Коли повстала чутка, що Австрія кожньої хвилі розлетиться і що Поляки хотять з того скористати, щоби захопити владу у свої руки, повідомив збір українських офіцирів в Перемишлі Українську Національну раду, що задумує обняти владу у свої руки і обсадити місто. Справді в ночі з 30 на 31 жовтня 1918 р. повстав український (стрийський) курінь, стаціонований в Журавиці, увязнив своїх німецьких офіцирів і під проводом українських офіцирів вирушив в повнiй збруї на Перемишль. Та повідомлений про це завчасу командант корпусу, Поляк, ґенерал Розвадовський, дав приказ, щоби проти збунтованого куріня вимашерували два мадярські куріні зі скорострілами і гарматами.
Саме на день 31-го жовтня 1918 р. скликала перемиська Народня Орґанізація повітове віче, на яке явилося кілька тисяч селян. Українська Національна Рада зібралася зараз на нараду та, щоби запобігти проливови крови вислала депутацію під моїм проводом, як голови до ґенерала Розвадовського зі заявою, що наші війська готові уступити, коли ґенерал запевнить Українцям, що не видасть власти в руки Поляків та що військо, яке повстало не буде за це каране. Це прирік ґенерал Розвадовський, заявляючи, що він є австрійським ґенералом і нікому влади не віддасть. У виконанню цьої умови наші відділи уступили, а ґенерал не покарав нікого, тільки поручив повставшому куріневи Українців, щоби розїхався домів. На це зарядження не тільки згаданий курінь, але й ціла перемиська залога нараз самовільно сама здемобілізувалася. Користаючи з цего вхопили польські ученики і ремісники, як польська міліція під проводом польської Ради Народової власть в місті в свої руки. Дня 1-го падолиста 1918 р. прибув до Перемишля гр. Скарбек і спричинив, що Поляки заключили з Українцями договір, на основі якого справами міста мала управляти Комісія з 8-ох членів — 4-ох Українців і 4-ох Поляків. Порядок мала удержувати спільна міліція, до якої мали належати Українці і Поляки по половині. Та хоча комісія почала урядувати зараз цього самого дня і в слідуючих, показалося, що Поляки цілком не думають додержувати договору, бо на приказ Польської Ради Народової проголошено мобілізацію польської армії в повіті, причім Поляки роззброїли кілька українських горожанських сторожей, захопили в свої руки військові маґазини й військову касу, вивісили на головній стражниці польський прапор та почали слати до Ряшева і Кракова розпучливі депеші о присилку оружної помочі проти Українців. Це спонукало Українців, що при підмозі решток армії та скликаних з дооколичних сіл селян, захопили в ночі а 3 на 4 падолиста владу у свої руки в самому Перемишлі без Засяння, обсаджуючи всі уряди, маґазини і публичні будинки, та інтернуючи польського ґенерала Розвадовського, кількадесять польських офіцирів і кількасот лєґіоністів. На інтервенцію старости заключили зараз дня 4-го падолиста 1918 р. військові команди, українська і польська військовий розєм. По змісті цього розєму, який з польської сторони підписав полковник Сікорський, а з української полковник Шафранський, установлено аж до часу заключення дефінітивного мира ріку Сян як демаркаційну лінію і як сферу впливів. Наслідком цього випустили Українці того самого дня всіх інтернованих Поляків. Польська Народова Орґанізація брала участь в нарадах, але розєму підписати не хотіла. В дальших днях до 10-го падолиста 1918 р. зорґанізувалася окрема Українська Начальна Команда, яка мала сформувати армію при помочі побору селян з повіту, та зобовязалася мілітарно боронити Перемишля. Цілу цивільну адміністрацію вела Українська Національна Рада під моїм проводом, як голови. Військова Команда старалася про порядок в місті, та про забезпечення влади. В тій ціли переводжено набір і умундуровання та вислано самохід до Стрия по артилєрію, якої ми відчували недостачу, бо доходили вісти, що Поляки на Засянню орґанізують армію, та що мимо заключеного розєму спровадили артилєрію і панцирний поїзд. Тимчасом артилєрії понадіслали Перемишлеви, а велика частина зорґанізованої армії розійшлася по селах домів. Ситуація ставала непевною тим більше, що Поляки почали забігати зі Засяння. Прикликувані до