Перед роком.

До історії злуки Придністрянщини з Придніпрянщиною.

В послідних днях грудня 1918 р. зачала ся жива праця у Державному Секретаряті після сього, як він переніс ся з Тернополя до Станиславова, де скликано також Українську Національну Раду на II. Сесію.1) Кульмінаційною точкою у працях Української Національної Ради перед Різдвяними феріями була ухвала закона про злуку Західно-Української Народньої Републики з Придніпрянською Україною. Якінебудь чуємо нині оправдані чи неоправдані гадки на сю ухвалу, фактом є, що її ініціятива може більше чим якоїнебудь иншої ухвали вийшла з народу. Численні віча, меморіяли, депутації та інструкції для членів У. Н. Р. з ріжних сторін держави змусили Правительство виступити з предложенням відносного закона скорше, чим воно собі цего бажалоби. Нервовість провінції була тим більша, що загал не знав про це, що вступні кроки в сім напрямі поробив Державний Секретаріят зараз по своїм виїзді з Тернополя та що дня 1. грудня 1918 р. станула у городі Хвастові під Київом передвступна умова про злуку, підписана зі сторони Західно-Української Народньої Републики д-р Льонґіном Цегельським і д-р Дмитром Левицьким зі сторони Придніпрянської України цілою Директорією Винниченком, Петлюрою, Макаренком, Андрієвським і Швецем. В найблизших днях Київ впав в руки Директорії, не диво проте, що Українське серце Галицького мужика перло до злуки і то як найскоршої з Київом.

Торжественний був настрій засідання У. Н. Р. 3. січня 1919 р. Всі члени були на салі, а ґалєрії були битком набиті українською і жидівською публикою. Дві льожі коло самої естради ганяли київські та галицькі (українські і жидівські) журналісти, трету призначено для кількох визначних Придніпрянців. По основній дискусії принято закон про злуку одноголосно. Буря оплесків і ентизіястичних окликів довго не умовкала.

Текст сього історичного закона звучить: "Українська Національна Рада, виконуючи право самоозначення Українського Народу, проголошує торжественно зєдинення з нинішним днем Західно-Української Народньої Републики з Українською Народньою Республикою в одну, одноцільну, суверенну Народню Республику.

Зміряючи до найскоршого переведення сеї злуки, Українська Національна Рада затверджує передвступний договір про злуку, заключений між Західно-Українською Народною Републикою і Українською Народною Республикою дня 1. грудня 1918 р. у Хвастові, та поручає Державному Секретаріятови негайно розпочати переговори київським правительством для сфіналізовання договору про злуку.

До часу, коли зберуть ся установчі збори зєдиненої Республики, законодатну владу на території бувшої Західноукраїнської Народної Републики виконує — Українська Національна Рада2).

До того самого часу цивільну і військову адміністрацію на згаданій території веде Державний Секретарят, установлений У. Н. Р., як її виконуючий орґан.

За Виділ Української Національної Ради. — Д-р Горбачевский в. р. Д-р Петрушевич, в. р."3).

Як згадав я, ріжно висказуються нині люде про сю ухвалу, та хто стояв близше державних справ знає, що довше сеї справи відволікати було неможливо, а навіть абстрагуючи від стихійного домагання загалу, такий вихід був одиноко льоґічним, бож дальше істновання двох Українських Републик було абсурдом, а за границею нас лише компромітувало.

У виконанню сього закона назначила У. Н. Р. з поміж себе обширну делєґацію під проводом д-ра Льва Бачинського, яку доповнено кількома урядниками Державного Секретаряту до числа 46 людий та поручила їй вибрати ся до Київа, зложити до рук Директорії ухвалу У. Н. Р. та просити о приняття в склад У. Н. Р. як її Західну Область.

Зараз по Святах дня 16. січня делєґація була була вже в дорозі. На Підволочиська, Проскурів, Козятин прямував наш поїзд у Київ. Слідуючого дня о 3 год. по полудни заїхали ми на пасажирській київський дворець.

