий стон. Я стрепенув ся. Що се? Кому так важко — там над землею? Гляджу у гору і чую другий стон. Се св. Юр важко зітхнув камінною грудю. Я не страшків син, а злякав ся на хвилю. Чиж би той біль, що на св. Юр паде, був уже такий пекучий, що й камінь від него заболів?
"Що-ж стало ся сеї ночи" — питаю святого?
"Маґістрат щось придумує" — чую відповідь важку, як із каменя добуту. А рівночасно бачу, що св. Юр, який уже більше сотки літ мучить того "дзівольонґа", що вєть ся під його списою і під копитами коня, забув на хвилю на него і дивить ся заляканими очима на — ратуш. Чорт — здавало ся мені — користаючи з хвильки "перемиря", почав уже хвостом крутити, а навіть ширше свою обридливу пащеку отворив.
"Вкусить, чи ні?" думаю з жахом, бо у него усяке перемирє є лиш на те, щоби гадючі зуби нагострити тай лучше ще вкусити.
А св. Юрій навіть не глядить на небезпеку, лиш зі стоном повторяє: "Маґістрат щось придумує".
Мене до краю опанував страх.
"Щож думає", питаю ся святого. Святий мовчить і важко дихає.
"Може видадуть картки на чоколяду?"
"Можливе, усе можливе, але то ні" — каже святий.
"А може Українці на свята нічого не дістануть?"
"Можливе, усе можливе, але "пасок" охоронить бодай паскарів від того нещастя.
"А може знову яка нова дефравдація?" (Нова лиш з огляду на новий рік, який що йно почав ся).
"Можливе, навіть дуже можливе, але про се ще не знаю".
"Щож такого до біди" — бо вже справді не вгадаю.
"Що? Маґістрат хоче мене перетягнути на безконфесійність, а потім на латинський обряд. Але я не хочу того. Яж, святий, уродив ся, умер і жию тепер у небі в грецькім обряді. Посади в маґістраті чи при елєктриці тай податках не потребую, при війську я вже своє вислужив у своїй армії, а проти переконання йти не хочу. Ясна справа, правда? А мимо того деякі люде називають то авантурою маґістрату з св. Юром".
Я маю великі очи, але у сю хвилю вони з дива мусіли поробити ся правдивими "морськими оками", так я їх вибалушив. Святий се певно спостеріг, бо сказав рішучо:
"Не віриш, то читай "Gazet-y Роrann-у" з дня 3. січня 1920".
Сказав і взяв ся дальше мотлошити того "дзівольонґа", в якого всадила ся вся ненависть і злоба його союзників до св. Юра.
Помолив ся я того дня вправді коротше, але за те горячійше, як звичайно, і пішов купувати "Porann-y". Читаю і очам не вірю. "Авантура маґістрату зі святим Юром". Яко вступ служать кпини з "мілітаризму" святого Юрія, який хоче "лисого чорта" "свяченим ножем" проколоти, а він тим часом не має серця, а тіло то сама смола. Я погадав собі: "Не кпити з Микити, від себе зачати", з тим, бо сеж тільки символічний образ, а в мілітаризм вже й тоді святі не вірили.
Читаю дальше: "Нєудали рокош україньцуф — бодай він таким, як був, нікому й не приснив ся — знєволіл дужо, їх дотихчасових зволєннікуф нє тилько вистомпіць з обозу політичнего, лєч навет вижец сє вспульнего з німі визнаня реліґійнеґо. До маґістрату львовскєґо впливайом цьонґлє сеткі подань "Русінуф", завядамяйонцих о пшейсьцю ix на обжондек жимско-католіцкі".
Біда лиш у тому, що до залагодження таких подань треба метрики хресту, а тих відмовляють усі уряди парохіяльні — "а юж найзацєнтши оказал сє свєнти Юр". Горе йому! Горе!
Щоби його хоч трохи оборонити, я почав глядіти за параґрафами.
Статут для Галичини нічого про сім не говорить, а впрочім той статут відкидає сама "Poranna" яко "кшивдзонци", а в додатку хоче що за то "щось" показати Анґлійцеви. Нема ради. Хоч не хоч мушу вертати до австрійських параґрафів, тим більше, що як се в одній справі заявив був один пан з намісництва одному єреєви, що "ми власьцівє тшимами сє в тей справє єще австріяцькіх параґрафуф". Дивлю ся я на той параґраф, дивлю ся і не знаю, яким кінцем поставити його, такий він покручений. Що його постав, то він вивертає ся до гори "параґрафом". А був він у практиці такий:
На основі свободи совісти вільно було під такими то а такими услівями перенести ся з одного віроісповідання у друге. Колиж хотів римо-католик перейти на греко-католицький обряд (за Австрії часами й таке чудо трафляло ся), тоді говорено йому, що "власцівє єдна вяра", а "обжондек то нє єст то само цо конфесія".
