Порвім на кобзах струни скорби й туги
І не співаймо тренів надмогильних!
Заграймо громом дикої потуги
І визвім з гробу лицарів всесильних!
Спустім нарешті духа в оборожі,
Яка нас давить вже цілі століття!
Як бура гряньмо в полчища ворожі
Й візьмім під ноги наше лихоліття!
Невже нам вічно у шлиї ходити
Тяглом неситих, зависних сусідів?
І в судорогах болю приводити
На світ нещасних, кволих Ніобідів?
Невже імя геройського народу
На віки вмерло для його-ж потомства?
І най судилось згинути без роду —
В хижацьких кігтях зради й віроломства?
Невже кров Ґонти в наших рабських жилах
Не має сили вдруге закипіти?
І ми спянілі на старих могилах
На віки будем плакать і скорбіти?
Геть, хорий смуток і журба безсильних!
Порвім на кобзах струни болю й туги?
І не співаймо тренів надмогильних
А граймо громом гніву та наруги!
Відень І. XI. 1919.
[Український прапор, 12.11.1919]
12.11.1919