Посмертні згадки.

Іван Верхратський, вислужений професор академічної ґімназії і шкільний радник, умер по довгій і тяжкій недузі дня 29 падолиста с. р. осмотрений Найсвятійшими Тайнами в 74-ім році життя.

 

Син священика з Більча золотого, в Борщівщині, осиротівши рано, переселив ся з материю до Львова, де покінчив шкільні науки й університет в 1868 р. Після того вступив до учительської служби і на останку довгі літа був професором академічної ґімназії. При переході на емеритуру одержав титул шкільного радника. Бувши ще учеником, полюбив рідну літературу і науку, а з великою ревностю займав ся відтак дослідами на полі наук природних, рідного письменства і язика і на тих царинах протягом свого життя полишив цінну літературну і наукову спадщину. Спершу писав поетичні твори, відтак природописні розвідки в українській, польській і німецькій мові, розсіяні по всяких виданнях.

 

На численних подорожах по Галичині, Буковині, Угорщині й Україні зібрав богаті засоби до природописної словні виданої окремими збірками. Окрім того збогатив нашу шкільну літературу учебниками до наук природних в українській мові, а попри те приладив обємисті наукові діла з обсягу Соматольоґії й Зоольоґії. Побіч невсипучих трудів на полі природописи визначився покійник вельми поважними науковими творами на ниві язикознавства. Основними дослідами українських говорів поміщеними в записках Наук. тов. ім. Шевченка, котрого був дійсним членом, в Archiv f. slav. Philologie і ин. здобув собі становище між передовими язикознавцями в Славянщині.

 

Яко учитель-педаґоґ займав ся ревно і щиро повіреною єму молодежю і був для неї взірцем невсипучої праці, до котрої заохочував її, пособляючи незаможним ученикам і розвиваючи її народну свідомість, котрий власними силами і невсипучою працею вибився на визначне становище. З покійником сходить у могилу оден з нечисленних ще народовців-шестидесятників, котрі все високо держали свій національний прапор, зберегаючи єго чистість і стояли непохитно і вірно на основах нашої св. Церкви. Покійник був членом усіх наших народних товариств а також членом Христіянсько-суспільного Союза. Полишаючи основну оцінку єго громадянської, учительської і наукової діяльности до иншої пори, кидаємо отсі слова неначе грудку рідної землиці на сьвіжу єго могилу і пересилаючи вислови щирого співчутя Вп. Родині прощаємо ся з покійником — нехай земля рідна єму пером і вічна єму память!

 

Нова Рада

02.12.1919