(К. б.)
[Нова Рада, 21.01.1920]
(Кінець).
Такий мусів переходити через ц. к. Староство на безконфесійність, а тоді доперва переходив до "криміналу", бо жаден польський ксьондз не видав йому метрики. А без метрики не перейдеш.
Колиж греко-католик хотів перейти на римо-католицьке, тоді було "цо іннеґо". Староство приймало до відомости бажаннє такого "індівідіум" покинути ту "хамську вяру", а "поп" мусів видати метрику, бо як ні, то її взяв ц. к. жандарм. А щоби він став уже від уродження Поля... е те — римо-католиком, то в метриці вимазувано "миропомазаннє" (чи такому ще на чолі що вибирано, того напевно не знаю, але се дуже правдоподібне) і записувано його у "liber extraneorum", себ то у книгу "мнєйшосці народовей" на те, щоби вона стала "вєнькшосьцьом".
Римськіж устави, так звана "Concordia" (вона небавом вийшла справді на похоронне заведення для "україньцуф") підписана навіть польськими епископами, каже, що зміна обряду в Галичині є виутрішною справою обох Ординаріятів і потребує затвердження Римської Столиці. Ну — та Рим далеко, а маґістрат зараз під носом. Тому вибила ся на верх практика, яка не має затвердження Апостольської Столиці.
А що Українці стоять вірно на сторожі прав церкви, так я думаю, що укр. єреї мають рацію, коли зборонюють ся видавати метрики.
А то з сих причин:
1) Нольдін-Єзуїт — каже, що хто співділає чи помагає комусь у гріхови, той має тойсам гріх. А перехід на безконфесійність, вимазування миропомазання, і т. д. сеж хиба гріх. Він вправді "чужий", не наш (сe можуть потвердити і польські єзуїти, а якже), але всеж таки не є се приємна річ хочби лиш глядіти на чужі гріхи, а самому не мати можности так грішити.
2) Лучало ся, що такий "осібняк", взявши метрику, переходив нетілько у латинську віру, але й у друге супружество, а з ceгo виходило, що перша жінка, яка ще тоді случайно жила, не знала, що з собою робити, чи ставати назад панною, чи йти за ним, хочби "пробоєм".
3) Лучало ся таке, що якась жінка жадала метрики на імя мужчини — а се було трохи дивне і підозріле.
Передусім мусили такі люде перебути політичний хрест і з Українців стати Русінами. Се залагоджує "Poranna". А маґістрат: "вислал онеґдай до канцеляриї парафіяльней свеґо ужендніка концептовеґо враз з запшисєнжоним тлумачем єнзика рускеґо, аби з уженду поробіць потшебне вицьонґі метрикальне". Та єрей св. Юра впав також на "концепт" і сказав, що "без зізволення Ординаріяту навіть не дасть заглянути до метрикальних книг".
З сего дуже розумного і законного становиска єрея зробила "Poranna" не спір о правду і закон між єреєм — і "запшисєнжоним тлумачем", тільки аж "авантуру самого маґістрату з самим св. Юром".
Ба, більше. Як каже "Poranna", то той спір не є навіть політичної натури. "Нє душичек жаль опорним, лєч їх корон (тепер вже можна сказати "марек", бо, дякуючи розумній політиці міністра "фахофца" Ґрафського, страйкови залізничників і иншим нещастям, 100 марек = 100 корон) ктуре пшепадно разом з німі".
Зразу здавало ся мені, що се я дуже тяжкий і влучний закид. І з сим закидом я звернув ся до єреїв св. Юра і спитав, чому вони такі матеріялісти, що при нагоді видавання метрики таким людям не годять ся на се, щоби їм враз з "душичкою" не пропадали ще й корони?
Почала ся дискусія. І я переконав ся, що вони, ті "опорні" з св. Юра, розумні собі люде. У закиді, здавало ся так важкім, вони відкрили жерело до "згоди". Іменно. Щоби доказати "Porann-ій", а також усім, "кому подобаєть ся", що їм не йде о корони, вони дають такий проєкт. Нехай "Poranna" через "запшисєнжонего тлумача" або й через "Пробій", то все одно, віддасть св. Юрови всі душичкі, розумієть ся ще в живім стані, нехай віддасть їх усі метрики і змусить їх до повоpoтy на греко-католицький обряд, а єреї зобовязують ся обслугувати таких людей зовсім безплатно аж до похорону включно. Що се дуже можливе, під услівєм, що "Poranna" виробить таким повертаючим аванс, місце при апровізації, даровання податків і инші дрібниці, сеж усякому ясно.
Отже "згода", бо я на сей проєкт уже згодив ся.
Ще йде о згоду "Porann-ої". А посередником нехай буде "запшисєнжони тлумак" і редактор "Пробою".
Егеж.
[Нова Рада, 22.01.1920]
22.01.1920