Поважна міжнародна організація — Європейська комісія «За демократію через право» (відоміша як Венеційська комісія) — оприлюднила припис, який мав би по корінь перерубати один з прожектів Віктора Януковича, який зараз вирощують на Банковій. Організація, що діє при Раді Європи, розкритикувала одіозний закон про всеукраїнський референдум, ухвалений у Верховній Раді наприкінці минулого року.
Цей акт, зокрема, відкриває для Януковича широкі опції для перекроювання Конституції через інструмент народного плебісциту. Секретар Венеційської комісії заявив про вердикт: «Це, мабуть, один з наших найкритичніших висновків». А що на Банковій? На Банковій втерлися й завзято заходилися далі удобрювати корінь узурпаційного сценарію.
Не любите наші закони? Любіть хоч свої!
У Венеційській комісії вважають, що найсумнівніша норма нового закону — це можливість змінювати Конституцію на референдумі. «Нас дуже стурбувало те, що цей законопроект дає можливість вносити поправки до Конституції через референдум. Але, як Венеційська комісія вже наголошувала у 2000 році, згідно з Конституцією України це зробити неможливо, оминувши Верховну Раду, яка має схвалювати всі поправки до Конституції конституційною більшістю», — заявив секретар комісії Томас Маркерт у вівторковому інтерв'ю «Німецькій хвилі».
Якщо перейти до документу (з повним текстом можна ознайомитися тут), то в ньому йдеться, зокрема, про те, що новий закон розв'язує владі руки в проведенні політреформи — аж до того, що на референдумі можна ухвалити новий текст Основного закону.
«Найпроблематичніше положення, яке викликає стурбованість у досліджуваному проекті, — це ймовірність проведення референдуму за народною ініціативою щодо нової Конституції або конституційних поправок… [Згідно з нормами закону], всенародний референдум може охоплювати й ухвалення нової версії Конституції, й поправок до Конституції. Стаття 15 навіть створює можливість для інтерпретації, що нова Конституція може бути ухвалена лише на всенародному референдумі», — записано у висновку Венеційської комісії.
В поважній установі обурилися, що закон дискримінує Верховну Раду в квестії конституційних змін (інше питання, що ВР добровільно позбулася такого привілею). Парламент може відіграти певну роль хіба що в процесі змінювання окремих норм Конституції, однак думку депутатів можна зіґнорувати, коли йдеться про схвалення цілого тексту закону. Щоправда, порядок внесення змін — хай навіть і додаткової літери — до Основного закону залишається складним: голосування у 226 та 300 голосів на двох чергових сесіях (якщо йдеться про «захищені» розділи Конституції, то там процедура ще складніша). Однак для конституційних махінаторів залишається варіант «народної ініціативи» без подальшої імплементації у Верховній Раді. Таке могло лишень снитися Леонідові Кучмі у 2000 році.
Ще одну фразу з висновку комісії можна сприймати взагалі як знущання. «Деякі положення нового закону, котрі дозволяють провести референдум за народною ініціативою щодо конституційних змін, — висновують експерти, — з ближчої перспективи можуть виявитися проблематичними не тільки з огляду на міжнародно визнані стандарти у практиці референдумів, а й з огляду на те, як вони інтерпретують текст Конституції України». Інакше кажучи, експерти натякають, що в Україні не вміють дотримуватися ані міжнародних документів, ані власних…
Мати «червону кнопку»
Широкий вал критики спадає також на технічні деталі закону про референдум. Диявол-бо ховається між рядками.
Зокрема, є зауваження до процедури фінансування референдуму (до «общака» можна залучати фінанси громадських організацій та партій), ведення аґітації, списків виборців, критики плебісциту та організації вуличних акцій. У Венеційській комісії слушно зазначають, що ці технічні моменти мав би вреґулювати Виборчий кодекс. Від України вже надцять років вимагають ухвалити базовий закон, який би раз і назавжди постулював низку важливих виборчих проблем, однак офіційний Київ призвичаївся тримати це питання в непевному стані, перед кожними виборами переписуючи вимоги законодавства на свій штиб.
Окрема порція критики припала нормі закону, якою передбачено формування комісій, що організовуватимуть процес на місцях і встановлюватимуть результати. «Закон надає право пропонувати кандидатів у члени комісій головам місцевих рад і виконавчим комітетам або мерам. Якщо ці місцеві органи влади не внесли членів комісій, тоді членів пропонує голова адміністрації, якого призначив президент», — наголошують «венеційці». Вони певні, що така процедура не тільки «надзвичайно складна», а й створює ризик, що в роботі комісій не зможуть взяти участі представники громадянського суспільства й опозиційні партії.
Це — багаж нового закону. Що ж до політичного підтексту, то європейські експерти, звісно ж, не охоче відповідають на питання, навіщо це все Януковичу і компанії («сім'ї»). «Я не хотів би спекулювати з приводу мотивів, якими керується українська влада. Проте, я думаю, для стабільності країни є надзвичайно небезпечним існування ймовірності, за якої фактично будь-що може бути змінено через референдум», — прокоментував Томас Маркерт «Німецькій хвилі».
