Фенологічні аспекти віри

Шостого листопада було ще настільки тепло, що навіть не зима, а справжня осінь видавалися тим, що щойно має настати. І все ж міські служби почали монтувати кількадесят ілюмінованих арок, які вже кілька років є головною декорацією новорічного корза. Дехто із чисельних фланерів-обсерваторів, котрі споглядали технологію інсталяції, не міг не запитати – чому так скоро, до якої дати? Один громадянин взявся переконувати інших, що у зв'язку із зміною влади і настроїв у країні завтра, сьомого листопада, можуть повернути народові октяберські свята. Наївний галичанин сподівався, що хочуть встигнути до Дмитра. Ніхто не міг повірити, що комунальники просто готуються до зими заздалегідь, хоча б на вісімдесят вісім відсотків. Монтажники стримано відповідали, що зближається «від Миколая до Йордану», тобто різдвяно-новорічний  ярмарок. З цього плетива різнорідних хронометрій знову неможливо встановити, коли ж має бути то Різдво, з якого уся ця сукупність хронологій почалася. Українська держава більше не є перешкодою – світський вихідний день передбачено і наприкінці грудня, і на початку січня. Справа тепер за рішенням нашої Церкви. Очевидно, греко-католицької, бо від інших наразі годі сподіватися календарних модифікацій.

 

 

Унійна Церква натомість цілком може таке зробити, виходячи із самої своєї сутності. Як Церква синтетична, ситуативна, договірна, політична. Як Церква католицька. Як Церква західна, що криється у формі східного обряду.

 

Наша сучасна прив'язаність до східного обряду і старого календаря тримається на кардинальній візії великого будівника Андрея Шептицького. Його стратегічною метою було навернення Росії до вселенської віри і Церкви. Авангардом цієї місії мали бути власне українські католики східного обряду. Уніати мали би виконати роль подвійного аґента, який би не відстрашував православних зовнішньо і викликав довіру римських, одночасно нагадуючи їм про право на особливість.

 

Казати, що візія Шептицького була помилкою, не варто, бо невідомо, наскільки такі оцінки доречні стосовно візій. Але було би здоровим визнати, що вона виявилася нереалізованою і такою, намагання реалізації якої тепер було би помилкою. Зрештою, ще за життя митрополита не всі ієрархи були згідні з доречністю стратегії орієнталізації греко-католицької Церкви. Щодо календаря, то певний час за новим стилем жила ціла Станиславівська єпархія, провідником якої кілька найважливіших десятиліть був затятий прихильник вестернизації блаженний Хомишин.

 

Тепер принаймні вже є очевидним, що ніякого радикального впливу ні на Росію, ні навіть на українських православних наша Церква не може мати. Дай Боже, аби дати раду своїм парафіянам у новому світі. У Церкви з'явилася протилежна місія – вивести вірних якнайбезпечніше зі Сходу. Привести як найм'якіше до Заходу. І вже в такому розташуванні працювати з вірою і впевненістю. Не боячись постсовєтчини, атеїзму, консюмеризму, глобалізму і масових психозів.

 

Новий календар може бути демонстративним актом намірів, дуже символічним кроком, що свідчить про відвагу, переступом стримуючих забобонів двоєвір'я. Зрештою, нагодою спробувати досягти результату іншим способом, не тим перевіреним, за яким не вдавалося вийти із зачарованого кола особливості. Добре би було, щоби церковна еліта прийняла таке рішення по-батьківськи – без опитувань і консультацій з дітьми. Без страху не сподобатися, без ляку втратити непослушних синів і дочок. Бо саме так формується зріла спільнота.

 

А природа – як казав дон Хуан – з нами згідна. Бо здається, що головною перешкодою для оновленої дати Різдва є якесь міфічне замилування у січневі сніги і морози. Ще трохи, і їх вже у нас не буде. Пора дорослішати.

 

 

14.11.2019