На засіданню 20. ц. м. Найвища Рада Мирової Конференції рішила справу Східньої Галичини ось як:
Польща дістає від Мирової Конференції мандат управляти Східньою Галичиною на протязі 25 літ. Цей мандат буде виконувати Польща на основі статута для Східньої Галичини, який виробила найвища Рада. Цей статут надає Східній Галичині характер "федеративної держави" ("the status of federated a state" — як висловлюється нинішня парижська "The Chicago Tribüne.") Після 25 літ про дальшу будучність Східньої Галичини має рішити Ліґа Націй.
***
Тутешні ґазети приносять про історію цього рішення отсі подробиці:
Це рішення стало можливе, дякуючи тому, що Анґлія уступила зі свого становища в цій справі. Льойд Джордж стояв спершу на тім, щоби рішення справи східньої Галичини відложити аж до часу, коли буде рішатися справа територій бувшої Росії. Підчас побуту Падеревського в Льондоні Льойд Джордж уступив на стільки, що годився віддати східню Галичину під управу Польщі на пять літ. Падеревський спротивився тому. Тимчасом Франція й Америка стали на тім, що треба східню Галичину віддати Польщі що найменше на 15 літ, після чого Ліґа Націй мала би рішати, чи перевести плєбісцит. Та й цьому спротивився Падеревський. Отже стало на тім, що Польща дістає мандат на 25 літ, а опісля Ліґа Націй рішить, що має статися зі Східньою Галичиною.
***
Подробиці статута для Східньої Галичини, ухваленою Найвищою Радою, відомі тільки в загальних рисах.
Границя Східньої Галичини від Польщі має йти дещо на схід від Сяну, так що Перемишль остане на польськім боці. Очевидно, Львів остає як столиця Східньої Галичини.
Східня Галичина буде мати власний сойм. З того, що вона не буде брати участи в польськім соймі, виходить, що компетенція сойму Східньої Галичини повинна обнимати всі справи краю, зокрема компетенція в аґрарній справі має належати до східньо-галицького сойму. Сойм буде вибіратися на основі демократичного виборчого права.
Східня Галичина буде мати окреме правительство, відповідальне перед соймом.
Побіч нього буде намістник, назначений головою польської держави. Намістник буде мати право в імени польської держави завішувати ухвали сойму; та коли сойм прийме ту саму ухвалу вдруге, вона стає правильна.
Військо, рекрутоване в східній Галичині, буде мати окрему територіяльну орґанізацію.
Як будуть рішатися спільні справи між Польщею і Східньою Галичиною, не достає інформацій.
***
Тепер Найвища Рада має радити над тим, як перевести своє рішення. З дотеперішніх рішень Найвищої Ради відомо, що це має статися в формі договору між Союзниками і Польщею, і змістом цього договору буде власне статут для Східньої Галичини.
Коли цей договір буде заключений, далі, коли і яким способом буде переведений в життя, — ще невідомо. Отже український нарід Східньої Галичини остає поки-що на далі під польським ярмом.
***
Чи треба аж говорити, що діється в серці кождого Українця на вид сього рішення Найвищої Ради?
Східня Галичина творила часть Української Республіки, мала свій національний уряд, жила життям цілої України.
Рішення Найвищої Ради Мирової Конференції найперше віддало наш край і нарід на поталу польських завойовників. А тепер західні части нашої землі з нашим історичним Перемишлем Найвища Рада на все віддає під польське ярмо, а над цілим краєм установляє на 25 літ польську опіку.
І навіть стільки самопошани не мала Найвища Рада, щоб оборонити перед Поляками своє власне рішення. Атже вона в рішенню з 11. липня виразно обіцяла нам плєбісцит! Тепер від цього рішення відступила, постановляючи, що після 25 літ Ліґа Націй має рішити, що буде далі.
Тільки голосний протест проти цього рішення мусить залунати з уст цілого українського народу, — протест проти найбільшої несправедливости, якої допустилася та сама Мирова Конференція, яка виписала на своїм прапорі право самоозначення народів. Цей протест будемо повторяти перед Ліґою Націй і цілим культурним світом, домагаючися зміни рішення.
***
І так — коли дальші події не принесуть зміни — Східня Галичина має оставати 25 літ під управою Польщі.
Одначе не як часть Польщі, тільки як окрема державна одиниця з власним статутом, яка остає під управою Польщі на основі міжнароднього рішення і під охороною міжнароднього права.
Цей міжнародньо-правний характер Східньої Галичини є основою, на якій повинна спіратися вся наша політика. Він запоручає нашому краєві змогу — жити власним державним життям.
Жде нас велика й важка праця над будовою цього життя й охороною його перед замахами Польщі. Будемо вести цю працю з надією на кращу будучність, на те, що та наша праця заведе нас до Обітованої Землі. Але будемо працювати, щоб до неї ввійшли наші діти, щоб вони могли про нас сказати: працею, жертвою, кровю наших батьків ми ввійшли до Обітованої Землі — Української Держави!"
***
Не тільки жде нас праця над будовою державного життя Східньої Галичини, але жде нас також велика задача: всіми силами помагати до будови Української Республіки і всіми заходами дбати про вдержання і скріплення духової єдности між українським народом Української Республіки і Східньої Галичини.
Це повинні взяти собі до серця всі ті, що в теперішний важкий час — замість шукати того, що нас єднає, вишукують те, що нас ділить. Все, що ділило би Українців Української Республіки від Українців Східньої Галичини, є злочином супроти цілого українського народу.
Тільки тоді можемо надіятися з'єдинення України, коли буде істнувати велика і могутня Українська Республіка і коли вона буде для всіх нас — Обітованою Землею.
Сильніші за нас могли нас розділити державною границею, але ніщо не сміє роз'єднати нашого духа!
Париж, 22. листопада 1919 р.
[Воля, 29.11.1919]
29.11.1919