Уважаємо за потрібне забрати нинї слово в одній справі, котра, тут і там зле понята, не так переводить ся, як сего огляд на збільшенє і скріпленє народного сторонництва вимагає. Маємо на думцї нову правопись зреформовану в фонетичнім напрямі.
Введенє нової правописи до шкіл відповідає безперечно прінципам народного сторонництва par ехсеllеnсе, котре завсїгди стреміло і стремить до того, щоби запевнити загальний правдивий розвій руского народного язика, і тому старало ся з одної сторони упрощувати і улекшувати правопись, а з другої сторони запобігати перекручуваню нашої мови на лад велико-рускої. Все се чинено і чинить ся поволи і обично, числячи ся з думками і упередженями серед загалу.
Без сумнїву за найосновнїйше і найраціональнїйше уважає ся завсїгди ширенє і впоюванє нової правописи через школи, бо молодїж, котра за цїлу чергу лїт вложила ся до якоїсь правописи, відтак, вийшовши зі шкіл, уважає єї за свою, за природну. Тому-то з сего огляду народне сторонництво осягнуло то, до чого з-давна стреміло.
Та инакше дїло з людьми дорослими, старшими і найстаршими, котрі, хоч своїми думками і дїлами належать до народного сторонництва, вже за для консерватизму самого не похіпні до змін в правописи а навіть им не довіряють. Тут очевидно дїлають у переважної части тих людей, котрі, треба знати, становлять значний приріст народного сторонництва, не політичні мотиви, але навички, личні уподобаня і арбітральні погляди, з котрими розумно поступаюче сторонництво, котре будує а не руйнує, числити ся мусить. Свідомий своєї штуки і розумний полководець у війнї позволить жовнїрам не на одно побічне, щоб их цїлою душею мати за собою до властивої цїли. Так отже відмінний погляд на правопись у тих людей, коли они цїлою душею прихильні самостійному і від нїкого независимому розвоєви україньско-руского народу, коли они пишуть чисто-народним язиком і стоять за ним всюди, не управнює нїкого до підозріня, що они "москвофіли", так, як і само писанє новою правописію ще не дає патенту на доброго Русина-народовця. Знаємо людей, що наскрізь переняті руско-народним духом, піддержують всяку народну справу і видають гроші на всї народно-рускі товариства і видавництва а на фонетичну правопись глядять косим оком, бо не довіряють жерелам єї, а знаємо знов і найзавзятїйших фонетиків, з котрих для народно-рускої справи тілько хісна, що з краканя ворони.
Що з того виходить? як треба поступати з видавництвами і товариствами, маючими згорнути всїх щирих Русинів?
В школах і урядах дала ся завести нова правопись урядовим припорученєм, — однак в той спосіб не заведеш єї в кругах свобідних горожан, єсли не хочеш одного, другого, десятого — зразити або й відтрутити від самої справи. Тут отже треба поступати й на-дальше обережно, а не насильно або навіть терористично. Мало-помалу підросте нове поколїнє, згодом і старші пізнають і обєктивно оцїнять нову правопись, впрочім і привикнуть до неї, коли она пустить корінє в школах і урядах. Коли-ж з часом покаже ся, що товарного яке або видавництво введенєм нової правописи вже не викличе здивованя або й неохоти у своїх членів, то значить, що они вже не мають так сильного упередженя до неї, тогдї можна буде в интересї загальнім ввести нову правопись. Доки-ж сего не можна зробити, то найлучше радимо тим, що доси тілько правопись мають на цїли, трудитись і по-при старій правописи щиро на всяких полях народної роботи, скілько хто може — то будячи свідомість народну поміж народом відчитами, то підносячи економічний стан народу закладанєм кас позичкових, крамниць та шпихлїрів, то піддержуючи народно-рускі товариства і видавництва кождий по змозї вкладками та передплатами, а вкінци збільшуючи ряди народовцїв лученєм і вирозумілостію, а не розєднуючи. Все то зробить ся для народно-руского піддвигненя, а певно анї для Поляків для Москалїв. Саме-ж напрасне форсованє нової правописи [ховаючись до того за урядовий пліт] в тих товариствах і видавництвах народних, в котрих того рода зміна могла би ще принести шкоду товариству або видавництву без нїяких при тім позитивних дїл зі сторони форсуючих, — то, як кождий розумний признасть, за малий патріотизм, за мала праця народна. Бо-ж нова правопись і без их охорони й оборони устоїть ся і з часом всюди прийме ся — тілько поволи, тілько не насильно лити в горло. Того рода насильні пропаґатори нової правописи, де треба й де не треба, дивлять ся на народно-руску справу через "фонетичні окуляри" і думають, що нова правопись — то вже все! запанує всюда нова правопись — все вже буде! Тимчасом може бути фонетика найекстремнїйша, а сли людей не буде в якійсь справі, сли не буде одушевленя, то останесь гниль. Отже тепер, коли народне сторонництво з впровадженєм нової правописи до шкіл запевнило ся природного і чистого розвою нашої народної мови в школах і відповідного впливу на нашу молодїж, яко своїх наслїдників, має оно задачу: згортати до себе як найбільше людей, щирих і патріотичних, бажаючих добра Руси, всїх, котрі хоч трохи сприяють нашій народно-рускій праци, а не відпоручувати их нерозумним, дразненєм та сварнями. Свідомий цїли борше на-разї уступить в неесенціональній річи несвідомому, щоб єго за собою потягнути, нїж щоби несвідомий цїли зрік ся всего свого і пійшов на слїпо хоч-би за найсвідомійшим. А не писати новою правописію не є "народною зрадою". Прецїнь товариства народні стоячи на передї, як "Просвіта", "Народна Рада" і орґан народовцїв "Дѣло" [не говоримо вже про всї економічні та гуманітарні товариства] пишуть доси старою, на пів фонетичною правописію, а чей-же нїхто не є так безглуздий, щоби сказав, що они дїлають тим на шкоду руско-народної идеї. Противно, они двигателї єї. Отже тих, що ще нинї за-для правописи нової сточують бучі по щиро-народних товариствах, уживаючих з-давна ще правописи старої і не уважаючих ще за хосенне для себе впровадити нову, — тих, що тими бучами викликують розстрій або ослабленє дїяльности товариства і спинюють успішний розвій, можна назвати тілько вузкоглядними, нерозважними, ба часом навіть дїлаючими для догодженя своїй личній амбіції без огляду на загальну справу і загальне добро. Бо питаємо: що лучще? чи мати в якім товаристві кількох самих фонетиків [а до того може ще й не платячих і висміваючих яке-небудь піднятє працї кимсь иншим], чи сотки членів, хоч-би старо-правописників, але щирих до народно-рускої справи й розвою, охочо дїлаючих і щедро жертвуючих?! Се-ж бо нинї ненависть деяких малих кружочків до загалу народовцїв, скоро тілько они не йдуть за их покликом, доходить до тої степени, що навіть найдїяльнїйшого і найщиршого народовця, орґанізатора на поли народних робіт, відважать ся назвати "кацапом", скоро тілько в де-чім заявить свою відмінну гадку, хоч-би в правописи..
Схаменїть ся!
Дѣло