Зелений туман

Перипетії довкола Кабінету Міністрів підтверджують правоту слів Олексія Гончарука: в голові у Володимира Зеленського – дійсно туман.

В умовах обмеженої видимості йде відчайдушна боротьба між тими, хто прагне побороти пустку, й тими, хто ладує в ній схеми. І поки хмари не розвіялися, вся країна залишається заручником становища, поклавшись на моральний імператив та інтуїцію 73-відсоткового провідника: йдемо туди, де вказує президентський перст (може, той, на якому перстень?).

Хорошу дорогу країні міг би показати урядовий апарат, якась інституційна пам'ять – втім, державна бюрократія притримується думки, що найвдаліший спосіб позиціонування в очах Президента – це вклякнути.

І все ж, Олексій Гончарук вартує кількох похвал. Він добре вивчив Президента. Він бачить підставові недоліки системи, котрі слід змінювати. Експерти кажуть, що це не найгірший уряд, і, може, навіть найкращий при тих висхідних умовах, котрі сформувалися внаслідок 21/04 та 21/07.

До того ж, виявилося, Гончарук меткий в усвідомленні своєї ролі – медіума, посередника між волею Президента і чаяннями країни. Він вміє бути догідливим для Президента, але водночас старається робити те, чого вимагає час. А весь зміст аудіозаписів, злитих проти прем’єр-міністра, – це морока урядовця про те, як стати зрозумілим для Президента.

Штука в тому, що ті, хто воює з Гончаруком, теж добре знають Президента. Компромат, записаний на нараді за участю наймолодшого в історії України прем’єр-міністра (і мало що бракувало, щоб іще й не найменш довговічного), цілився туди, куди треба, – в раниму натуру правителя.

На записах не знайдеш згадок про «схематози», як любить казати Гончарук, чи корупцію. Але в боротьбі з політичними супротивниками тої згадки і не треба: достатньо лише вкласти в вуха Президента, що хтось принизливо відгукується про «примітивний» рівень його економічних знань і що хтось може здійснювати осібну хитру гру за спиною найвеличнішого лідера сучасності.

«Дивися, Вова: те, що курс [гривні щодо долара] зараз менший, означає, що олів’є наступного року на новорічному столі не буде дорожчим, аніж у цьому», – каже Гончарук на одному зі записів, оприлюднених через YouTube-канал «Як ошукати президента».

Розлам у інтерпретаціях – чи не шиють Президента дурнем? – починається в тому місці, де починаємо трактувати просторікувате звертання: «Вова».

По один бік будуть посіпаки Ігоря Коломойського, Дубинський із Бужанським, котрі біснуються через те, що Гончарук образив Президента; а з іншого боку будуть, наприклад, дипломовані економісти, котрі впряглися на державну службу й мають тепер постійний клопіт із поясненням монетарної та кейнсіанської моделей «простими словами». А це не просто: голова держави не любить, коли торочать «про зростання ВВП, падіння інфляції, імплементацію, диверсифікацію та інші дуже незрозумілі терміни» (якщо ви пропустили, то це вже не Гончарук-leaks, а цитата з новорічного вітання Президента).

Другим дієвим важелем проти Кабміну Гончарука виявилася серія скандальних публікацій на тему височезних зарплат міністрів та керівників державних кампаній. Публікації вражали нуликами, але всі вони разом мали риси інформаційної атаки.

Отож, перемикач усередині Зеленського мусив клацнути. Може, і клацнув. Утім, Олексій Гончарук спромігся вміло відбити государевий гнів.

Відставка, звісно ж, була опереткова. Якби Олексій Гончарук дійсно прагнув, щоби Верховна Рада проголосувала за його звільнення, то мусив би писати рапорт напряму до парламенту. А він надіслав заяву до Президента і запропонував голові держави самому визначити, чи передавати її кур’єрами до Верховної Ради.

До Конституції під час того процесу – не зазирали. Та й Основний закон мав до сюжету мало стосунку: прем’єр-міністр апелював не до процедури і не до депутатської волі – а до президентського прощення, до чергового розуміння з боку всесправедливого Вови.

«Це про стосунки Президента і прем’єра… До чого тут Конституція?» – вичерпно прокоментував голова фракції «Слуга народу» Давид Арахамія.

З боку виглядало не завше красиво, бо надміру улесливо; відеоролик зустрічі Зеленського та Гончарука з Банкової створював атмосферу світлиць Москви чи Мінська – але прем’єський задум подіяв: прем'єр залишається.

Насправді Олексій Гончарук чекав від Володимира Зеленського не розправи, а захисту. Перспектива відставки згущувалася над ним, як брови Андрія Богдана над президентським вухом. Уряд не демонстрував очікуваних Зеленським результатів і поступово набирав ще й негатив у перерізах соціологічних досліджень.