пояснення — щодо нарушення розєму Поляки викручувалися, що зайшло непорозуміння. Аж дня 18. падолиста вїхав на залізничний міст від сторони Кракова польський панцирний поїзд, який почав стріляти з машинових крісів, а який ізза недостачі гармат ледви після великої стрілянини змогли відперти українські війська. Поляки і ту ще викручувалися непорозумінням. Видячи віроломність Поляків хотіли українські війська висадити міст на Сяні та цего українська команда немогла вчинити ізза недостачі потрібного на це матерялу. До військових справ, якою була також справа висадженя мостів на Сяні, цивільні власти (Українська Національна Рада) не мішалася. Ломлючи заключений договір, прислали польські війська зібрані на Засяню дня 11. падолиста 1918 в год. 10 рано до української команди ультімат з домаганням, щоби до 12 години місто піддалося, инакше загрозили бомбардованням. На цей ультімат українська команда не дала жадної відповіди ані не повідомила про него Українську Н. Р. Після 2 годин розпочали Поляки від сторони Засяня наступ, який приготовили збомбардованням ґранатами українських домів положених над Сяном, як дому Тов. "Віра" і Народного Дому, які дізнали значних ушкоджень. При помочи гармат і панцирного поїзду здобули Поляки всі мости, а крім цего переправилися понтонами через Сян і по кількагодинній боротьбі займили ціле місто. Наша армія боронилася завзято, при чім були помічні і Придніпрянці, та мусіла уступити з міста в сторону полудня перед переможною силою. Притім полягло кількох старшин і більше стрільців. Поляки здобувши Перемишль увязнили зараз мене, др. Загайкевича, дир. Ал. Ярему, дир. Із. Білинського, проф. Андр. Сабата, Івана Жовніра, як членів Української Національної Ради, а крім того багато инших цивільних Українців і Жидів мимо цього, що Українці займаючи Перемишль нікого з цивільних Поляків не увязнили ні не інтернували. Після здобуття Перемишля уладили польські війська (між якими був і полк краківських "антків") в ночі з 11-го на 12-ого падолиста 1918 р. погром Жидів і рабунок українських домів. Моє помешканє здемольоване ґранатами вирабували в цілости спричиняючи шкоду на 170.000 корон, помешканє др. Загайкевича, якого як хорого в великій горячці з ліжка і босого в брутальний спосіб пігнали до арештів до Журавиці, вирабували на 100.000 кор., маґазини Краєвого Союзу Господарських Спілок і Народної Торговлі на 300.000 корон і т. д. Інтернованих Жидів в числі около 100 осіб і полонених перевезено до табору в Довбє, де більшість з них ще досі мучиться а тільки кільканацять осіб недавно випущено після 11-місячного інтернування. Багаті маґазини амуніції, оружя, мундурів, біля (вартости поверх 100 міліонів) всяких припасів, та кількадесять ваґонів збіжа і муки, худоба, коні і пр. впали у польські руки.
Мимо хороброї оборони улягли Українці, нападені нечайно переважаючими силами Поляків. Не маючи артилєрії, ні панцирного поїзду, не маючи більшої правильної армії (бо лише кількасот людей), ні матеріялів, потрібних до висадження мостів, ні відповідних кваліфікованих командантів, ні жадної помочі зі зовні, не могли вдержатися. Це передбачувала Українська Національна Рада і тому я й мій заступник др. Загайкевич старалися заключити договір з Поляками, але всі дотичні спроби показалися безуспішними.
Команда нашої армії була так необережна, що навіть не вивезла багатих міліонових маґазинів, та полишила їх Полякам. Щоби себе оправдати, пущено в світ неправдиву поголоску, що Перемишль через це упав, що буцім то др. Кормош і др. Загайкевич не позволили висадити мостів на Сяні. Тимчасом цею справою, як чисто мілітарною операцією не тільки не займалася ні Національна Рада, ні ми, бо і не мали права до цего, тим більше, що військова команда застерігла собі, щоби до військових справ не мішатися та загрозила репресіями. Противно командант армії заінтерпельований одним членом Національної Ради впевняв навіть, що все приготоване до висадження мостів.
Після добуття Перемишля боронилася наша армія ще довго в околичних селах, які в наслідок цего дуже потерпіли від Поляків.
[Український прапор, 22.11.1919]
22.11.1919