Ніколи не забудемо сих чувств, що до внутра нас всіх переймали. У столиці України вийшла нам на стрічу почетна сотня Січових (т. зв. білоцерківських) Стрільців (С. С.) під проводом полк. Чайківського. Самі наші галицькі діти, мало не хлопята; від першої хвилі повстання Української Републики вірно повнили вони службу над Дніпром для ріднього краю.

Вже з самого зовнішного виду бє залізна карність; всі в француських сталевих шоломах. Сотня віддала делєґації почесть крісами, а січова музика заграла державний гимн "Вже воскресла Україна". Молодий полковник витає щиро батьків галицької землі у старім Київі. Кому з нас тоді не стали слези в oчаx.

Виходили ми з двірця з свідомостю, що ми державний народ, пани на своїй землі. Сідаєм на авта, що стрілою помчали ся по Бібіківськім Бульварі, Фундуклеївській на Хрещатик до Ґранд готелю, де нам призначено кватири.

Слідуючий день 18-го січня заняв нам похорон Січових Стрільців, що при добуттю Київа впали під Мотовилівкою. Величний був се похорон. На ляфетах армат уложено 17 металевих домовин, а в кождій з них спочивало молоде тіло китайкою вкрите. Одна домовина скривала в собі любимця всіх Січових Стрільців, сотника Черника. Лиш за двома домовинами поступали їх родини — се покійники Придніпрянці, прочих відпроваджувала на вічний спочинок галицька делєґація в імени цілого українського населення Галичини. Поволи посував ся жалібний похід Бібиківським Бульваром, задзвонили мельодійні дзвони Володимирівського Собору. Через Хрещатик, Александрівську прямував похорон у царський Сад. Над самим високим берегом Дніпра, звідки розлягаєть ся далеко вид на Лівобереже, Чернигівщину — зложено покійників на вічний сон. Хай Вам сиві орли з під Карпат все снить ся вільна та щасливійша обєднана Вітчина.

Після похорону приняла Директорія Президію нашої делєґації, яка предложила Київській владі звісну ухвалу У. Н. Р. Директорія приняла ухвалу з 3-го січня 1919 р. без змін, на що слідуючого дня 19. січня 1919 р. виставила окрему грамоту.

Ми уважали, що наша задача властиво сповнена та в найблизших днях нам треба повертати домів та вже не у Станиславів, лиш Львів, бо положення під Львовом було таке, що ми сподівали ся здавати звіт із нашої місії вже у Львові. Та обставини задержали нас у Київі, бо Директорія зажадала від президії, щоби ціла делєґація взяла участь в Трудовім Конґресі, який мали отворити 20. січня, а якому під обради мали віддати так справу злуки придністрянської України з Придніпрянською, як ще важнійшy для Директорії справу кому віддати дальше владу на Україні.4) Нам прийшло рішати ся брати участь в обрадах конґресу чи ні. З одного боку ми розуміли, що участь в конґресї переходила нашу компетенцію, бо нас вислано у Київ передати Директорії акт злуки, а не поручено брати участь в обрядах Трудового Конґресу, з другого боку Директорія з усіх сил налягала на нас не відказати ся від участи, бо як було вже зачувати, конґрес мав надто лівий настрій. Найбільшу ґрупу конґресу творили соціял-революціонери (т. зв. Село-Спілка), які попереднього дня на партійних зборах (де й нас запрошено) ухвалили резолюцію, яка жадала уступлення Директорії, а передачі влади в руки Трудового Конґресу, як великого совіта. Директорія і ціла Україна стояли перед гороскопами, що в хвилі коли зі сторони Черкасова надтягали вже большевики, мало повалити ся істнуючу владу, а керму держави віддати в руки невідвічального конґресу. Тому Директорія уповала на нас, що прецінь Галичанам удасть ся своїм европейським, парляментарним досвідом, — як виражали ся члени Директорії — повести справу инакше. Опинили ся ми між молотом, а ковалом, між евентуальним закидом некомпетентної узурпації участи в конґресі, а небезпекою, що доктрінерський конґрес повалить Директорію і введе в найкритичнійшу хвилю для Републики анархію. Свідомість відвічальности перед вітчиною склонила нас рішити ся — взяти участь в конґресі.

