1. Букву ї пишемо з початку слова або з початку складу, коли тільки вона вимовляється як йі: їдець, їжа, їзда, її, їсти, їхній, Україна, твоїми, мої, троїстий.
Після приголосних звуків* ї ніколи не пишемо.
2. З початку слова, коли не вимовляється йі, треба писати і (а не и): Іван, іду, іржа, Ілля, інакше, інколи, інший, іскра, ім'я, іспит, існувати, іти, Ірод.
3. Букву йо пишемо з початку слова або з початку складу за голосним звуком**: його, твойого; після приголосних треба писати ьо (а не йо): льох, сьогодні, всього, сьомий.
4. Після приростків, що кінчаються на приголосний звук, перед йотованою голосною ставимо апострофа: з'їхати, під'їхати, в'їхати, об'їхати, з'ясувати, без'язикий, з'єднаний, об'єднаний, з'їсти, роз'ясняти.
5. Після подвоєних шиплячих звуків ж, ч, ш, на кінці слів пишемо а, у, а не я, ю: збіжжа, клочча, безгрішша, за піччу, цею ніччу, подоріжжу.
6. Приголосний звук перед мяким приголосним сам стає мяким, але ь після нього не ставимо: слід, світ, сміх, цвіт, кість, панський (хоч вимовляється сьлід, сьвіт, соньця і т. д.)
Тільки після звука л, що стоїть перед мяким приголосним, треба ставити ь: пальця, закальця; між двома л не ставиться ь: ллється, лляти, Ілля.
7. Перед шиплячими звуками н не м'ягчимо: менший, тонший, інший, кінчик, панщина, ганчірка; але л в цім випадку мягчиться: більший, пальчик, бувальщина.
8. Слова на ець мають на кінці ь: післанець, горобець, молодець.
При одміннюванні слів на ець перед ц не треба писати ь: післанця, на кінці.
Але коли в таких словах перед ц стоіть звук л, то тоді ь треба писати: пальця, смальцю, з закальцем.
9. В сполученнях здн і стн зубні звуки д і т зникають перед н: празник, тижня, кожний; пісний, чесний, капосний, напасник, пропасниця, власний, існувати, персня, ненависний, корисний, первісний.
10. Пишемо сполучення чн: безпечний, яєчня, сердечний, Сагайдачний, пшеничний, безконечний, місячний, помічний, помічник.
Примітка: але дуже часто замість ЧН пишуть ШН: безпеШний, сердеШний і т. д.
Завжди пишуть: руШник, міроШник, злуЧний, вдяЧний, зруЧний, віЧний, наоЧний і т. д.
11. Приростки з та роз перед глухими: к, м, п, ф, х, ц, ч, ш, змінюють своє з на с: сказати, спарити, схилитися, сфабрикувати, стулити, схопити, скапати, сшивати, счарувати; перед всіма іншими приголосними приростки з та роз не змінюються: збавити, звести.
Приставки роз і з не змінюються перед с: розсівся, зсадити.
Приросток без не міняє свого з на с: безкостний, безпутній, безчасний, безталанний, безхатній, безчестя.
Примітка: в приставці РОЗ часто звука З не міняють на С: роЗхилити, роЗказати, роЗказувати, роЗпарити.
12. Закінчення ар та ир на кінці іменників пишемо без ь, навіть коли в другому відмінкові маємо мякий голосний звук: цар, кобзар, писар, косар, лікар, манастир, багатир. Так само: звір, матір, тепер, не вір.
Примітка: але інколи пишить ці слова і з Ь: царЬ, секретарЬ, писарЬ.
13. Іменники середнього роду на я (що вийшло з давнього закінчення іє) подвоюють приголосний звук перед я: життя, сміття, багаття, браття, весілля, Поділля, зілля, похмілля, волосся, безладдя, мотуззя, галуззя і т. п.
Губні звуки б, п, в, м і р, в цих випадках не подвоюються.
На кінці таких слів пишемо я (а не є): життя, сміття, весілля.
14. Іменники середнього роду, що походять від дієслів на увати, ювати затримують звук у, ю, (а не о, е,) коли на них нема наголосу: будування, дарування, царювання, горювання.
15. В другому одмінкові множини пишемо закінчення ей (а не ий): людей, ночей, коней, грошей, гостей, костей.
16. В третому одмінкові однини в словах мужеського роду твердої одміни треба писати закінчення ові а в словах мякої одміни еві: батькові, козакові, коневі, учителеві, кобзареві, манастиреві, цареві, учневі, купцеві, молодцеві, Василеві, сонцеві.
Слова на й мають закінчення єві: краєві, раєві, гаєві.
На кінці в цих закінченнях пишемо і, а не и.
Примітка: До твердої одміни належать іменники з закінченнями на твердий звук, а до м'якої — іменники на Ь, Й, Я, Є, на шиплячий Ж, Ч, Ш, Щ, і ті слова на АР, ИР, що в другому відмінкові мають на кінці Я.
* шелестозвуків (співзвуків)
**) голосозвуком (самозвуком)
(Далі буде).
[Український голос, 30.11.1919]
(Конець.)
