"Ревізор" Гоголя

ІІ.

В листі до Жуковського в 1847 році Гоголь писав: "Я наважився зібрати все погане, що я тільки знав і за одним разом над всім посміятися — ось все походження "Ревізора".

До своєї п'єси він обирає такий епіграф "На дзеркало годі нарікати, коли пика крива". Це не був випадковий епіграф, бо згодом у "Розв'язці Ревізора" Гоголь знову повторює це. І дійсно, в цій видатній комедії нема людських облич, а все "пики". Всі персонажі "Ревізора" в полоні низьких пристрастей тваринно-біологічної стихії. Цілком слушно у "Розв'язці Ревізора" один з персонажів каже, що після вистави залишилось вражіння "чогось потворно-похмурого, якийсь жах від нашого безладдя" і далі: "Жодна трагедія не викликала такого сумного, такого пригноблюючого, такого невтішного почуття".

В "Ревізорі" Гоголь широко використовує засоби гротеску. Навіть найпалкіші прихильники твердження про реалістичний характер гоголівської творчости не можуть відкинути, що саме тут Гоголь дає загострений малюнок, концентровані барви, гіперболізм. Закони самого жанру сатири не дозволяють цілком вкластися у вузькі межі реалізму. Може тут і криється джерело обвинувачень сучасників, що Гоголь написав фарсу, коли під фарсою розуміти гострі, театральні форми, певну підкресленість, згущення при змалюванні життєвих явищ. Може, і правий перший комедійний актор у "Розв'язці Ревізора" який резюмуючи закиди на адресу гоголівської комедії, каже: "Вдивіться пильно в це місто, яке виведено у п'єсі! Всі до єдиного згодні, що такого міста нема у всій Росії, нечувано, щоб були де у нас урядовці, всі до єдиного такі потвори".

Збиває з шляху правдивого розуміння комедії геніяльність Гоголя, який, даючи міцний концентрат якоїсь одної негативної людської риси, уникнув загрози створення схеми, абстракції замість людської вдачі. Ця майстерність Гоголя приховує гротесковість, трагічно-потворний характер постатей його пензля. Складність режисерської інтерпретації "Ревізора" в тому, що треба зберегти мистецьку рівновагу в показі цього потворного в людській істоті. В уривку з листа (25. V. 1836 року) Гоголь обурювався, що з Бобчинського і Добчинського зробили карикатуру.

В своїх "Вечорах на хуторі близь Диканьки" Гоголь дав суміш двох стилів: реально-побутового і романтично-казкового. Згодом він для своїх творів обирає реалістичну оболонку, але це не повинно нас спантеличувати — світогляд освітлення персонажів, засоби змалювання залишаються романтичними. В цьому відношенню у Гоголя є дещо спільне з видатним представником німецького романтизму Гофманом. Тематикою романтизму не є обов'язково фантастика, щось надзвичайне. Не треба так примітивно і вульгарно уявляти собі романтизм. Можна малювати події звичайного життя і бути справжнісіньким романтиком. Так було і з Гоголем. Романтиком він залишився до самої смерті, але декоративні барви, яскраву зовнішність романтизму Гоголь замінив поглибленим освітленням життєвих явищ. І ця зовнішня оболонка, це звернення до дрібниць і бруду життя химер побуту декого з дослідників збиває з вірного шляху і примушує говорити про зміну літературних позицій Гоголя, про реально-побутовий період в його творчости і помилково відносити драматургію і зокрема "Ревізор" до побутової.

Коли ми звернемось до сценічної історії "Ревізора", побачимо, як поступово поглиблювалося тлумачення цієї комедії, як відкидаючи плоске, поверхове трактування твору, творча думка мистців шукала "нового" Гоголя.

Майстерне узагальнення зробило "Peвізоpa" вічним, цікавим для всіх часів і всіх народів. Вже більш сотки років, як ця п'єса не сходить зі сцени. Найкращі актори і режисери працювали над втіленням гоголівських персонажів, різні часто діяметрально-протилежні, інтерпретації мала ця п'єса.

