Букарешт.

(Фраґмент з дневника подорожі).

По довгій, томлячій дорозі прибули ми ранком до Букарешту. Цікаво, як представиться нам зараз столиця великої Румунії, яка три місяці тому назад кипіла бурхливим, блискучим життям та раділа веселою музикою і ґірляндами цвітів з нагоди заключеного мира і довершеної ним побіди, місто, яке своїм темпераментом заслугувало від деяких — мимо протесту Французів — на назву малого Парижа.

Цікаво...

Голубе небо обнімає колесом ряд камениць, домиків і садів та сміється радісним промінням сонця, яке теплом нагадує літо.

На двірці бачиться усюди поспіх, безлад, крик — це проявляється темперамент полудневого сходу так відмінний від спокійної рівноваги і систематики Німців.

Відходимо з двірця і перше, що впадає у вічі, це ряд повозок з ориґінальними візниками, убраними в приманчиві довгі армяки з ріжнобарвними поясами. Ці візники, вигідні повозки і добрі коні є одною з особливостей Букарешту...

По вулицях неуправильнений рух авт, повозок і людей, які з властивою Румунам безтурботністю йдуть за своїми ділами.

В’їзджаємо у місто.

З початку негарні вулиці та малі домики нагадують провінцію — згодом виринають кращі будинки, йде "саlеа (вулиця) Grivitei", а опісля головна вулиця міста "calea Victoriei", при якій находиться королівська палата, університет і инші публичні будинки.

В знакомому нам готелі дістаємо сейчас приміщення, хоч загалом по готелях тут переповнення і кімнати стало "заняті".

Виходимо в місто.

Букарешт змінився. Коли в місяці липні ц. р. місто було повне чужоземних гостей і по вулицях бачилось багато Французів, Анґлійців і Американців, так зараз наступив відплив чужоземного елементу і більше виразно показався щоденний румунський тип.

Цей тип не має славянської сентіментальности і безпретенсіональности — любить блеск, штучність, позу, що проявляється наглядно так у мущин як і жінок, у яких крім блискучих, на француську моду скроєних строїв, домінує пудер, кармін та шмінка. Але поза тими зверхними формами бачиться у Румунів великий сприт, практичність, дуже добру вмілість користати з кожної хвилини життя і добувати його приємности легким коштом.

Ті черти характеру являються в життю дуже практичними і може вони причинилися до сотворення великої Румунії...

На кожному кроці виступає тут різко великий суспільний розділ — побіч веселих, щасливих богачів, народ замучений бідує і... мовчить. Де не обернешся, бачиш нещасних жебраків ріжного віку, які з простягне ними руками та визираючим з під подертої, чорної сорочки тілом, просять милостині.

Одно для нас нове.

Несподівано на вулицях міста бачимо кількох українських старшин, які своїми одностроями звертають на себе загальну увагу. Букарешт до тепер не бачив на своїх вулицях свобідних українських жовнярів.

Незабаром дізнаємося, що в Cotroceni коло Букарешту перебувають бувші наші полонені з виправи на угорську Україну, — цвіт молоді нашого дорогого Покуття. Щиро — дуже щиро витаємось з ними, приносимо їм привіт від їх рідних, які з великою любовю і печаливістю переказували нам ще в Галичині їх долю.

Перше по приїзді було в нас на думці запізнатися з нашим представництвом в Румунії.

Ще у Відні чули ми багато пpo працю професора Мацієвича, голови української дипльоматичної Місії в Букарешті та отамана Дельвига, відпоручника головної команди української Армії.

Палата недавно помершого Петра Карпа, визначного румунського мужа при calea Dorobantіbor ч. 92. містить українську дипльоматичну Місію.

Сама палата і прегарно уряджені кімнати вказують на добрий смак попередних мешканців. Величава марморна прийомна заля і окрашений чудовими гобелінами конференційний сальон гостять зараз багато Українців і чужоземців.

Панує тут цілий день оживлений рух та на кожному кроці бачиться енергійну і тяжку працю Mісiї.

