У грізні ночі горобині,
в години горя й темноти,
на шию Матері-Вкраїні
ярмо німецьке одягти
хотіли ви, але однині
його розбили ми в громах
і кличем вас на вільний шлях.
Покайтесь, поки ще не пізно,
до нас виходьте із лісів
до ваших сестер і братів,
вас кличе зоряна Вітчизна,
своїх обдурених синів.
Уже лунає вільний спів
на вільнім полі України,
і од ударів ваших гинуть
останні орди ворогів.
За ними ми, як буря, линем,
од трупів їх чорніє шлях,
і скоро, скоро над Берліном
ми перемоги здіймем стяг.
Не пізно ще, полки крилаті
розвіють морок лихоліть,
і ми на радісному святі
із вами будемо радіть.
До сонця підійміть обличчя
і розженіть прокляті сни.
До праці чесної вас кличуть
Вкраїни сонячні лани.
Вас кличе край, що над боями
встає, як прапор у віках,
щоб змили ви криваві плями
на вашій совісті й руках.
Ідіть до нас, покиньте схрони,
вас кличе Армія Червона
з кривавим ворогом в боях
на світлий і воскресний шлях.
Кладіть до ніг німецьку зброю,
ідіть під наші прапори,
щоб і для вас цвіли весною
дні переможної пори.
Ще можна з працею своєю
і в битві з ворогом лихим
прийти з відвертою душею
в свою сім'ю, в свій рідний дім.
Коли ж ви будете уперті,
повиті мороком облуд,
вам не втекти ніде від смерті,
на вас чека народний суд.
І заплямовані ганьбою
й печаттю каїна навік,
ви знать не будете спокою
і у могилі. Сурик крик
до нас вас кличе. Ще не пізно.
Доволі скліть у брехень млі.
Уже гримить хода залізна
на пруській проклятій землі.
Так злийте ж крок із нашим кроком
і з нами бийте ворогів,
що вас дурили так жорстоко.
Хай в блиску зоряних мечів
заблисне меч ваш і на ката,
що не втече од нас ніде,
грозою кари упаде.
Ідіть до нас. Разом із нами
творити будем щастя час.
Вас кличуть в бури над громами
Шевченко, батько наш Тарас
і Йван Франко.
Ідіть до нас!
Простить вас Україна мати,
а з нею й ми, в цей грізний час.
Забить, убить орду зміїну
і розметати хмари злі
вас кличуть верби і долини
святої матері-землі.
Вас кличе стріха, рідна хата
стать на порозі до колін.
Уміє наш народ карати
і вміє милувати він.
Одкрили в день для вас ми брами,
вишневі кличуть вас сади,
навік порвіте з ворогами,
порвіть із тьмою назавжди.
Над Львовом стяги пурпурові
уже цвітуть. Єднання дні
зійшли над ніччу горя й крові
в свободи сонячнім огні.
Нас не поставив на коліна
проклятий ворог, хижий птах.
Возз'єднаної України
червоний стяг шумить в віках.
Й вона вас кличе, щоб ніколи
над рідним обширом доріг,
у власній хаті й ріднім полі
ніхто дурити нас не зміг.
Львів, 17 січня 1945 р.
[Вільна Україна, 19.01.1945]
19.01.1945