«Місто і його райони: Центр, Збоїща, Підзамче, Сихів, Левандівка» — саме так називалися драматургічні майстер-класи для дітей та підлітків, що відбулися у Львові у межах проекту «Майстерня міста» 13-16 червня. Участь у майстернях взяли дві групи дітей із різних районів Львова віком 8-11 та 14-16 років, з якими працювали драматурги із Херсону Микола Гоманюк та Євгеній Марковський. Організовували заняття Мистецька майстерня «Драбина» та ІV Фестиваль сучасної драматургії «Драма.UA» за підтримки проекту «Муніципальний розвиток та оновлення старої частини м. Львова».
Упродовж чотирьох днів юні драматурги разом із досвідченими тренерами створювали п'єси про Львів, не зосереджуючись на одній частині міста (адже всім найчастіше йдеться про центр), а намагаючись охопити особливості різних районів. Микола Гоманюк та Євгеній Марковський допомагали дітям розповісти, що саме вони найчастіше помічають там, де живуть, що їх цікавить, що подобається і не подобаються, як вони сприймають свою маленьку частинку міста. Учасники проводили інтерв'ю із друзями, рідними, сусідами, зовсім незнайомими людьми, розповідали моменти зі свого життя — таким чином створювалася документальна п'єса. Виключно на правдивих фактах, відчуттях та сприйняттях.
«От Ти виходиш на подвір'я і що бачиш? — запитує Микола Гоманюк у 9-річної Каті. — Я? Та нічого, можна сказати іншими словами, стоянку машин — тому що там тільки машини, ні дерев, ні квітів, нічого нема, тільки машини, і навіть є грузовик. Ну, а запахи — це дим» — розповідає дівчинка.
Деякі завдання допомогли також зрозуміти, наскільки добре вони вміють орієнтуватися у Львові. Зокрема, таку вправу мала молодша за віком група: діти малювали годинник та повинні були на кожну із годин домовитись про умовну зустріч у різних місцях. Більшість учасників досить швидко впоралась із завданням, згадуючи найбільш відвідувані місця, популярні та не дуже пам'ятники і розбираючись при цьому, як саме туди можна дістатись. Власне, такою грою і завершилася презентація сценічного читання п'єси у останній день майстерень.
«Діти були дуже активні і влилися в процес із захопленням, яке рідко зустрінеш у багатьох дорослих. А в молодшій групі і зовсім були справжні професіонали — адже вони виконували всі наші вказівки з відмінною ретельністю і точністю. Не кожен дорослий актор таке зможе» — ділиться враженням про спільну роботу Євгеній Марковський.
Микола Гоманюк впевнений, що «це не була гра у одні ворота — от ми прийшли і будемо вас вчити, влаштуємо вам п’яту чверть. Ми обмінювалися думками, вивчали один одного, шукали знайти такий вид діяльності, який був би нам однаково цікавим».
Окрім роботи над збором матеріалу, діти також створювали про свої райони колажі. Вони слугували доповненням для п'єс, а потім перетворяться на промоційні листівки районів Львова із найцікавішими уривками зібраних історій.
Старша група не малювала колажів, зате з ентузіазмом пішла спілкуватись із незнайомими людьми у себе на районах, дорогою додому, у трамваях, маршрутках. Їм вдалося записати різні історії, що й стали основою для їхньої п'єси, приправленої вже своїми власними оповідями, розказаними із гумором та часом навіть самоіронією. Наприклад, цей момент викликав бурхливу реакцію глядачів читань (зберігаємо авторську лексику): «Я любила вечором бігати. І якось біжу, дивлюсь, якраз така пуста вуличка, такий туман був, мені стало трошки страшно, але, думаю, треба худати, бо літо. І тут дивлюсь в бічній вулиці йде гопніків десять! Та я так настрашилась, почала бігти назад, а вони на мене так подивились, ніби я якась дурна!»
Діти зізнаються, що працювати у проекті їм справді сподобалось. Хоча записувати, читати та готуватися доводилось ледь чи не більше, ніж під час шкільних занять. А дехто зі старших учасників навіть замислився про продовження не тільки кар'єри драматурга, але й роботи над поставленою темою районів.
«У підсумку вийшов своєрідний ескіз п'єси на майбутнє — матеріал, з яким в подальшому могли б попрацювати вже львів'яни. Як би не було, я вважаю, п'єса вдалася, а сам захід пройшов на «відмінно», — переконано говорить Євгеній і ділиться власними планами щодо майстерень. — Ми в Херсоні міркуємо, чи не продовжити розпочату справу і не організувати подібні воркшопи у нас і в інших містах - із залученням дітей та підлітків, з метою показати українські «міста без ретуші» за львівським зразком».
На думку драматургів-тренерів, проект своєї мети досяг. За такий короткий термін діти стали справжніми маленькими творчими колективами, які добре попрацювали та змогли нестандартно представити своє місто двома сценічними читаннями п'єс. Як зазначив Микола Гоманюк, діти виявилися прекрасними соціологами, і впоралися із поставленими завданнями на рівні професійних драматургів-творців документальних п'єс.
«Порівняно з першими очікуваннями, ще до приїзду, результат вийшов більш ніж вражаючим. Порівняно з пізнішими — можу сказати, що ми могли би зробити набагато більше. Не вистачило 1-2 днів репетицій, роботи над текстом, який вийшов сируватим. Розчарований обговоренням після вистави. Зазвичай після таких вистав люди ще годину запитують, сперечаються, розповідають свої історії. А тут якось все швидко згасло – напевно джаз кликав (водночас тривав Alfa Jazz Fest — прим. авт.)», — розповів Микола Гоманюк.
Зацікавили такі заняття та їхні результати і батьків. До того ж не лише дітей-учасників, але й тих, хто побачив презентаційні читання. Неодноразово лунали запитання до організаторів, чи плануються і коли нові драматургічні майстерні, на які теми, можливо триваліші. Такі заняття принесли нові знання, вміння, досвід та якісне спілкування, до того ж, дозволили познайомити із життям окремих районів різних мешканців міста і його гостей.
Окреме значення проект має для театру та драматургії у Львові в цілому. У багатьох містах вже створені вистави про саме місто, його життя, його мешканців. Такий документальний театр допомагає мешканцям звернути увагу на те, що їх оточує. А відвідати постановку про інше місто — це можливість поринути і осягнути нове, незнайоме для себе життя.
Глобальну ідею драматургічних майстерень влучно узагальнив Микола Гоманюк: «Цей проект мав би стати постійнодіючою «драматургічною майстернею міста». Ось ми у Херсоні поставили вже 3 вистави про Херсон і що, ви думаєте, ми вичерпали теми? Такий проект не носить якогось локального характеру. Я думаю, в Херсоні із задоволенням пішли б на виставу про Львів, Ужгород, Луганськ, так само, як і у Львові. Такі проекти є дуже результативними з точки зору промоції нової драми, нового театру. Глядач охоче іде на виставу про себе, про свій район і знайомиться з новим мистецтвом. Хіба ми не до цього прагнемо?»
28.06.2013