«Беркут» таки знищить Майдан

У суботу ввечері (28 грудня) Апеляційний суд Києва звільнив з-під арешту бійців «чорної роти», котра розстріляла півсотні учасників Революції гідності 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській у Києві. Експертизи довели, що зброя Павла Аброськіна, Олега Янішевського і Сергія Зінченка використовувалася для вбивства людей на Майдані – але кому це тепер треба? За пів року до очікуваного вироку «беркутівці» отримали волю...

 

Справа про розстріли на Майдані втратила останніх і єдиних винуватців, котрі перебували в руках українського правосуддя після 2014 року. Щойно «беркутівці» стануть вільними, нитка розслідування розірветься. Це означає, що за вбивства на Інститутській, вірогідно, вже нікого ніколи не покарають – ані авторів наказів, котрим вдалося втекти по завершенні Майдану, ані навіть кількох рядових виконавців. Що гірше, разом із втратою обвинувачених втрачається можливість здобути хоча б якийсь вирок.

 

У суботу в Апеляційному суді Львова, паралельно з Києвом, теж тривав драматичний процес – у залі суду зібралися потерпілі – родичі героїв Небесної сотні, вбитих на Майдані, і активісти, поранені «беркутівцями», – для участі в судовому засіданні через телеконференцію. Родини загиблих в розпачі від звільнення злочинців з-під арешту. А також обурені тим, що їхнє горе стало предметом маніпуляцій через обмін поневолених.

 

На засідання у Львові прийшло два десятки потерпілих;

їхня думка для суду не важила 

 

«Це не суд»

 

…Телевізор із широким екраном демонструє мультикадрову трансляцію із Київського апеляційного суду. Частина потерпілих бере участь у процесі дистанційно; у «віконечках» трансляції йде зображення зі Львова, Вінниці, Чернівців. А також – з ізолятора, де сидять обвинувачені.

 

Звук – жахливий. Судова зала у Львові принишкла, намагаючись уважно дослухатися до суду. Іноді тишу прорізає обурення.

 

«Прапор зніми, блядь!» – лунає в залі, коли суд дає слово «беркутівцю» Павлу Аброськіну. В очікуванні видачі до Росії Аброськін вирядився в одяг із нашивкою в кольорах російського прапора – він цілком очевидно дражниться з немічним українським правосуддям.

 

Аброськін регоче: скоро – воля

 

Судове засідання починається з підтвердження повноважень групи прокурорів. Днем раніше генеральний прокурор України Руслан Рябошапка вирішив відкликати із судового процесу команду, що фахово займалася справою впродовж шести років: причина – стара команда відмовлялася дати згоду на звільнення «беркутівців». Натомість Рябошапка делеґував на судовий процес статистів, котрі мали єдину місію, – дати згоду на пом’якшення запобіжних заходів.

 

Адвокати родин Небесної сотні оголошують відвід статистам. Євгенія Закревська каже, що роль цих прокурорів – НЕ підтримувати державне обвинувачення, «тобто функція, протилежна до функції, визначеної законом».

 

Потерпілі зі Львова висловлюють недовіру прокурорам. «Ми підтримуємо відводи, оголошені адвокатами», – каже у мікрофон львів'янин Василь Галамай, який на Інститутській отримав вогнепальне поранення.

 

Незважаючи на позицію потерпілих, суд вирішує залишити у процесі Рябошапчиних прокурорів. Зала у Львові вибухає вигуками: «Ганьба! Ганьба». Присутні демонстративно сідають, відмовившись слухати ухвалу стоячи. «Це не суд. Для такого суду можна не вставати», – обурюється учасник.

 

Перерва. Григорій Жаловага, батько героя Небесної сотні Анатолія Жаловаги, отримує телефонний дзвінок. Розмова починається з теми протесту у судовій залі. «Так а що нам робити?! Ковтати те, що вони з нами роблять?! Ми чітко розуміємо, що буде далі!» – обурюється пан Григорій.