Слідуючий день 19. січня день Йордану. Деякі члени делєґації вибрали ся на водосвяття на Дніпро, другі у печерську Лавру, президія до Директорії докінчити акту злуки. Обговорено деякі справи, які вже тепер треба було рішати спільно, головно заграничної політики, фінансів і військовости. В засаді отм. Петлюра ставав начальним вождом всіх оружних сил України, хоч Начальна Команда в Галичині і Державний Секретаріят військових справ згідно з ухвалою У. Н. С. з 3. січня дальше мали сповняти свої праці. Директорія зобовязувала ся видатки армії фінансувати. Найактуальнійша була справа заграничної політики, бо ж за границею треба було зараз виступати солідарно. Тоді умовлено, що загранична політика буде спільна з тим, що в справі границь і умов з Польщею і з Румунією (на жадання Буковинців) ніщо Директорія ані київське міністерство закордонних справ не буде могти рішити без участи Української Нац. Ради Західної области і Державного Секретаріяту заграничних справ. Їм прислугує в тих справах безоглядне vеtо. Всі ті справи обговорено як найточнійше з відносними міністрами. Для скоординовання закордонної політики іменовано д-ра Льонґіна Цегельського товаришем міністра закордонних справ в Київі. Державний Секретаріят заграничних справ зах. области полишав ся і мав задачу берегти заграничних інтересів західної области У. Н. Републики.

Отворення Трудового Конґресу з технічних причин відкладено з дня на день, аж вкінці усталено на день 22. січня 1919. в якім то дни мало ся торжественно проголосити на Софійській площі довершену злуку обох Українських Републик.

Історичний сей день Свята, до якого так святочно готовив ся український Київ! О 9 год. знайшла ся галицька делєґація на вул. Інститутській в палаті колись ґенерал-ґубернатора і гетьмана Скоропадського — тепер осідку Директорії, щоби звідтам удати ся на Софійську площу. Доми і вулиці Київа прикрашено державними хоруґвами. Софійська площа і околиці аж роїли ся від синьо-жовтої барви. Вулиці, що вибігають на площу, замикали тріюмфальні брами, прикрашені гербами українських земель, між ними почесне місце всюди занимав галицький лев. І батько Богдан з булавою на кони здавало ся тішив ся, що діждав ся сього свята, а його гетманський рух булавою на північ не наводив споминів, що ось там спасення України, а радше приказ, — геть звідси там на північ московські зайди.

Площу залягли непроглядні маси народу, старших і шкільної дітвори, цивільних військових. Були там і присутні в Київі представники чужих держав — німецький, французький і польський представник.

Около 10 год. заїхала на площу галицька делєґація і Директорія. Торжество зачало ся молебеном, який відслужив катеринославський архіепископ Агапіт в окруженню численного духовенства. Після сього член секретар Директорії проф. Швець відчитав по українськи і француськи ухвалу У. Н. Ради західної области те знане вже нам рішення Директорії, яким приймає західну область в одну державну цілість та злучує раз на все во єдино. Діякони глашатаї з кількох трибун уставлених в ріжних сторонах Софійської площі відчитували по українськи то саме народови.

Свято скінчило ся, а Директорія і галицька делєґація удали ся до городського театру на вітворення Трудового Конґресу народу України.

1) І. Сесія відбувала ся у Львові; послідне засідання відбуло ся 21. XI. 1918.

2) Важний уступ з огляду на компетенцію Придніпрянської Делєґації в Варшаві в угоді дня 2. грудня 1919 р.

3) Текст ухвали проголошено у "Вістнику державних законів і розпорядків" ч. 1.

4) Про Трудовий Конґрес, його скликання і працю напишемо иншим разом.

У Львові 17. січня 1920.

[Нова Рада, 19.01.1920]