Колись Президент вважав, що країна злетить вгору вже від того, що з влади виженуть порошенків і свинарчуків. А виявилося – ні. Вкінці року – недовиконано бюджет. «Льоша, перестань мені морочити голову! – так Зеленський звертався до Гончарука, згідно зі зізнаннями прем’єра на записаній нараді. – Можете мені нормально пояснити: у нас дірка в бюджеті 50 мільярдів – і як? Буде у нас ще 100 мільярдів діра в бюджеті?». А простої відповіді нема. Проста відповідь є хіба в Дубинського і Бужанського.

У п’ятницю Президент України також скликав нараду з керівниками правоохоронних органів, під час котрої закликав знайти винуватця прослуховування. Він також доручив унеможливити записи подібних розмов у майбутньому.

Президентське обурення ніби й зрозуміле – бо йдеться про диверсію під столом однієї з перших осіб держави – а з іншого боку… Холєра, це ж треба було чекати аж до того моменту, поки тебе назвуть «примітивним»? Інші прослуховування Президента не зацікавили?..

Нагадаємо, наприкінці минулого року в Україні відгриміло два дійсно гучні скандали – з «плівками Вовка», записаними в Окружному адміністративному суді, й «плівками Труби», записаними в Державному бюро розслідувань. Це були якраз ті випадки, коли Президент мусив підтримати не лише політичні кроки, а й продемонструвати волю до належних кримінальних проваджень. Ба ні. Підслухані розмови стали інструментом політичних інтриг – як і в випадку з Гончаруком – але не кримінальних справ.

Навпаки, на п’ятничній нараді по праву руку від Володимира Зеленського сидів один із антигероїв цих плівок, заступник голови ОП Андрій Смирнов…

Що ж до прем’єрського крісла, то очевидно: поступово Президент накопичував аргументи проти уряду Гончарука. В певний момент ці аргументи – не виключено – могли підвести Зеленського до ініціативи відставки прем’єра. Наприклад: якщо вслухатися в ті обурення, котрі Зеленський висловив Гончаруку під час їхньої зустрічі на тему чолобитної заяви, – високі зарплати, недобра структура уряду, непогашений кредит довіри – то ці слова годилися би і для публічного пояснення якраз відставки Кабміну.

Гончарук же поставив Зеленського перед вибором у момент, коли президентське невдоволення ще не досягнуло критичного рівня. Зменшив у системі тиск, випустивши пару. Фактично, це була апеляція за вотумом довіри – і вона справдилася.

Кілька років тому подібний трюк робив і Арсеній Яценюк. Після чого працював прем’єром іще півтора року.

Чи матиме Олексій Гончарук тих півтора року? Якщо нинішні бурі триватимуть, то навряд чи. Вороги – лютують. Президент – розчаровується. Публічний рейтинг – перетинає нейтральну позначку й падає в мінус.

Основна боротьба, унаочнена «відставкою» Гончарука, точиться таки довкола того, хто першим повніше і спритніше заповнить пустку, котру наразі займає президентський туман. Гончарук про це і говорить: «Поки у нас не буде у Президента в голові відповіді на це питання – у нього буде порожнє місце там. І до нього буде прилітати ця хрєнь... Вона потрапляє в голову тільки тому, що у нього є туман».

Партія нудярів змагається з партією хохмачів. Партія «зростання ВВП та падіння інфляції» – з тими, кому ці терміни «дуже незрозумілі».

Президент експлуатував на виборах найрізноманітніші народні ілюзії про справедливого політика та «українське економічне диво». І ми нині все ще стоїмо на небезпечній відстані від скочування в популізм із «хрінню» чи чим там.

Другий момент – цією популістською слабинкою Президента дуже легко маніпулювати. 

Хто ж успішніший у тих ловах із туманом? Судячи зі занепокоєння надмірними зарплатнями урядовців, котре Зеленський висловив у п’ятницю під час розмови з Гончаруком, ми все ще шукаємо простих відповідей. (Прості відповіді – бо прості запитання. Але відповідальність за простоту питань несуть ті, хто обіцяв «зробити когось разом» і ґарантував «кінець епохи бідності»).

З інакшого боку, якщо судити з того, що Президент нарешті назвав недоліками ті речі, котрі експертне середовище вважало недоліками ще півроку тому, – то динаміка таки не кепська. Бо, скажімо, тепер Володимир Зеленський переконався в тому, що Міністерство економіки не слід ліпити докупи з Міністерством сільського господарства, Міністерство культури – зі спортом, а Міністерство ветеранів – із окупованими територіями.

Переконався й у тому, що й турборежим – це зле. «[Депутати] не мають часу навіть ознайомитися, нормально попрацювати в комітетах. Це – ненормально», – сказав Президент Гончарукові.

Ну й загальне резюме Зеленського смиренному прем’єр-міністрові: «Я вирішив надати вам і вашому уряду шанс».

Нудяри наразі беруть гору. Хоча туману ще багато.