[Письмо з Калущини.]
Отже справа реформи правописи рускої для шкіл — уже факт довершений: молодїж наша почне учитись писати правописію упрощеною і значно улекшеною.
Не можна сказати, щоби правопись ужита Желехівским в єго "Словари" а тепер заведена для шкіл, була чимсь невиданим і новим в Галичинї. Зовсїм нї! Тая правопись, зайшовши сюда з України в початку 1860-их років яко "Кулїшівка" [названа від свого укладчика П. Кулїша], знайшла горячих прихильників межи всею молодїжію і від того часу до нинї значна часть інтеліґентних Русинів пише нею і від початку 60-тих років до нинї не переводили ся часописи і книжки друковані тою правописію. Що правопись тая не стала ся доси власностію всїх Русинів, було тому кілька причин, котрих тут наводити і розбирати не гадаю. Старші тогдїшні назвали нову правопись "українщиною" і супротив тої "українщини" ставили правопись установлену на першім зїздї "Галицко-рускої Матицї" — хотяй і тота правопись була так само добре "українщина", бо уложив єї Українець М. Максимович для писань україньских, а проф. Яків Головацкій, котрий під той час був "українофілом", завів єї і в писанях галицко-руских.
Але факт фактом, що від початку 1860-тих років до нинї интеліґенція pуcкa стоїть що-до правописи — т. зв. етімольоґічної і фонетичної — подїлена. Що-до правописи етімольоґічної — то єсть єї нинї в Галичинї два роди: а) правопись [більше-менше] Максимовича, якою надруковані дотеперішні книжки шкільні і якою видаєсь "Дѣло", і б) правопись россійска, якою друкують ся тепер виданя "Галицко-русской Матицї", "Ставропігійского Института" і якою видаєсь часопись "Галицкая Русь" і т. п. Досить кинути оком на "Дѣло" а "Галицкую Русь", а покажесь різниця велика: хоч обі часописи друковані т. зв. етімольоґією, але "Дѣло" етімольоґічною правописію україньскою Максимовича, "Галицкая Русь" знов етімольоґічною правописію "Московсвихъ Вѣдомостей". А щодо фонетики — то хотяй в Галичинї була в 1870-тих роках проба увести радикальну правопись фонетичну [зa взорець сербскої], то проба тая не удержалась і нинї нїхто не друкує а мабуть уже й не пише тою правописію, — і осталась тілько одна фонетична правопись т. зв. "кулїшівка", маюча за собою в Галичинї традицію 30-лїтну. Отже коли нинї пійшла річ про улекшенє і упрощенє правописи для шкіл, то могла бути бесїда тілько про тоту одну правопись, а не також про радикальну. І добре стало ся, бо зміни в порівнаню з дотеперішною правописію Максимовича, уживаною в школах, виходять не значні — иде лиш о чотири взглядно три знаки, котрі заступають ся другими знаками своєї таки азбуки, а не взято анї одного значка з чиєїсь азбуки чужої. Задержано буквы "я", "ю", "й", "щ" і не введено "j" [радикальна фонетична правопись з років 1870-тих завела була замість "й" — "j", замість "я" — "ja" або "ьа", замість "ю"— "jу" або "ьу", а замість "щ" — "шч" зовсїм на взір сербскої].
Коли піднесла ся в остатних часах гадка реформи правописи, а ще більше, коли вже справа почала пребирати конкретнїйшу форму, — проявилась, як звістно, опозиція серед сторонників етімольоґії.
Я з своєї сторони не беру тої опозиції за зле нїкому, хто з пересвідченя виступав против реформи. Відома річ з практики, що кожда, хоч-би й найменча реформа чогось такого, що становить власність народну, стрічає у якоїсь партії або ґрупы або бодай у одиниць недовіріє... Богато тут впливає навичка, а в правописи именно навичка значить дуже богато. Неодин прецїнь, що підписував протест против реформи правописи, знає, що "ъ" нинї буква мертва і нїякого не має звука, а мимо того він за "ъ" готов боротись до упадку. Так само кождий знає, що межи "ы" а "и" нинї нема різницї, і кождий однаково читає звук "и" чи написано "рыбa" чи "рибa", але мимо того він, навикши до такої букви в данімъ слові, якось не може освоїти свого ока з другою, в основі річи, нинї тою самою буквою і не чужою, але своєю, з нашої прецїнь азбуки. Tут дїлає навичка, а з навички вийшло й пересвідченє чоловіка, тож — як кажу — я не беру і нехай нїхто не бере єму за зле єго опозиції, єго підпису на протестї і т. и. Кажу се на основі досвіду. Один интеліґентний Русин, хоч народовець але сторонник етімольоґії, дістав зі Львова блянкет до протесту — і підписав ся на нїм, мимо того, що в розмові зі мною не міг заперечити і признавав, що наука руского язика, озобливо писаня, а в наслїдок того і письменність серед народу пійде при улекшеній, упрощеній правописи скорше, нїж тепер, коли-то на один звук буває пять-шість знаків. Арґументом єго за підписом було: я підписую з пересвідченя, я навик... І фарисейства в тім не було анї слїду, — був консерватизм в правописи.
