„Вавилонські гимни й молитви“! Кому вони потрібні в наш матеріялїстичний час, у час завзятої боротьби за шматок хлїба, за волю одиницї та за національні права?
Та чи справдї наш час такий матеріялїстичний? Матеріялїстичні часи в історії визначають ся головно перевагою самолюбства та байдужности до всяких ідейних поривів. Коли з сього погляду дивити ся на наш час, у якому навіть боротьба за шматок хлїба стає масовим змаганєм, оживленим високими ідеями соціяльної та полїтичної справедливости, то наш час можна назвати одним із найбільш ідеалїстичних часів, які затямила історія.
Але матеріялїзм дуже часто вбачають у занепадї релїґійного почутя і в зростї безвіря або т. зв. атеїзму. Історія затямила й такі часи, а клясичним зразком такої епохи була Франція в другій половинї XVIII. в., коли француська революція за почином деяких фанатиків атеїзму думала увінчати дїло перевороту скасованєм християнської церкви, тоб то еманціпацією людий з під власти Бога. Здоровий людський інстїнкт, який від первопочинів людської цївїлїзацїї обявляв ся й доси обявлявляєть ся між иншим у вірі в посмертне, загробове житє душі людської та в істнованє якоїсь висшої, божеської сили, що має безперечний вплив на долю чи то поодиноких людий, чи цїлих народів, сей здоровий інстінкт швидко взяв перевагу у Франції та привернув права христіянської церкви. Він виявив себе протягом ХІХ в. величезним зростом наукових дослїдів, технїчних, ґеоґрафічних та полїтичних здобутків, що всї основані на високім ідеалїзмі освічених людських душ, які розвивають і з‘осереджують свої сили в працях висших понад буденні людські інтереси. Що в рядї тих праць, сплоджених безмірним зростом справдї релїґійного, чоловіколюбного ідеалїзму, високе та почесне місце заняли також працї над виясненєм розвою релїґійного почутя та релїґійних вірувань і орґанїзацій у минулих часах та над поянненєм тих вірувань, почувань і понять у теперішньому, се розумієть ся само собою. Найріжнороднїйші релїґійні орґанїзації та інстітуції зросли та розвивають ся скрізь, а разом із їх ростом та розвоєм підіймаєть ся чим раз висше моральне почутє поодиноких людий і цїлих націй.
Хвилї того духового, ідеалїстичного, в своїй сути релїґійного руху почувають також серед нашого народа і проявляють себе не тілько в працях та змаганях вибраних, чільних та освічених його одиниць, але також чим раз більше і в широких народнїх масах, що давно вже вийшли з епохи матеріялїзму та байдужности, властивої людям, занятим виключно працею на хлїб насущний, і підняли ся до зрозуміня висших питань та потреб людського духа. Для таких людий призначена отся книжечка. Я певний, що в нїй у переданих тут памятках прастарої вавилоно-ассирійської культури вони знайдуть відгуки тих самих бажань, терпінь та вірувань, які нераз у житю ворушили також їх власну душу. Вони побачуть декуди, що те, що в нашій душі инодї являєть ся немов мимовільним відрухом або в нашім житю якоюсь застарілою установою, се відгук і пережиток прастарої історичної традиції, що тїсно зросла ся з розвоєм душі цївілїзованого людства. Деякі вавилонські гимни дивують нас чи то своїм змістом, який нагадує мотіви відомі нам із инших жерел, чи то своїми незвичайними, або високими, або наївно-людськими образами та понятями про божество. Все те разом із поданими тут історичними відомостями причинить ся, маю надїю, не тілько до побільшеня позітівного знаня, але також до розширеня світогляду, поглубленя та ублагородненя морального почутя нашої освіченої громади.
Отся праця, написана в місяцях серпнї і вереснї с. р. на основі наведених далї нїмецьких жерел, була друкована первісно в чч. 217 і дальших „Дїла" з перших днїв жовтня з численними, на жаль неминучими в щоденнім виданю помилками. Справивши ті друкарські помилки та правопис, розширяючи декуди текст та додавши от сю передмову я випускаю її окремою книжечкою.
І. Ф.
Львів д. 5 Жовтня 1911.
[Вавилонські гімни і молитви. Переклади з поясненими Івана Франка. Накладом Українсько-руської Видавничої Спілки. Львів 1911. Друкарня Айхельберґера, Ринок 10., с.3—6]
[Сам текст перекладів зі вступом до них включений в 50-томне видання творів Івана Франка (т. 8, с. 7 – 65), однак, як зауважив Євген Нахлік, переднє слово до цього видання у 50-томнику опущено]
11.01.2020