Лихі існують

Кармен Посадас

Мене дивує, що в настільки політично коректному світі, де так суворо дотримуються законів, у суспільстві, яке завзято намагається казати нам, що ми повинні думати, що нам має подобатися, а що ні, що добре, а що ні, згідно з канонами, які невідомо хто встановлює, але яких усі ми дотримуємось, не помічають сугестивних меседжів, які аж ніяк не є повчальними. Я маю на увазі, наприклад, дитячі казки. Ті, на яких ми виховувались, але які зараз, згідно з пануючою мораллю, є мачистськими, ксенофобськими, жорстокими і мало чулими до розмаїття і неповносправних. Як це Білосніжка живе із сімома гномами??? Радше вона ділить дім з людьми, які страждають на ахондроплазію. Як це вона пере їм одяг і застеляє ліжка? Хатню роботу мають виконувати всі члени спільноти. І що це до біса таке, що якийсь невідомий принц, який проїздив мимо, розбудив її поцілунком? Хіба це не є абсолютно ясний випадок сексу без згоди? А що стосується злої мачухи з цієї казки, то треба з'ясувати, чому вона була лихою, які причини на це мала. Чи не так??? В неї точно було важке дитинство.

В пануючій доктрині найбільше мою увагу привертає те, що торквемади, які її видають, є такими нетерпимими до одних речей і незрозуміло поблажливими до інших. Зараз у кінотеатрах дві стрічки, “Чаклунка” і "Джокер", змагаються за те, аби стати найкасовішим фільмом. Перша стрічка – це історія злої феї зі “Cплячої красуні”, друга розповідає про життя найлихішого лиходія з комікса про Бетмена, й обидві цілком присвячені тому, аби розповісти про їхнє минуле і пояснити, чому вони стали такими поганими. У випадку Чаклунки – тому що батько сплячої красуні, який обіцяв вічне кохання, покинув її заради іншої. У випадку Джокера – бо він був дитиною, над якою збиткувалася його матір і ображало суспільство, тож він перетворився на психопата-вбивцю. До цього моменту все добре, жоден з цих двох аргументів не є дуже свіжим. Новим є те, що відповідно до панівної чулості, котрою опікується ця політична коректність, яка так про нас дбає, ідея обох фільмів полягає в тому, щоб виправдати поведінку цих двох нещасних людей. З моєї точки зору, це небезпечна практика. Я би сказала, що вона є доста небезпечнішою, ніж той факт, що Білосніжка застеляє гномикам ліжка і що незнайомий принц пристрасно цілує її, коли вона спить. Ба ні. Позаяк згідно із нинішньою чулістю зла не існує, мусить бути якесь пояснення їхньої поведінки, тож коли така-то чи такий-то чинять подібні лиходійства, то це тому, що мама його не любила, тато його бив, а діти в школі з нього сміялися. Так, наче всі діти, в яких було сумне дитинство, врешті стають психопатами чи вбивцями, наче не існує жодної особистої відповідальності, і людина не здатна вибирати: робити добро чи коїти зло. На днях я мала можливість упевнитися в цьому феномені при виході з кіно. “З усіма тими пакостями, які зробили Джокеру, я би їх закатрупив значно раніше”, – казав своїм друзям хлопчина 18 років. Один із них спробував сказати, що ніщо не виправдовує вбивства людей направо й наліво, але не мав жодного успіху. Кінострічка створила таку емпатію до персонажа, що ніхто не завдав собі труду проаналізувати трохи глибше. Я не пропонуватиму, аби фільми такого штибу забороняли чи хоча б дискутували. Але хтось мав би сповістити торквемадам чужої моралі про те, що бур'ян прекраснодушності, який вони сіють, виріс такий самий високий і густий, як ті кущі ожини, що ними Чаклунка оповила замок сплячої красуні, – і має побічні ефекти.

І якщо вони хочуть уберегти молодь від недостойної поведінки, було б незайвим, якби до всіх цих антимачистських і антирасистських повчань вони додали ще одне, яке завжди було присутнє в дитячих казках: лихі існують. І є вони такими не тому, що мали нещасне дитинство і є травмованими, бла-бла-бла, а тому, що такою є людська природа – здатною на все найкраще, але також на все найпідліше.