 

Григорій Жаловага

 

Жінки розмовляють: може, вартувало привести на суд дітей? Наталія Дигдалович, вдова Андрія Дигдаловича, сумнівається, що це подіяло би. Пані Наталія розповідає, що колись прийшла на суд із дитиною – у відповідь бійці «Беркута» влаштували на суді скандал, бо неповнолітні – це «не по правилах». «А я кажу: "А що по правилах!? Скажи дитині, чому ти вбив її батька"!» – обурюється Дигдалович.

 

Скидання масок

 

Захисники родин Небесної сотні доводять судові очевидне: не можна звільняти обвинувачених, якщо існує ризик їхньої втечі. Адвокат Олена Сторожук цікавиться в суду: чи відомо «беркутівцям», що їх включено в список на обмін поневоленими із Росією? Чи суд не вважає, що переговори про обмін якраз і є підтвердженням ризику втечі?

 

Прокурори грають вар’ята недовго: люди Руслана Рябошапки розкривають карти й оголошують судові, що діють на підставі вказівки генерального прокурора, який закликав домогтися пом’якшення запобіжних заходів для низки підозрюваних. Прокурор Сергій Куций зачитує листа від Рябошапки. Текст починається зі слів: «Відповідно до домовленостей між Україною та Російською Федерацією…»

 

 

Судове засідання перетворюється на чисту формальність: група захисту «беркутівців» і група обвинувачення синхронно виступають за скасування арешту, отож суд втрачає саму дилему для розмірковувань.

 

Абсурд лізе зусібіч. Прокурор стверджує, з одного боку, що арешт «беркутівців» правомірний – але водночас каже, що їх слід звільнити через політичне рішення; ризик втечі існує – але водночас без їхнього звільнення не відбудеться обміну... Григорій Жаловага дивується з почутого і хапається за голову: «Хіба це прокурори? Боже, Боже…».

 

Аброськін в шалі

 

Суд дає слово потерпілим. Згідно з процесуальними нормами, потерпілі мають висловити свою позицію щодо бажання «беркутівців» позбутися арешту.

 

У Львові першою бере слово Наталія Дигдалович. Вона наголошує, що звільнення бійців «Беркуту» порушує її право на справедливість. «Вони забрали в моїх дітей право на щасливе дитинство. Вони забрали в мене право на жіноче щастя – прожити щасливе життя в сім’ї», – апелює Дигдалович.

 

Пані Наталія має багато що сказати судові, але не може продовжити виступу й відходить від мікрофона.

 

Наталія Дигдалович шокована, чим завершується багаторічний суд

 

Микола Жеребний, батько героя Небесної сотні Володимира Жеребного, заявляє на суді, що перш ніж видавати «беркутівців», слід дочекатися вироку. «Прошу, доведімо справу до кінця, нехай світ побачить, що в Україні є якесь правосуддя, а не продовжуються часи, через які наші рідні мусіли виходити на Майдан і віддавали свої життя», – закликає пан Микола.

 

Львів кілька разів вказує на російський прапор, вбраний Павлом Аброськіним. Спершу Ганна Варениця, мати Романа Варениці, докоряє «беркутівцеві» за триколор. А коли Роман Ушневич, брат Олега Ушневича, обурюється прапором країни-агресора, Аброськін починає роздратовано роздягатися і, перебиваючи потерпілого зі суддею, тицяє куртку з символікою автомобіля BMW в екран: викрикує, що його опоненти, мабуть, осліпли. Ушневич наполягає: «Це провокація!»

 

«Це є зрада»

 

Роман Ушневич каже в коментарі Z: йому невтямки, як «беркутівців» могли внести до списків на обмін.

 

«Майдан і "Беркут" – це окрема подія навіть по часу і категорії. А військовий конфлікт, який виник вже після Майдану, який називається АТО, – це вже інша подія. Йдеться про зовсім інших учасників. Тому ніяк їх не можна поєднувати», – обґрунтовує Ушневич.