На жаль, цій п'єсі не пощастило на українській сцені. Сценічна історія "Ревізора" в Україні і в Галичині бідна. В українському перекладі "Мертвих душ" у післямові від видавництва зазначається таке: "Бо прецінь годі уважати за познайомлення з Гоголем, як тисячний з письменних галичан зайшов коли до польського театру на "Ревізора з Петербурга". На нашій сцені появився "Ревізор" щойно найновішими часами і то всього ледве кілька разів. З печаті ми його не знаємо". Це було в 80 рр. XIX. стор., а перша вистава геніяльної комедії відбулася в 1836 р. Як бачимо, віддаль великого розміру*) Безумовно знаменною датою в сцeнiчній історії "Ревізора" є вистава в театрі під орудою М. Садовського в Києві 1908 р. Переклад зробив сам Садовський і зробив його вдало. Тлумачили цю п'єсу, як я вже зазначив, в побутовому плані. Режисура підкреслила український кольорит, тло п'єси, надала персонажам риси української вдачі, але ця замкненість в побутових рямках була помилковою. Цілком зрозуміло, що театр М. Садовського, який здобув майстерність у виставі побутових п'єс з успіхом втілив "Ревізора" в зазначених межах. Велике значіння цієї вистави в історії українського театру полягає в тім, що вперше у доброму перекладі, в старанному оформленню кращі мистецькі сили успішно виставили "Ревізора". В такий спосіб видатна комедія була прилучена до скарбниці української театральної культури. Інтерес до Гоголя зростає, з'являються і інші переклади "Ревізора"

*) Від Редакції: Гоголівський "Ревізор" цікавив українських театральних діячів в Галичині вже в перших роках існування українського професійного театру в нашому краю (перша вистава цього театру виведена у Львові 29 березня 1864 р.). У вересні 1870 р. трупа Антона Моленцького (1843—1873) давала театральні вистави у Бережанах і Моленцький заповідав на 1-го жовтня виставу "Ревізора" в перекладі "А. М.". Гнат Хоткевич догадується, що під цими ініціялами скривалося прізвище самого Антона Моленцького. Отже це був би перший україн. недрукований переклад "Ревізора". Чи заповіджена вистава "Ревізора" відбулася в Бережанах, про те тодішня преса не згадує. Може й ні, бо трупа Моленцького складалася тоді тільки з 13-ти осіб, з 5 жінок і з 8 мужчин. Напевне відограла ця трупа в Бережанах 20-гo жовтня 1870 р. Гоголівську комедію "Одружіння". Хто переклав цю комедію — невідомо, мабуть теж сам Моленцький. В грудні 1878 року ставив "Ревізора" у Львові театр під дирекцією Теофілі Романович. В чиєму перекладі ставлено тоді цю комедію — не подається в тодішній пресі, може в перекладі І. Гриневецького, який, як пише Ст. Чарнецький у своєму "Нарисі історії українського театру в Галичині" (ст. 177) переклав Гоголівське "Одружіння". У виставі "Ревізора" театру Т. Романович городничого грав — I. Гриневецький, Хлестакова — І. Біберович. 23-гo листопада 1889 р. театр під зарядом І. Біберовича ставив "Ревізора"' у Львові. І тоді подано, що цю комедію ставиться в перекладі Петра Скобельського, Ось вістки про перші вистави і переклади Гоголівського "Ревізора" в Галичині. (бм)

[Львівські вісті, 09.03.1944]

ІІІ.

В перші pоки революції (1920—1921) "Ревізора" поставив відомий театральний діяч, режисер О. Загарів у "Державному Драматичномy Tеатpi ім. Шевченка" в Києві. У свій час до революції Загарів був актором у Московському Художньому Театрі і засвоїв творчу методу цього театру. Це позначилося в його дальшій діяльності. На українську сцену Загарів приносить методу психологічного реалізму, який був властивий цьому театрові. У свій час MXAT (Московський Художній Театр) поставив "Ревізора". Критика негативно поставилась до цієї виcтави, бо в нiй переважали побутові дрібниці. В центрі уваги опинилися побут, звичаї, речі — а не образи, типаж. На сцені було глухе українське містечко, дpiбoв'язкове провінційне суспільство, а персонажі Гоголя були дані зовні. Розміри комедії знижено. Загарів лише з деякими відмінами відтворив МХАТ-івську виставу*).

