Огляд за рік 1894-ий.

 

І.

 

Знов канув у море вічности один рік кінця ХІХ-ого столїтя — доби, як характеризують єї — перехідної, в котрій старі форми переживають ся, а нові родять ся, щоб заняти місце тамтих. В такій добі звичайно буває серед суспільностей богато судорожного руху, що в боротьбі пожирає чимало сил духа і енерґії людскої. Дає ся се бачити усюди й у всяких напрямах та на всяких полях — оно дає ся бачити і в політицї нашої держави.

 

По довгих роках абсолютизму а відтак продовжуваної системи нїмецко-централістичної мусїли вкінци керманичі держави — зневолені оглядом на зріст сили гнетених народів і сторонництв — прийти до пересвідченя, що з тою системою мусить ся зірвати.

 

І настав зворот в політицї нашої держави — се доба ґр. Таффого. Виписав він на своїм прапорі: рівноправність всїх народностей. Відомо, як радо приняли той зворот всї гнетені народи, чи так звані меншости національні, из них же первими були Русини. Нову добу заинавґуровану ґр. Таффим повитали Русини мов весну. Здавало ся, що стіл конституції австрійскої почне бодай по троха тратити свої роги і почне заокруглюватись, щоби між засїдаючими за тим столом народами помалу затирала ся різниця першеньства, аби з часом не було нї першого нї послїдного, а всї були рівні. Однакож надїя завела народи упослїджені — завела она й нас Русинів. Стало видко, що доба ґр. Таффого — як характеризують єї — була лиш добою переходовою, і то... не закінченою.

 

Нинїшне правительство коаліційне єсть, лиш продовженєм тої переходової доби — і то продовженєм безперечно в фатальнїйшій формі. Під грозою досить ліберальної реформи виборчої — злїплене з суперечних собі елєментів не мало оно а не могло мати вже в самім завязку своїм завдатків справдїшної жизнености. Досвід же більше нїж цїлорічний доказав се наглядно. Нинїшне правительство коаліційне анї не усуває причин невдоволеня упослїджених народів — поставило-ж оно в своїй проґрамі засаду "ненарушимість національно-політичного стану посїданя", — анї не заявляє відповідної сили і енерґії полагодити як би слїд найважнїйшу нинї в Австрії і справдї пекучу квестію дня — реформу виборчу.

 

Так для упослїджених народів, політичних сторонництв і верств суспільних минувшій рік — рік коаліційної управи державної не принїс нїяких есенціональних користей. З тої причини так і проявляє ся стілько невдоволеня а то й огірченя.

 

Чи треба й казати, що між всїми народами, на котрих не падуть ясні лучі сонця коаліційного, ми Русини мабуть найменше маємо причин до вдоволеня. Се признають і посторонні люде, обізнані з положенєм руского народу — і зовсїм натуральний був відомий сего року оклик зачудуваня одного ческого посла в радї державній: "Ein zufriedener Ruthene! — das ist ein Scandal!"

 

Ta й справдї — о вдоволеню народу руского могла би бути мова хиба тогдї, як би національно-політичний стан посїданя Русинів був бодай такій, як Поляк на нашій земли, або як би ми на нинїшний політичний стан на Руси — т. є. на геґемонію польску — годили ся і єго узнавали. Тимчасом нї одно нї друге не відповідає фактичному станови річей.

 

[Дѣло, 14.01.1895]

 

ІІ.

 

Хід політики рускої в минувшім роцї не міг тїшити і вдоволяти загалу Русинїв. Як в соймі, так уже і в радї державній заступники народу руского була подїлені, не було єдности й солідарности, не було й такої роботи, як би годило ся.

 

В торічній сесії соймовій дїяльність руских послів була досить млава, на всякій спосіб мало проявило ся в нїй енерґії і иніціятиви зі сторони рускої. Не дасть ся заперечити, що причина того лежала в подїлї і браку солідарности послів. Щоби лиху зарадити, почато знов думати о консолідації соймових послів, за котрою могла би пійти і консолідація сил руских в краю. Як відомо — консолідація послів не удала ся. Тогдї сторонники консолідації з обох клюбів — посли Романчук, Телишевскій, Окуневскій і Рожанковскій постановила річ повести инакше і скликали відомий мартовий зїзд мужів довірія всїх сторонництв руских, щоб єму — так сказати би провінції — віддати полагодженє тої справи. Однакож дїло і тут не удало ся з вини сторонництва т. зв. "старих", котрі нїяк не хотїли узнати засади самостійности руского народу, що мала стати за спільну основу дїланя сконсолідованих Русинів. Вибір комісії для "стилізованя самостійности" був чистою иронією і можна було наперед угадати, що з того нїчо не вийде, — що проба консолідації погребана вже на самім зборі мужів довірія. Річ се ясна, що коли-б гадка консолідації Русинів на національній основі була осущила ся, було би се незвичайної ваги і впливу на дальшій хід і розвій справи рускої в краю. Нинї — в передодень виборів до сойму — відзивають ся на ново на адресу народовцїв голоси о потребі консолідації — відзивають ся з тої сторони, котра на мартовім зборі до консолідації не допустила! Тілько-ж оно знов виглядає на иронію... і сумнїваємо ся, чи скоро знайде ся хто-небудь, що зважить ся на друге виданє мартової проби... Хто провинив в тім дїлї, мусить і взяти на себе одвічальність за всї наслїдки — мимоходом сказавши от хоч-би й за той сумний прояв, що ось на теперішній сесії соймовій, коли занедужав посол Романчук по поставленю свого внесеня о реформі виборчій, не було між рускими послами нїкого, хто би був умотивував тото преважне в нинїшній хвили внесенє, а мусїв аж член видїлу краєвого передавати єго до комісії без мотивів...

 

В радї державній минувшій рік зазначив ся сумним фактом — розбитя руских послів, котрі через кілька перших лїт теперішної каденції засїдали в однім клюбі, хотяй, що правда, під конець уже й проявляли ся там діссонанси між політичними поглядами послів Романчука і Барвіньского. Розбитє се — єсли не спровадив, то приспішив вибір до ради державної посла Вахнянина, котрий увійшов до клюбу руского яко горячій сторонник політичний посла Барвіньского, готовий до найбільшого зближеня руского клюбу до кола польского а до майже безоглядної підпори правительства коаліційного. Звістна промова посла Вахнянина при дебатї буджетовій — з компліментами для правительства коаліційного і з енунціяціями на темат почину у Львові в часї торічної соймової сесії згоди з Поляками — зробили послови Романчукови а з ним і послови Телишевскому дальшій побут в рускім клюбі неможливим. Новий зворот політики руского клюбу, проголошений послом Вахнянином, і наслїдки того факту — викликали велике вражінє в краю, а суд о тій найновійшій політицї видав незабаром загальний збір членів політичного товариства "Народної Ради", безперечно ареопаґ найбільше компетентний оцїняти і розсуджувати такі спірні квестії політичні. Переважна більшість збору "Народної Ради" — як відомо — станула по сторонї політика посла Романчука — політики прінципіяльної, а зганила і узнала шкідною для руского народу тоту політику, яку проголосив в радї державній посол Вахнянин. Однакож рішеню збору "Народної Ради" не піддали ся посли-сторонники нової політики — і подїл послів руских в радї державній истнує — на жаль — до нинї. Очевидно з того нема і не може бути добра анї народови рускому, анї загалови народовцїв, анї й самому клюбови рускому.

 

[Дѣло, 17.01.1895]

 

17.01.1895