Не такі то ще давні часи, як могутній тоді президент Зєдинених Держав Північної Америки проголосив світови своїх 14 точок. Великі кличі, високі ідеї проголосив він світови! Антанта, шо виступала до світової війни буцім то в обороні малих народів, потрібувала тоді ще могутнього американського президента і хоч із острахом, заявила ся за його кличами. Був тоді Вільзон "mąż opatrznościowy" антанти. (Европейські держави видно не мають щастя до "opatrznościowych mężów" з Америки!).
Гучно та бучно зїхала ся до серця Франції мирова конференція, щоб, як голосила на ввесь світ, зліквідувати всесвітну війну і на основі 14 Вільзонових точок завести й в Европі лад і порядок. І справді відбула аж три повні торжественні засідання тай змучена важкою працею, передала її "раді пяти", яка скоренько змаліла до ради чотирьох, а відтак навіть до ради трьох.
І шож доси ся славутня рада зробила? Довершила три договори: з Німечиною, з Австрією та з Болгарією. І виявило ся, що 14 Вільзонових точок, се була тільки гарна декорація доси, доки її потрібно було, — а ціль антанти зівсім не та. Її ціль зівсім не ріжнила ся від ціли центральних держав: знищити, упокорити противника, а то й зівсім змести його з лиця Землі. І впокорили, придавили Німечину, змели з лиця землі Австро-Угорщину. Та замість розструбленого "ладу й порядку" натворили нової саламахи, нового безладдя. Бо й щож із сего пр., що Австро-Угорщина впала, коли на її місце замість національних держав, потворила нові зліпки "держав" із ріжних народів, що не ворожить мира на землях колишньої двоєдиної монархії. Договір iз Болгарією витворив хіба ще більший пальний матеріял, що жде тільки підхожої хвилини до зриву. Та що говорити про ворожі антанті країни, коли навіть на землях колишньої своєї союзниці, в Росії, антанта замість ладу й порядку заводить безладдя. Бо тільки антанті мусять землі колишньої Росії завдячити, що доси не можуть привернути в себе нормального життя. Та бо й між собою антанта вже не в силі ладнувати, що наведемо тільки відношення Румунії, Італії та Японії, а вкінці що найважніще відношення Вільзонової вітчини до ухвал "ради пяти", чи там чотирьох, чи трьох.
Загалом великі кличі, високі ідеї пішли в кут, між старе лахміття, а на їх місце виступили "нові" змагання: інтереси поодиноких держав. Що ті інтереси найчастійше не годять ся з собою, тож вислідом їx: нові непорозуміння вже між самими членами антанти. І виповідає їй послух Румунія, виповідає Італія, грозить Японія, а вкінці різко відлучуєть ся й Америка. Ба, ся остання починає навіть вмішувати ся в внутрішні справи "володарки морів і океанів" і виявляє охоту виступити — як протекторка Ірляндії.
Одним словом по колишній славній однодушности держав антанти й слід пропав. І, як доси сливе все бувало, користає з сеї загальної метушні й великанського безладдя — Анґлія. Вона тепер чуєть ся вже на стільки в силах, що просто наказала перенести всю роботу мирової конференції до себе, до Лондону, чим зробила перший ступінь до опанування всеї европейської політики. Вона тепер прямо диктуватиме її з Лондону. Звичайно, Франції така ситуація не дуже в смак, так щож, вона вже так уся в тенетах Анґлії, що не сила їй противити ся.
Антанта свою пісню відспівала. Вільзонові точки, як непотрібний, а крім сего не безпечний баляст ідуть ad acta, а на їх місце виступають знову: стара, довоєнна політика, тайна дипльоматія, однобічні союзи. Вертає старий "лад і порядок".
Вертає. Та чи справді верне? Чи вся ся робота, се не спроба останнього рятунку банкротів перед упадком? Чи вкінці таки не заговорять самі народи й не відішлють своїх "державних мужів" ad acta, у склад старовини? А матеріялу, зривного матеріялу до народного невдоволення призбирало ся чимало й прозбируєть ся щораз більше: Голод і нужда скрізь і скрізь а побіч них орґії паскарства, викликані обезціненням гроша, невдоволення народних мас політикою верховодів — все заповідає, що буря, нова світова буря стає щораз можливіщою.
Чи прийде до неї — покаже будучина.
Нова Рада
25.12.1919