Посланіє обдуреним.

 

У грізні ночі горобині,

в години горя й темноти,

на шию Матері-Вкраїні

ярмо німецьке одягти

хотіли ви, але однині

його розбили ми в громах

і кличем вас на вільний шлях.

Покайтесь, поки ще не пізно,

до нас виходьте із лісів

до ваших сестер і братів,

вас кличе зоряна Вітчизна,

своїх обдурених синів.

Уже лунає вільний спів

на вільнім полі України,

і од ударів ваших гинуть

останні орди ворогів.

За ними ми, як буря, линем,

од трупів їх чорніє шлях,

і скоро, скоро над Берліном

ми перемоги здіймем стяг.

Не пізно ще, полки крилаті

розвіють морок лихоліть,

і ми на радісному святі

із вами будемо радіть.

До сонця підійміть обличчя

і розженіть прокляті сни.

До праці чесної вас кличуть

Вкраїни сонячні лани.

Вас кличе край, що над боями

встає, як прапор у віках,

щоб змили ви криваві плями

на вашій совісті й руках.

Ідіть до нас, покиньте схрони,

вас кличе Армія Червона

з кривавим ворогом в боях

на світлий і воскресний шлях.

Кладіть до ніг німецьку зброю,

ідіть під наші прапори,

щоб і для вас цвіли весною

дні переможної пори.

Ще можна з працею своєю

і в битві з ворогом лихим

прийти з відвертою душею

в свою сім'ю, в свій рідний дім.

Коли ж ви будете уперті,

повиті мороком облуд,

вам не втекти ніде від смерті,

на вас чека народний суд.

І заплямовані ганьбою

й печаттю каїна навік,

ви знать не будете спокою

і у могилі. Сурик крик

до нас вас кличе. Ще не пізно.

Доволі скліть у брехень млі.

Уже гримить хода залізна

на пруській проклятій землі.

Так злийте ж крок із нашим кроком

і з нами бийте ворогів,

що вас дурили так жорстоко.

Хай в блиску зоряних мечів

заблисне меч ваш і на ката,

що не втече од нас ніде,

грозою кари упаде.

Ідіть до нас. Разом із нами

творити будем щастя час.

Вас кличуть в бури над громами

Шевченко, батько наш Тарас

і Йван Франко.

Ідіть до нас!

Простить вас Україна мати,

а з нею й ми, в цей грізний час.

Забить, убить орду зміїну

і розметати хмари злі

вас кличуть верби і долини

святої матері-землі.

Вас кличе стріха, рідна хата

стать на порозі до колін.

Уміє наш народ карати

і вміє милувати він.

Одкрили в день для вас ми брами,

вишневі кличуть вас сади,

навік порвіте з ворогами,

порвіть із тьмою назавжди.

Над Львовом стяги пурпурові

уже цвітуть. Єднання дні

зійшли над ніччу горя й крові

в свободи сонячнім огні.

Нас не поставив на коліна

проклятий ворог, хижий птах.

Возз'єднаної України

червоний стяг шумить в віках.

Й вона вас кличе, щоб ніколи

над рідним обширом доріг,

у власній хаті й ріднім полі

ніхто дурити нас не зміг.

 

Львів, 17 січня 1945 р.

 

[Вільна Україна, 19.01.1945]

19.01.1945