До німецько-большевицької війни в Україні в ряді українських театрів часто cтавили "Ревізора" (Київський Театр ім. І. Франка. Одеський Театр Революції, Український Драматичний Театр в Сталіно, ряд колгоспних театрів та інші), але тут Гоголя перетворювали на палкого комуніста, агітатора проти старої царської Росії, Росії Миколи І. Маленьке провінційне місто Гоголівської комедії розглядали, як символ Миколаївської Росії, городничий та його почот-урядовці виступали, як представники правлячої Росії. Коли текст, акція "Ревізора" не відповідали цьому експеріментові, то в ньому робили зміни, перемонтаж, оперували його, додавали, "виправляли" і т. ін., але за всяку ціну треба було зробити Гоголя "своїм", включити його в табор комуністичних пропагандистів. Перший, хто поклав початок такому трактуванню, був Мейерхольд. Але Мейерхольд надав ще "Ревізору" трагедійного звучання: "Чого смієтесь?— "Над собою смієтесь!" — Mейеpхольд зрозумів умовність і символіку постатей Гоголівської комедії. Мейерхольд сміливо викреслив будьяке намагання поясняти Гоголя, як побутового драматурга. Може і було багато спірного і дискусійного в постанові Мейерхольда але основне спрямування поглибити Гоголя, знайти новий і більш правдивий ключ до п'єси безумовно треба віднести до позитиву. Недаремно театральна большевицька критика на протязі багатьох років "проробляла" Мейерхольдівську виставу, не дивлячись на те, що поставник був комуністом. Недаремно своє життя він закінчив, як "ворог народу". Учні Мейерхольда по-епігонськи роздрібнили його тлумачення "Ревізора", вони відкинули всю складність режисерської партитури і залишили з цього трактування лише одне — Гоголь, як грізний суддя царської Росії. Ясно, що така інтерпретація нас теж не може задоволити. Тепер зовсім правильно за роботу над "Ревізором" взялися два театри: львівський**) і тернопільський, а тому варто тепер поставити і обговорити питання про те, як треба розуміти знамениту комедію.

В чому сенс цього твору? Чи це побутова комедія з українського життя, або велетенська людська комедія, де засобами є гротеск, симовліка, а метою є викриття людської гнилі? Романтизм Гоголя виключає типовий побутовий малюнок, побутову дрібов'язковість змалювання. Крім того, для чого брати на себе гріхи московського урядництва, надаючи п'єсі українського колориту? В "Ревізорі", провідним мотивом звучить шекспірівське "людське, надто людське" ("Гамлет"). З романтичної мрії про міцну, яскраву людину, з думки про її високе призначення з призирства до нікчем, які плазували навколо, зросла іронія, сміх крізь сльози Гоголівського "Ревізора".

Згадаємо слова Гоголя, що герой його комедії — сміх, той сміх який створеннй для того, щоб сміятися над всім, хто ганьбить справжню красу людини. Сміх, який родився з великої любови до людини.

*) Від Редакції: В 1922 році О. Загарів ставив "Ревізора" на галицькій сцені, у Львові. Про ту виставу журнал "Театральне Мистецтво", місячник театру і сцени, з того ж року (випуск III—IV) так писав: "Виставлений 3. червня в бенефісі арт. Загарова твір Гоголя при заповненій театральній залі нагадав нам передвоєнного галицького "Ревізора з Петербурга", з тою різницею, що наддніпрянські актори внесли в нього зразки постановок московського театру і штуки Садовського". В цій виставі сам О. Загарів грав ролю городничого. Крім нього виступили щe тоді м. ін. такі артисти: Борисоглібська, Стадник, Бенцаль, Блавацький, Крушельницький. Рецензент згаданого "Театрального Мистецтва" був найбільше захоплений грою арт. Борисоглібської, пишучи: "На перший плян вибилася безперечно арт. Борисоглібська, що створила одну з найсвітліших своїх креацій в ролі слюсаршої Пошльопкіни". — (бм)

**) Премієра "Ревізора" на cцeні Львівського Оперного Театру відбулася 3-го березня ц. р. — Ред.

[Львівські вісті, 10.03.1944]