 

Роман Ушневич мусив поставити Аброськіна на місце

 

Брат загиблого вказує на те, що Володимир Зеленський до виборів висловлював стурбованість розслідуванням «справ Майдану», натомість сьогодні дав згоду на звільнення єдиних заарештованих. «Виходить, про свої слова можна забувати. До виборів говориш одне – після виборів забуваєш», – обурюється Роман.

 

Пан Ушневич вважає, що звільнення «беркутівців» стало наслідком переговорів «Нормандської четвірки». «Це є зрада. Не можна так зливати інтереси країни», – коментує він.

 

КОМЕНТАР

 

"Обміни полоненими у військових конфліктах передбачені для того, щоб зменшувати конфлікт. Якщо ми обмінюємо людей, які жодним чином не причетні до конфлікту, ми розширюємо цей конфлікт", –

 

Євгенія Закревська,

адвокат,

з виступу на  суді

 

Також Ушневича тривожить те, що хтось намагається спровокувати родини Небесної сотні на протиставлення зі сім’ями українських полонених: начебто «майданівці» не хочуть обміну. «Якісь сили завжди докладають зусиль, щоб зіштовхнути одних з іншими, розколоти суспільство. Це брудна маніпуляція», – обурюється Ушневич.

 

Василь Галамай згоден із Ушневичем. На його думку, влада намагається спекулювати обміном полоненими, щоби виправдати невдалі домовленості з Росією. «Вони будуть маніпулювати цією темою, зіштовхуючи суспільство. Ми підтримуємо обмін! Ми хочемо, щоб наші люди повернулись! Але ми не хочемо, щоб злочинців, над якими ще триває судовий процес, які ні за що не покаялися, просто так відпускали», – каже Василь у коментарі Z.

 

Ігор Чабан і Василь Галамай

 

Василь Галамай каже, що він міг би підтримати включення бійців «чорної роти» до списків на обмін, якби був вирок проти «беркутівців», якби вони розкаялися і дали свідчення проти своїх командирів. «В мене складається враження, що це вже початок кінця. Остаточний розвал справи, неможливість встановити, хто давав накази», – тривожиться Василь Галамай.

 

Президент пішов на це свідомо

 

Колегія суддів виходить до дорадчої кімнати о восьмій вечора. Через дві години трійка повертається до зали; суддя Маргарита Васильєва зачитує: Павла Аброськіна, Олега Янішевського і Сергія Зінченка належить звільнити з-під варти, а двом їхнім колегам, Сергієві Тамтурі і Олександру Маринченку, – слід скасувати домашній арешт. Усі п’ятеро отримали найбільш м’який запобіжний захід – особисте зобов’язання.

 

Коментуючи завершення процесу, Василь Галамай каже Z: особиста відповідальність за зрив розслідування лежить на Володимирові Зеленському.

 

«На мою думку, Президент пішов на це свідомо, розуміючи, що завдяки цьому уникнуть покарання вбивці Небесної сотні, люди, які розстрілювали активістів на Майдані. І що це перекреслить дійсно правдиве розслідування. Президент Зеленський показує не лише недолугість такими діями і домовленостями, а й руйнує будь-яку крихітну довіру громадян України до органів державної влади», – резюмує Галамай.

 

КОМЕНТАР

 

"Я ніколи не мала сумніву, що у цій справі буде вирок. Суд над "беркутівцями" чорної роти був зразковим. Хай суспільство верещало "чому так довго?!", "чому немає вироків?!", я була абсолютно спокійною, бо знала, що все – вчасно.
Я не могла ходити на засідання у Святошинському суді. Мені було фізично недобре дивитися їх навіть онлайн. Та якось таки наважилася, прийшла. Намагалася дивитися в очі вбивці мого брата. Довго не могла. Він сміявся, показував пальцем, перешіптуючись із дружками. Всього витримала, може, годину. Не пам'ятаю, як дійшла до трамваю, – так зле було.
Я відчуваю злість – на себе, бо не змогла помститися. І приреченість, бо разом із вами мчуся у прірву. Здається, зараз навіть фізично відчуваю падіння – легенями і шкірою", –

 

Віра Гой,

сестра Богдана Сольчаника

 

29.12.2019