Для реформи головне — не мати гальм
Іронія долі в тому, що небезпечне існування такої, як каже гер Маркерт, «ймовірності», закладав зовсім не Віктор Янукович. Віктор Федорович просто може скористатися «мінами», які прилаштували його попередники: так, як це було з політреформою взірця 2004 року, яку вдалося зліквідувати через Конституційний Суд; так, як було з Юлією Тимошенко, яку засудили за «газову справу», ініційовану де-факто ще Віктором Ющенком…
Ідею того, що нову Конституцію можна ухвалити на всенародному референдумі, запалив ще 2005 року Конституційний Суд. «Із нормативно-правового змісту положень частин другої, третьої статті 5 Основного закону України, за якими народ є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні та народові належить право визначати і змінювати конституційний лад в Україні, випливає, що народ має право приймати нову Конституцію України», — йшлося в рішенні КС від 5 жовтня.
У другій половині своєї каденції Віктор Ющенко виношував плани скористатися цією опцією й відвоювати частину повноважень у парламенту та уряду (хоч подання до КС надсилав не він, а 60 депутатів ще за каденції Леоніда Кучми). Як і Янукович, Віктор Ющенко теж створив Конституційну асамблею, яка мала написати для нього текст нового Основного закону. У 2008 році президент ще раз звернувся до КС з питанням про всенародний референдум. Суд ухвалив рішення у стилі «ні риба ні м'ясо», яке кожна зі сторін тлумачила на свій лад. Та Вікторові Ющенку для втілення ідеї забракло і політичного авантюризму, і впливів, і народної популярності.
Віктор Янукович, на відміну від попередника, наразі має для такої авантюри всі передумови — авжеж, включно з популярністю поміж своїх виборців. Не кажучи вже про схильність до авантюризму та любов до їзди без гальм.
Українська влада зустріла ухвалу Венеційської комісії навіть без квасної міни. У Києві або вдали, що нічого не почули, або дали зрозуміти, що без чужих порад винайдуть власний велосипед (так і хочеться додати — для шляху, встеленого граблями).
Так, міністр юстиції Олександр Лавринович відверто заявив, що рекомендації комісії можна зіґнорувати.
«Венеціанська комісія вважає, що питання змін до Конституції можна вирішувати тільки за участі парламенту. Питання представницької демократії і безпосередньої демократії дискутується ще з часів Стародавньої Греції. Це питання проблемної дискусії», — зазначив гурман демократії Лавринович.
«Ми повинні уважно ставитися до рекомендацій Венеціанської комісії, але й поважати свою Конституцію. Без пошани неможливо говорити про якесь поліпшення Основного закону в майбутньому», — заявив міністр.
На відомчих сайтах української влади взагалі переважно поширювали позитивні новини від Венеційської комісії. Бо підрозділ Ради Європи в другій декаді червня також висловив здебільшого схвальні відгуки щодо інших ініціатив — про зміни до виборчого законодавства та продовження судової реформи.
Коли йдеться про Венеційську комісію та впертість влади, то згадується тривала суперечка довкола законопроекту про вибори народних депутатів. Комісія називала проект влади «переважно неґативним» — а в Україні його тлумачили як «переважно позитивний». Олександр Лавринович тоді теж поділив норми на такі, що можуть надаватися до врахування, і такі, що ні. (Щоправда, всі суперечки й критика вщухли після того, як цей проект «відмили» фракції опозиції, віддавши за нього свої голоси; але то воістину вже інша тема). І що зрештою? Вибори народних депутатів справді вийшли не такими кепськими, як видавалося громаді напередодні, але й не такими добрими, як їх засмакували Янукович з Азаровим (для цих хлопців апофеозом демократичності була ідея з веб-камерами на кожній дільниці). Тепер вимога змінити виборче законодавство — один з трьох китів, який тримає долю багатостраждальної угоди про асоціацію з Євросоюзом, поряд з припиненням практики вибіркового правосуддя (читай — звільненням Тимошенко) та вдосконаленням правової системи держави. І одна з причин — це те, що влада у 2011 році не захотіла уважно прислухатися до рекомендацій Венеційської комісії.
Ну звісно ж, вони не обов'язкові. Про це каже і Маркерт. Але! «Це лише рекомендації, і вони не мають зобов'язального характеру для країни, — заявив гер Маркерт. — Проте, наскільки я знаю, їх серйозно бере до уваги не лише Україна, а й інші держави, такі як країни-члени ЄС. А це є дуже важливим моментом для України, особливо напередодні Вільнюського саміту Східного партнерства, на який має бути винесено питання про підписання Угоди про Асоціацію між Україною та Євросоюзом».
Утім, поки Лавринович мудрує над філософською дилемою, враховувати рекомендації Європейської комісії «За демократію через право» чи не враховувати, на Банковій далі діє Конституційна асамблея, що чаклує над проектом Основного закону, на Харківщині активісти пишуть звернення до ґаранта з проханням вгамувати парламент і вдосконалити Конституцію, а в Нових Петрівцях поживає чолов'яга, який прагне зберегти свою роботу й після 2015 року. І коли настане час вирішувати, що в нас буде далі з демократією, то максимум, що він зробить — поставить веб-камери…
27.06.2013