(переклад див. тут)
O ПРИЯТЕЛЬСТВЕ
Чи єст нєшка людзох достойних приятельского союзу? Нєшка кед чесноти поциснути и кед их преовладаюци модели справованя буквално вируцую зоз видокруга жаданих вредносцох? Кед у телевизийних емисийох як жадани прикмети медийного юнака преовладзую егоизм, подлїнство, нєзнанє, нєгуманосц, одсуство морала у каждим поглядзе. Я того аспекту може нас цешиц же телевизия як медий помали щезує, бо при младших, образованших людзох преовладзує интернет, дружтвени мрежи, значи шлєбода вибору програмох и информацийох.
Слово приятель о хторому бешедуєм нє ма исте значенє як и слово приятель на дружтвених мрежох. Кед же розвой людских одношеньох будзе исц у напряме виртуелного швета, гевто цо под поняцом приятель подрозумює Монтень, або класични поетове, вецей нє будзе исновац. То напрям у хторим ше идзе. Природа у началє, нє означує лєм природу як околїско, амбиєнт, алє и природу у чловекови, як божески импулс котри тирва и шири ше, без огляду на шицки дехуманизицийни процеси котри спричинює сам чловек подложни сотонским уплївом. Пробуєм пренайсц даяки други вираз, алє ми ше нє удава, а же бим нє пошол до апстракциї и же бим ше нє оддалєл од теми. Божески импулс, отже, през историю людскей цивилизациї, у одредзеним чаше моцней деґрадациї людскей природи вше кончел даяку интервенцию. Поведзме, у чаше совєтскей атеистичней империї котра з идеологию и окрутносцу покорела велї народи, знїчтожовала индивидуалносци народох и поєдинцох, знїчтожовала гевто цо наволуєме божи импулс, тота империя якимшик чудом, заш лєм, препадла. Тота идеолоґия жиє ище лєм у хорих главох шведкох того часу, алє, дефинитивно щезує. Чловековей души треба дац змист и напрям рушаня. Бо, кед то нє ма, вона блука и траци ше. У тим процесу дефинованя змиста и рушаня лздскей души, хасновите руциц нове шветло на змист поняца приятельство. Гей, я чловек двацец и першого столїтия хторого залапела виртуална ера, ера прицискох фалшивих вредносцох, мам потребу мац приятеля, як го дефиновал Монтень аво Цицерон. Видзи ше ми же бим у тим случаю бул щешлївши чловек, бо бим прейґ приятеля лєпше упознал себе, бо приьтель жвератко у хторим видзим себе, свою душу. Афирмация приятельства, то врацанє божескому импулсу, пробованє розликовац божеского од нєбожеского.
ИЩЕ РАЗ О ПРИЯТЕЛЬСТВЕ
Чом ми вон потребни як приятель? Прето же у нашому одношеню вон бул и остал вон, а я бул и остал я. За розлику од одношеня двоїх у малженским або любовним одношеню дзе трациме часц свойого интеґритета и идентитета, при приятельстве ше тот идентитет и интеґритет затримую, та аж и наглашую. Прето приятельство важне. Приятельство ма подобну функцию як и уметносц, литература. И литература и приьтельство наглашую чловекову потребу за индивидуалносцу. Литература при чловекови пестує индивидуалносц зоз двох аспектох, або зоз двох позицийох. Перши, гевтот ридши, а то позиция писателя. Други – аспект читателя. Писатель у процесу твореня нєпреривно ходзи по двох колосекох. Вонкашнїм и нукашнїм. Тоти колосеки ше, як пруги преплєтаю. Вонкашнї аспект виглєдованя теми о хторей пишем барз вельо вимага. То виглєдовацка робота, цикава и красна. Борислав Пекич го означує як найцикавшу часц писательскей роботи. Нукашнї аспект виглєдованя мнє цикавши. Шпиртанє по власним живоце, по здогадованю. У тей рударскей роботи зна ше одвалїц нє лєм камень у хторому ше блїщи дрот племенитого металу мойого живота, алє ше зна одронїц и часц брега котри бул пейзаж мойого живота. Зна ше загарнуц ходнїк рудокопу, а дзекеди найдзем и гевто цо сом нє глєдал, а то нараз постава важнєйше од шицкого другого цо сом свидомо глєдал. Чирянє до себе вше процес котри нас значно меня. То процес од хторого сучасни чловек нєпреривно сцека бо го шицка масовна култура унапрямує на ток цек – оддальованє од самого себе, од индивидуалносци. Пропагую ше жадани модели справованя, облєканя, становискох. Хто креирує тоти жадани модели? Пануюца политична и економска олиґархия. Вони творя послухних воякох системи. Зависнїкох од трендох и новотарийох з хторима контролую свидомосц подложного популуса. Вони конкуренция божей задумки. Вони тренд котри ше меня, а божа задумка постояна и зачудзуюца, лєм ю треба одкриц.