Инше дїло з тими, котрі не з консерватизму і не з пересвідченя виступили против реформи правописи, а справи порушеної рускими педаґоґами ужили за средство аґітації против народовцїв, видумуючи дивні дива. Ті люде поступали тут не щиро, але по фарисейски. Позаяк они відкидають сам язик малорускій, то річ ясна, що мусить же бути им байдуже, яку той язик має правопись. Сяка чи така буде правопись в язицї малорускім, — они по малоруски не пишуть. У них розумієсь, грала ролю політика — "общерусскість", — впрочім они то й висказували зовсїм отверто і з кождим днем що-раз виразнїйше показують се дїлами. На що більше? — часопись для народу "Русское Слово", виходяча при "Галицкої Руси" і ширена між членами общества имени М. Качковского по дешевшій цїнї передплати, почала вже видаватись на половину живцем по велико-русски [від кількох нумерів друкує в фейлєтонї повість россійского писателя Марлинского під заг. "Измѣнникъ" зовсїм по велико руски, не зміняючи навіть "как" і "что"] а рівночасно проливає крокодилячі слези за дотеперішною правописію в школах, за правописію Максимовича. Чи не фарисейство?! Хто-ж, як не партія "Галицкой Руси", покинув правопись Максимовича, а приняв правопись чисто россійску? Правда, при новій правописи шкільній відпаде кілька букв з правописи Максимовича, але чи партія "Галицкой Руси" не відкинула уже давно деякі буквы? Она-ж прецїнь відкинула буквы "ô", "û", "ê", она викинула навіть букву "є", намість неї пише "е", а на наше "e" впровадила чужу букву "э", котрої наші предки не знали, отже она й не єсть "тисячелїтним достоянієм анї нашого народу анї церкви"... З того би, беручи річ по справедливости, виходило, що коли заміна кількох букв иншими буквами з своєї азбуки єсть "зрадою", — то "зрада" була би чей-же по обох боках, а по сторонї партії "Галицкой Руси" ще більша, бо она не тілько викинула деякі букви, але ще навіть ввела в нашу правопись чуже поторча — "э". Але того сторонники "Галицкой Руси" признати не хотять — а чому? Бо зміна учинена хоч би на шкоду малоруского язика а в користь "обєдиненія" — єсть "заслугою" перед народом і церквою, але натомість зміна учинена, навіть не умисне, на некористь "обєдиненія" а єдино з огляду на интерес малоруского народу, на интерес просвіты галицко-руского люду — єсть "зрадою" перед народом і церквою! Льоґіка то зовсїм не хитра і легко зрозуміла кождому, хто знає змаганя одної а другої сторони: народовцїв а "обєдинителїв"...
Нїхто не заперечить, що сам язик єсть річею важнїйшою, як правопись; язик — то зміст, а правопись — форма до того змісту. Длятого, кождий, хто дорожить самим змістом, своїм язиком, мусить щодо форми бути уступчивим і толєрантним: сторонник правописи фонетичної супротив сторонника правописи етімольоґічної і на відворіт. Нехай фонетик читає друковане етімольоґією, а етімольоґ друковане фонетикою, і нехай сей і той узнає за своє все то, що змістом не чуже і не зрадливе.
Теперішній реформі правописи для шкіл нехай нїхто з народовцїв не приписує значіня політичного а тілько значінє педаґоґічне. Ишло о улекшенє науки нашого язика в школах і длятого иніціятива реформи выйшла з кругів учительства руского. Для Поляків, котрі все були і ще нинї суть за латинкою в рускім письмі, теперішна реформа правописи не має нїякого значіня, бо до неї не увійшла анї одна буква з латинки, а цїла реформа зводить ся на обміну кількох букв з рускої азбуки. Ба навіть Великоросси можуть глядїти на сю справу рівнодушно і не можуть бачити в нїй якоїсь політики, бо-ж в самій Россії завело правительство для україньского язика правопись фонетичну, скасувавши правопись Максимовича і викинувши букви: "ѣ", "ô", "і". Впрочім нас не повинно нїчо обходити, як собі про сю або ту справу нашу думають сусїди, ми глядїм самі на себе і робім усе так, як ми самі узнаємо за добре. Рускі педаґоґи узнали потребу реформи для шкіл і перевели єї в дїло, — ми, всї народовцї, сторонники чи одної чи другої правописи, будемо слїдити за результатами реформи. Будуть результати добрі — подякуємо; не допишуть — будемо запобігати. Прецїнь же всїх нас одушевляє добро народне, поступ народу просвітний і взагалї культурний.
Хто говорить, що сеся реформа правописи єсть нїби-то містком до заведеня латиньскої азбуки, — той очевидячки спекулює лиш на туманенє легковірних. Цїла традиція народовства галицко-руского перечить тому рішучо почавши від часів Маркіяна Шашкевича до нинїшного дня. Коли хто хотїв запродати руску азбуку, то пок. Северин Шехович, а то чей-же була духова дитина Дениса Зубрицкого і смиренный рабокъ М. Погодина... Що-до народовцїв — то они, маючи 60-лїтну традицію за cобoю, певно — на випадок замаху на руску азбуку — не дадуть ся повстидати тим Русинам, котрих оборона рускої азбуки в 1859 роцї звістна Русинам з книжки "Die ruthenische Sprach-und Schriftfrage".
Наконець і підношений з деяких сторін заміт, що по реформі правописи школярі не будуть уміти читати книжок церковних, знайшов своє полагодженє тим, що в школах має податись наука і читаня тих книжок. Не велика то буде штука, бо йде о дві букви "ѣ" і "ы", а "ъ" і в церковних книгах нинї звук мертвий. Отже трудність буде майже нїяка — а ще в порівнаню до народів маючих церковні книги латиньскі, котрі читати в школї народній дїтям навіть не може ся дати...
[Дѣло]
14.12.1892