17. В словах мужеського і середнього роду в шестім одмінку однини в твердій одміні треба писати ом, а в мякій — ем: столом, конем, Василем, ножем, мечем, ковшем, борщем, гостем, кравцем, учителем, кобзарем, товаришем.
В словах жіночого роду в такім разі в твердій одміні треба писати ою, а в мякій одміні ею: водою, землею, попадею, молодицею, їжею, стелею, душею, кручею, пущею, піснею, лялею, вишнею.
Слова на й мають закінчення на єм: краєм, гаєм, роєм.
18. Прикметники на евий, з наголосом на е, не міняють цього е на ьо: вишневий, смушевий, тижневий, Василевий, дешевий; колиж е без наголосу, воно може змінюватися на ьо: польовий, лойовий.
19. В закінченні прикметів ський цький пишемо ь після с, ц; бабський, братський, панський, людський, Томашівський, козацький, німецький, молодецький.
20. В другім ступені прикметників пишемо "іший" (а не ійший); старіший, миліший.
21. В літературнім українськім письмі переважно вживається форми займенника цей, ця, це, рідше — сей, ся, се.
22. Часточку ся треба писати в купі з дієсловом: проситься, носиться, береться.
23. В дієсловах в другій особі однини теперішнього часу пишемо шся (а не сся, або ся): судишся, водишся.
24. В дієсловах в 3-ій особі однини й множини теперішнього часу пишемо ться (не цця, або ця): судиться, судяться, губиться, губляться, заборонюється.
25. В дієсловах треба писати наросток увати, авати (а не овати, евати): купувати, танцювати, горювати.
Дієприкметники від цих слів мають закінчення ований, ьований, коли наголос падає по о: купований, збудований, подарований, вторгований, і уваний, юваний, коли наголос не падає на склад перед ва: вибудуваний, виторгуваний, вигорюваний.
26. Закінчення ство ський додаємо просто до пня: братський — братство; бабський — бабство, сиротський — сиротство.
Коли це закінчення додаємо до пня після звуків и, ч, ць, то тоді пишемо цький, цтво: козацький, козацтво, ткацький, ткацтво.
27. В літературнім письмі однаково вживаються від і од (а не от): від тебе, од тебе (а не: от тебе).
28. В причасниках* пишемо одно н (а не два): зроблений, спечений, зварений, запроханий, закоханий, виструганий, поораний.
В прикметниках пишемо два н: спасенний, невблаганний.
* дієприкметниках.
Правопис чужих слів в українській мові.
1. Звук ф в чужих словах, недавно взятих і в нашій мові ще не зукраїнізованих, передаємо через ф (а не хв): форма, фocфop, маніфест, офіцер, фаховий, факт, фасон, фамілія, фантазія, фарба, філософ.
2. В чужих словах не подвоюється приголосний звук: проґрам, процес, субота, маса, суфікс, професор, комісія, каса, ґрупа, шосе, інтеліґент; тільки звук н подвоємо в отаких словах: манна, панна, ванна, Ганна.
Але в власних назвах та в словах з церковної мови подвоюємо приголосний: Міллєр, Ганнібал, Колесса, осанна, Мекка, Одесса.
3. Початкове е в чужих словах передаємо так:
а) В словах давніх і часто вживаних, де воно вимовляється йе, через є: євангелія, Єгіпет, єзуїт, єретик, Єрусалим, Євген, Європа, єпіскоп.
б) В словах рідко вживаних, де воно вимовляється як е, через е: еволюція, еґоїзм, екватер, екзамен, елеґія, елемент, енерґія, епідемія, епізод, етика, етимолоґія, етноґрафія, епоха, естетика.
4. Початкове і в чужих словах пишемо через і: історія, ідея, Ірод, інститут, інтеліґент, ігумен, іронія, Іспанія, Індія, Іван, іміґрація, інспектор.
5. В чужих словах пишемо ія, іє, а не іа, іе: матеріял, спеціяльний, фіялка, варіянт, діявол, діякон, пієтизм, гієна.
6. Після приголосних зубних д, т, з, с, шиплячих ж, ч, ш і після р в чужих словах пишемо и (а не і): директор, дипльомат, університет, музика, шифрований, фабрика, антихрист, пропозиція.
Після всіх інших звуків пишемо і: мітрополіт, єпіскоп, публіка, маніфест, міністр, амуніція, біблія, фіґура, універсал, хроніка, бібліотека і т. д.
7. В чужих словах перед голосною і перед звуком й пишемо і, а не и: Франція, Росія, Австрія, Азія, історія, матеріял, архієрей, Антоній, Григорій, Горацій.
8. Букву і, що стоїть в чужих словах після голосної, передаємо через ї (а не і): Каїн, Михаїл, Гавриїл, Рафаїл, Енеїда, архаїчний, героїчний, руїна, архаїм.
9. Чужі слова треба писати по можливости так, як вони пишуться і в своїй мові: доктор, актор, (а не актьор), ґувернер, доктринер, фельдшер, адвокат, холера, капітан, капітал.
[Український голос, 07.12.1919]
07.12.1919