ИЛУЗИЯ ПЕРШЕЙ ЛЮБОВИ
У вчасних пубертетских рокох кед сом першираз почувствовал любов гу єдней дзивочки, мал сом части сексуални мриї. Алє о нєй сом нїґда нє маштал як о партнерки за секс. З тим бим, видзело ше ми, повредзел любов ґу нєй. После вельо рокох, вецей як штерацец, мал цом нагоду бешедовац зоз тоту особу. Гуторел сом єй же була моя перша любов. Вона ше шмеяла и гуторела ми же ше нїчого нє здогадує. То ме повредзело. Моя перша любов ше нє здогадує моїх моцних емоцийох упуцених праве єй. То значи же вона нє мала моцни емоциї спрам мнє, бо кед би их мала, здогадовала би ше их. Як ми то сообщела, страцел сом интересованє за ню. Розпирхла ше моя илузия о першей лзбови.
Приповедка мойого приятеля на тоту тему, С. Х. визначного ваяра зоз Суботици дакус иншака. Кед сообщел тей жени же му вона була перша любов, вона прилапела його удваранє и вошла до вязи з нїм, после телїх рокох його маштаня о нєй. Пошвидко му на тельо допила и физично, а окреме психично, же мал вельки проблем ошлєбодзиц ше од нєй. Поука зоз обидвох приповедкох шлїдуюца: нє треба рушац здогадованє на перши любови. Най жию у нашей свидомосци, у нашим паметаню, у гевтим чаше и у гевтей форми хторому припадаю. Лєм так можу буц тото цо нам ше видзи же су. Красни памятки на моцни емоциї.
О НЄВИТВОРЕНИХ ЛЮБОВОХ
Єдна подоба роману на хторим робим уж длукши час, Нестор, ма сущни знаня и ма потребу придац их другим, бо циль дацо знац же би ше тото знанє ширело. Знанє котре ше нє преноши, нє оплодзує безсмислове, значи – нєпотребне. Знанє саме за себе и нє иснує. Иснує лєм гевто знанє котре ше преноши. У дотику з другима ми потвердзуєме же даєдно знанє постої.
Зробме єден експеримент. Задумайме ситуацию же чловек, єден єдини, иснує сам на швеце. Чи би вон бул свидоми свойого иснованя? Я думам же би нє бул. Без огляду на його розум. Його розум би у тим случаю постоял лєм у одношеню на природу, на жем, нєбо, рошлїни, можебуц животинї. Аж у комуникациї з другима людзми, вон постава свидоми себе.
Цо то знанє? Знанє, у ствари, розуменє природи, феноменох, чловека, космосу и шицкого цо постої. Розуменє у мири кельо чловек котри дума, може то похопиц. Зоз нєпреривну свидомосцу же єст барз вельо того цо нє розуми, нє похопює и нє видзи. На тот способ ше ошлєбодзує простор за нови спознаня. Кед ше нє шири, тот простор ше заґушує, и у том громадзеню здобутого знаня воно стареє, деформує ше и постава огранїченє и глупосц. Праве знанє ма проток, вискозносц и чече. Як вода. Лєм є теди за хаснованє.
А цо то знанє? То нє факти, то нє сентенци научени напамят, то нє статистика. То ше шицко вола так як сам го наволал. Я бешедуєм о чувству стварох, о преценьованю стварох, ситуацийох, о найлєпшим вибору слова и дїлованя.
Єст хвильки кед ми то шицко нє важне. А кед ми нїч нє важне, вец, у тих хвилькох пробуєм одкриц, а цо то наисце важне? Цошка муши буц од сущней важносци. Чого чловек нїґда нє сити. Чого му нїґда нє досц. Пробуєм одвитовац ма тото питанє, чувствуєм го, алє, нє знам експлицитни одвит.
Думам же то нєпреривна потреба буц любени. И то же би нас любела праве гевта особа котру задумаме, котра по правилу далєко од нашого шерца. Або, прецизнєйше гуторене, ми далєко од єй шерца, док вона у стредзиску нашого. И вше постої праве така особа. Нєдоступна, а жадана. Чловек вше ма даяку нєвитворену любов. Котра му важнєйша од других любовох його живота. Дзе була тота любов и тота особа котра нам нїч нє значела, можебуц зме ю анї нє познали. А кед зме ю познали, цо ше случело помедзи нас же то нараз постала любов мойого живота? Яки то процес, яка хемия або алхемия? После тей любови придяе даяка нова. Хлоп вше ма нєвитворену любов хтора го прицагує. То його преклятство. Вон дума же тота нова, нєвитворена любов жридло його щесца. А вона, уствари, жридло його нєщесца. Мой роман Лилит приповедка о тим. О нєвитворених любовох и велькей жажди за нїма.
22.12.2019