Посол Мацієвич все надзвичайно привітний, ідучий по змозі кожному на зустріч — працює в своїм стильовім ґабінеті від рана до ночі.

Середного росту, із спокійним, гармонійним лицем, в якій бачиться ту властиву багатьом Українцям мягкість і тонкість душі, приковує до себе відразу симпатію інтерльокутора.

З великим вдоволенням слухається його добре обдуманих, обережних слів і як розмова зійде на важніщі політичні теми та загальне наше положення, коли порушується найбільш пекучі для нас справи, проявляється велике знання життя і сила переконань, яких посол Мацієвич уміє знаменито боронити.

І завдяки йoмy українська справа в Румунії поставлена зараз на добру точку, румунський уряд побачив в істнуванню сильної України свій інтерес та в практиці почав з нами числитися.

Всюди бачиться зміну на нашу користь, тим більше несподівану, що усім відомі трудности дипльоматичної праці в Букарешті.

Теперішні добрі відносини між Україною й Румунією являються декому занадто штучними — сам інтерес, мовляв, ніколи не може бути підставою тіснішої звязи — однак мимо того це будуче "marіage par calcol" може оказатись користним для нас.

Виходимо від посла Мацієвича і якраз стрічаємо отамана Дельвига. Жвавий, середного росту, з бистрими очима і приємним усміхом виявляє на самім вступі свою працьовитість і енергію.

По сердечнім привітанню приступає сейчас до службових справ — кидає короткі, енергійні слова мов прикази подані в дуже дистингованій формі і здається, що трудно противитися льогічним виводам отамана.

Щойно по полагодженню урядових справ позваляє собі отамана Дельвиг на приватні диґресії.

Приходить на спомини зі світової війни, в якій він як генерал російської армії грав визначну ролю. Ще зараз видніє на його груди хрест француської почетної лєгії за Перемишль, побіч него инше високе відзначення за Львів.

Але це все минуле — зараз дочекались ми хвилі, що наші найкращі сили можуть працювати для України.

Часу однак не можна тратити, бо пильні справи чекають полагоди. Отаман Дельвиг пращається з нами а ми стискаємо руки полковника Антощука, приділеного от. Дельвигу, секретарови посольства п. Мамчурови і їдемо дальше за своїми ділами.

В Букарешті натрапили ми на міністерську крізу — правління в Румунії обняв військовий ґабінет, який має на меті злагодити партійну боротьбу, що прибрала різкі форми в Румунії та зміцнити захитаний авторітет румунського уряду серед населення. Ця зміна правління викликала сильну реакцію в пресі, яка в більшости уважала віддання влади у військові руки за шкідливе. З причини зміни ґабінету проволікся і наш побут в Букарешті.

Атмосфера Букарешту, цего добре відживленого і багатого в усі середники поживи міста позволила нам на якийсь час забути недостачі нещасного Відня.

Побачили ми там все, що у Відні належить до надзвичайних рідкостей: білі булочки, молоко, масло, множество шоколяди, мяса і т. д.

Та не вязали нам свободи безконечні ограничення Відня. Все в Букарешті як за часів мира, тільки ціни десятькратно вищі — але це вже загальна світова хороба.

Серед веселої музики і звучних пісень пливе мешканцям Букарешту час шумно, весело і вдоволений Букарештенець повторає з гордістю французську фразy: "еtre "с’est lutter, vivre c’est vaincre" (бути це є боротися, жити значить побідити).

Ту щасливу атмосферу побіди занепокоює відгук потрясень, які обняли цілі країни північного Сходу Европи, а котрих тут ніхто належито не розуміє — але у румунського офіцерства певність, що ці потрясення затримається при їх кордоні, перед сталевими шеломами румунських жовнярів...

Букарешт гостить хвилево багато Українців, які затримуються тут будьто в урядових справах, будьто в переїзді на Україну.

Із уст всіх на чужині розкинених земляків чується одно питання: колиж скінчиться час нашого скитальства і вигнання, колиж ми могти-мемо знова в спокою і у себе в хаті працювати для нашої нещасної, дорогої Вітчини?

[Український прапор 05.12.1919]