(Докінчення)

Образ Хлестакова центральний в комедії, хоч в Гоголівському задумі він не повинен бути "героєм". Але хід подій робить його центром усіх тривог і надій. Нікчема, з якого тільки "сила загального страху створила видатну комічну фігуру" панує над усім. Хлестаков сам блискуче характеризує себе "У мене легкість думок, прямо незвичайна". З одного боку впадає в очі — порожнеча і беззмістовність цього легко духового дурника, з другого його вміння швидко пристосуватися до відповідних обставин, готовість і здатність грати будь яку ролю. Хлестаков не "брехун", не "хвалько", не "волоцюга", не "франт", не "марнотрат" в тому розумінні, яке надавалося цим визначенням в "комедії характерів", де одною рисою визначалося і вичерпувалася поведінка і характеристика героя. Хлестаков частково має всі ті риси, але всі вони підкоряються загальному спрямуванню образу — назва якому хлестаковщина.

Ось чому сцена брехні в ІІІ. дії набуває величезного значіння. "Хлестаков" — тлумачив Гоголь — "зовсім не обдурює; він не брехун за фахом; він сам забуває, що бреше і майже вірить в те, що говорить. Він бреше з почуттям, в очах його висловлюється насолода, яку він дістає від цього. Це взагалі чудова, і найбільш поетична хвилина в його життю".

В цій сцені ключ до образу. І хто з акторів-виконавців цієї ролі — здобуває його, тримає в руках повну можливість яскраво відтворити цю незрівняну постать. Нічого спільного нема у Хлестакова з умовними, сценічними схемами плутяг, пустунів, хвальків, брехунів і волоцюг комедії XVIIІ. стор. Гоголь підніс на вищу ступінь розвиток комедії і техніку ліплення людських характерів. Не даремно, так обурило Гоголя виконання ролі Хлестакова актором Дюром (перший виконавець цієї ролі в Петербурзі у виставі 19. IV. 1836 р.) Не водевільний пустун Хлестаков, а широке мистецьке узагальнення. В уривку з листа до одного письменника великий драматург так пояснював сенс цього образу: "і спритний гвардійський офіцер буває іноді Хлестаковом, і державний муж буває іноді Хлестаковом. І наш брат грішний письменник буває іноді Хлестаковом". Те, що було розкидано в різних характерах, Гоголь майстерно сполучив у типі Хлестакова.

До дуету Городничого і Хлестакова прилучається барвистий хор урядовців та інших дійових осіб. Тут кожний в полоні якоїнебудь дрібної, мізерної, тваринної пристрасті: Добчинський і Бобчинський захоплені сплітками, брудними сензаціями міста, різними чутками, Ляпкін-Тяпкін мріє про хортів та щенят, Хлопов в стані постійного панічного жаху, Ганна Андріївна та Марія Антонівна живуть коханням, романами, хусточками, стрічками, сукнями, Шпекін насолоджується питанням чужих листів, Земляніка, як риба у воді, в своїх крутійствах, інтригах та доносах, поліцаї ретельно ставлять синьці мирним мешканцям міста і беруть хабарі — по чину і без оного.

У кожного свої прагнення, своя мета, але які це жалюгідні маштаби. Яка вузькість, страшна безбарвність, яке жебрацтво духу! Невільно згадуєш "Нудно жити на цьому світі, панове!"

Прагнучи створити п'єсу сильного комізму, видатний комедіограф геніяльно використовує техніку водевіля і веселої комедії. Він насичує свою п'єсу низкою буфонних моментів (Падіння Бобчиського з дверима в ІІ. дії; коробки на голові Городничого замість капелюха І дія; любовна сцена Хлестакова з дружиною і донькою Городничого IV дія; в IIІ. дії "поліцаї біжать, піднімають клаптик паперу на підлозі та стикаються один з другим головами" і багато інших).

В Гоголівському творі сміх не виключає обурення, а обурення не виключає сміху. З гострої, пекучої іронії, злого сарказму і бурхливого, повнокровного сміху виросла комедія "Ревізор", яка шукає відповідного конгеніяльного сценічного втілення.

[Львівські вісті, 24.03.1944]