Серед запитань, які ставили після трагедій у Бостоні, Лондоні і Стокгольмі бракувала одного: "Чому?". Чому молоді люди це роблять? Ми вже не ставимо таких запитань терористам, тому що знаємо, що відповідь, навіть якщо яку-небудь дадуть, буде – з нашої точки зору – маячнею.
Для того, щоб виступити проти зла західного світу, щоб зашкодити американській та європейській політиці чи щоб взагалі дати сигнал, що вони існують. Це глибоко суперечить способу мислення, до якого ми звикли у західній цивілізації – з елементарно раціональним підходом до світу.
Карл фон Клаузевіц, автор геніальної книжки "Про війну", висловив славну думку, що війна є лише продовження політики, лише іншими засобами. Проте, цей опис не пасує до "війни з тероризмом'', яку – нерозумно – оголосив президент Джордж Буш-молодший. Ми, звичайно, ми хочемо знищити тероризм і терористів, але вони не ставлять перед собою таких чітких політичних цілей. Так чого ж вони хочуть? І тут ми потрапляємо у пастку, тому що не знаємо, і в будь-якому випадку не можемо це сформулювати у категоріях політичної мови нашої цивілізації.
Так було не завжди. Терористи з "Народної волі", що у 1881 році вбили царя Олександра II, вважали, що після вбивства царя Росія розвалиться, а вони здобудуть владу. Таке розмірковування було хибним, але воно залишалося у межах раціональності. Існує певна мета, тож треба скористатися необхідними засобами. Раціональне розмірковування не повинно тому бути точним. Воно полягає лише у тому, що ми переконані, що конкретні дії ведуть до досягнення цілей.
У цьому сенсі ми вдаємося до раціонального розмірковування постійно, тому що ми є спадкоємцями ідей Просвітництва, і наша довіра до власного розуму є безмежною. Так само й довіра до чужої раціональності: якщо комусь, як розумній людині, ми пояснимо проблему, то вона зрозуміє та відреагує належним чином. А тут, виявляється, не лише з терористами неможливо розмовляти, але й більше того – невідомо про що з ними розмовляти, оскільки ми не знаємо їхніх цілей, або, принаймні, ми їх не розуміємо у раціональних категоріях. Адже відомо, що жоден теракт не приведе, наприклад, до знищення США, що насправді це трагедія у масштабах, непорівнюваних з тими, які можуть викликати примхи природи, що у цей спосіб терористи не здобудуть ані прибічників, ані влади.
Ілюзії раціональності у минулому вели до драматичних і навіть фатальних політичних наслідків. Прем'єр-міністр Чемберлен був переконаний, що пояснить Гітлеру, що війна є непотрібною, і звідси випливає огидна Мюнхенська угода (1938 р.). Рузвельта так добре міг впливати на американських політиків і суспільну думку, що був переконаний у тому, що своїми політичними талантами зачарує Сталіна у Тегерані (1943 р.) і пояснить йому, як повинен виглядати світовий лад після війни. Обидва політики зазнали ганебних поразок.
Наш розум є безпорадним, коли ми намагаємося зрозуміти джерела і можливі рішення нинішньої кризи. Але ж ми досі намагаємося розв'язувати проблеми у дусі раціонального мислення. Я розумію політиків – вони інакше не можуть – але вже не їх радників та експертів з економіки, демографії та освіти. Усі думають, що людей можна переконати заощаджувати, народжувати дітей та давати їм освіту, тому що це раціональне поведінка – так думають експерти – за умови, що для такої раціональної поведінки будуть створені сприятливі умови.
Ми живемо, занурені в ілюзію, що розуміємо людську природу. Ні, насправді не розуміємо. Доказом може бути, принаймні, випадок Кіпру. Звичайно, економісти повинні були набагато раніше попереджати, що Кіпру загрожує крах, але це не головне. Економісти повинні мислити раціонально, інакше їхнє заняття стало б позбавленим сенсу. Йдеться про поведінку звичайних кіпріотів, які жили добрим життям, багато заробляли та достроково виходили на пенсію. Наше мислення дійсно раціонально передбачає, що особа поводиться егоїстично, але водночас – що цей егоїзм обмежується здоровим глуздом. А це не є правдою; якщо я можу максимально використовувати світ, то буду так робити, незважаючи ні на що. Зокрема й здоровий глузд.
Ми чуємо жаль з приводу долі людей, що поспіхом інвестують або позичають гроші. Звичайно, мені шкода старших людей, які втратили зароблені за життя гроші, але мені так само їх не шкода, тому що вони забули про елементарну чесноту – розважливість. Щойно виникає ілюзія, що можна дешево купити або добре інвестувати, ми перестаємо думати і кидаємося у безодню ризику, але, зазвичай – страждання.
Ілюзія раціональності стосується також демократії. Оскільки усі експерти з демократії стверджують, що вона є кращою та надійнішою, що більше у ній живе "освічених громадян", ми даємо освіту майбутнім громадянам, навчаючи їх у школі знанням про суспільство та політику. Проте, наслідки цього навчання дорівнюють нулю. Не лише тому, що шкільна програма є поганою, а передусім тому, що громадянського життя можна навчитися, лише якщо його практикувати. І жодні корисні для Польщі думки – які слушно наводить соціолог Радослав Марковскі – не змінюють того факту, що "освіченого громадянина" немає. Громадянська освіта у школах – це ще одна ілюзія раціональності.
Повернімося до тероризму: чи дійсно його ірраціональна природа є настільки новою? В історії набагато більшого успіху досягали ті, хто ірраціональному світу нав'язував свої погляди, ніж ті, хто вважав, що раціональної за своєю природою світ сам собі дасть раду. Прикладом є повоєнна доля Франції. Ще у 1943 р. лідери держав, що вели війну з Гітлером, вважали, що треба буде після війни її суворо покарати та радикально обмежити її політичні позиції. Завдяки генію Шарля де Ґолля, який дуже добре знав про огидні вчинки населення Франції, завдяки – коротше кажучи – його брехні, Франція стала однією з держав-переможців, а французи вийшли з війни переконаними, що їхня сила опору була величезною. Цьому вчили усі видатні мислителі: суспільствам треба допомагати у прийнятті правильних рішень, людей не треба залишати на поталу власному розуму, тому що індивідуальній раціональності не можна довіряти. Лише у наші божевільні часи могла стати успішною школа "раціонального вибору", але ж ми знаємо, що такий вибір є важким, тому що ми не знаємо майбутнього, а часто теперішнього.
Тому терористи не є – на тлі загального панування ірраціональності – явищем аж настільки дивним. Це лише ми у своїй зарозумілості вирішили, що можемо усе передбачати, контролювати та усім керувати. А те, чого ми не можемо контролювати, є неправильним, тому що воно ірраціональне. Ілюзія раціональності надзвичайно небезпечна, тому що вона викликає ігнорування явищ, які не можуть мати раціонального характеру, зокрема індивідуальних та колективних пристрастей, які набагато більшою мірою визначають вигляд нашого світу, ніж раціональні програми. Тому нехай випадок з терористами буде уроком, нехай він нам допоможе відмовитися від ілюзії раціональності.
Марцін Круль — філософ, історик ідей
Marcin Król
Nasza złudna racjonalność
Gazeta Wyborcza, 08.06.2013
Зреферував Омелян Радимський