В неділю, 3 листопада, в Монастирі та Верхраті, колись українських селах на Любачівщині, близько двадцяти активістів, серед яких Данута Куронь, Ізабела Хруслінська, Рафал Сушек, Петро Тима, нагадали про осквернені там українські могили і оприлюднили звернення польських громадянських середовищ.
"Це дні, коли ми, за віковічною в наших краях християнською традицією, згадуємо і обіймаємо пам'яттю всіх померлих: тих, хто відійшов, і тих, хто загинув, — в різних історичних обставинах, незалежно від чиїх рук, незалежно від національності чи релігійної конфесії, – каже Ізабела Хруслінська. – Цього року ми не випадково вибрали Верхрату і Монастир, бо три роки тому, у жовтні 2016 року, тут були знищені могили і надмогильний пам'ятник: вандали розбили не тільки таблицю з прізвищами похованих, а й хрест. Польська держава досі публічно не засудила ні актів вандалізму, ні злочинців, що його здійснили. Ми не хочемо, щоб історія повторилася, ми хочемо будувати сьогодення і майбутнє на спільних цінностях, які завжди були нам близькі".
Священники двох католицьких конфесій – грекокатолицької (о. Іван Тарапатський) та римокатолицької (о. Томаш Достатній) – відслужили на цвинтарі панахиду. За українським звичаєм на хрестах та деревах в лісі навколо могил замордованих НКВДистами воїнів УПА пов'язали вишиті рушники.
Над могилами Ярослав Холодецький, Данута Куронь, Бартош Пехович, Рафал Сушек, Данута Пшивара, Іза Хруслінська зачитали текст звернення, під яким, крім присутніх, підписалися відомі діячі антикомуністичної “Солідарності” Збігнєв Буяк, Владислав Фрасинюк, Януш Онишкевич, Генрік Вуєц – всього 56 підписи:
Спільний заклик польських громадянських середовищ – голос пам’яті
„Сьогодні на українських могилах звучить голос пам’яті – заклик представників різних громадянських спільнот у Польщі. Ми проголошуємо його, стоячи біля українських могил, які були зруйновані та осквернені у попередні роки руками польських націоналістів і яких до сьогодні не відбудували. Ми зустрічаємося 3 листопада 2019 року на кладовищі у селі Верхрата, а також у виселеному та знищеному в 1945 році українському селі Монастир у ґміні Горинець. Вибір дня для зустрічі біля українських могил невипадковий – таким чином ми нагадуємо про багатовікову традицію, що існувала на польських землях: перші дні листопада наповнені пам’яттю про померлих, незалежно від віросповідання та національності. Пам’яттю, яку несуть живі люди, об’єднані у культурній спільноті, історичному досвіді та пошані до предків.
Наша присутність на обох цих кладовищах – символічна. Саме тут три роки тому, у жовтні 2016 року, ми публічно прочитали «Заклик з Верхрати» – звернення, підписане десятками представників польської інтелігенції, художників, громадських активістів. Це був голос протесту проти знищення українських місць пам’яті та проти агресії щодо українців, яка поширювалася у Польщі. З 2014 року – який став також початком російської агресії в Криму та на Донбасі – виразним її проявом у Польщі стало посилення активності кремлівської пропаганди й антиукраїнські провокації. У країні були осквернені, часто неодноразово, вісім українських об’єктів, хрестів, пам’ятників, могил. У тому числі ті, котрі – як-от поховання на військовому кладовищі в Пикуличах чи могила в Монастирі – були встановлені державною інституцією, Радою збереження пам`яті про боротьбу та мучеництво. Попри те, що з часу окремих провокацій та вандалізму минуло 4-5 років, центральна влада Республіки Польща, Міністерство культури та національної спадщини, Інститут національної пам’яті чи будь-які інші органи, відповідальні за захист місць пам’яті, не вжили жодних заходів, аби виправити заподіяне зло. Не було також розмов з польськими громадянами української національності, аби в дусі порозуміння та співпраці вирішити питання так званих «нелегальних» пам’яток. Більше того, в жодному з випадків правоохоронні органи не встановили – часто навіть попри наявність речових доказів – виконавців цих провокаційних і, по суті, антихристиянських вчинків, справи не дійшли до суду. У середовищі української меншини – громадян Республіки Польщі української національності – посилюється відчуття загрози, викликаної етнічною ненавистю. Це відчуття стає цілком зрозумілим, якщо взяти до уваги, що кількість актів агресії щодо «інших», у тому числі – щодо українців, за останні 4 роки в Польщі різко зросла!
У той же час ми спостерігаємо небезпечний розвиток ситуації у політичному вимірі: питання українських могил та пам’ятників, зруйнованих у Польщі, вплетене у міжнародні суперечки обох держав. Тим самим польських громадян української національності позбавляють права брати участь у дискусії про їхню історичну спадщину в статусі партнерів, їх роблять заручниками польської зовнішньої політики. Деякі можновладці та державні чиновники вирішили зміцнити свою політичну позицію, намагаючись залякати українську меншину. У ганебній кампанії вони не цуралися публічного цькування активістів української спільноти, наклепів та маніпулювання історичними фактами. Ці дії заслуговують на осуд ще й тому, що ініціатором антиукраїнської кампанії після урочистих заходів біля могил жертв воєнного злочину селі Сагринь був воєвода – тобто службовець, що представляє польську державу. Саме тому сьогодні, 3 листопада 2019 року, знову має прозвучати голос небайдужих громадян Республіки Польща, адже йдеться про фундаментальну справу – право кожної людини на гідне поховання. Зруйновані, осквернені та залишені без інституційної опіки могили та пам’ятники у Верхраті, Вербиці, Молодичі, Білостоку біля Лісека та Монастирі є болісним доказом відсутності елементарної чуйності та доброї волі структур польської держави. Цей факт, як і самі акти вандалізму на українських похованнях, ображає та ранить усіх свідомих громадян нашої країни – поляків та українців – однаковою мірою. А там, де держави інституції відмовляються від своїх обов’язків, покладених на них суспільним договором, свідомі громадяни – ті, що творять Республіку Польща – мають не лише конституційне право, а й моральний обов’язок взяти на себе безпосередню роль господаря закинутого місця та хранителя небажаної пам’яті. Так робимо й ми, повторюючи сьогодні слова «Заклику з Верхрати» від жовтня 2016 року, які досі залишаються актуальними:
«Закликаємо: ми не будемо миритися зі знищенням могил, кладовищ та пам’ятників! Ми знаємо, що вони часто пов’язані з важким минулим. У Польщі є місця пам’яті з часів поділів країни, повстань, двох світових воєн. Є могили німецькі, російські, шведські, українські. А польська традиція – це пошана до померлих! Нехай вони спочивають спокійно.
Ми закликаємо: опам’ятаймося! Байдужість, як і мова ненависті, повні агресії написи на будинках, руйнування надгробків, напади на учасників процесії, людей, що моляться на могилах предків – знищують наш спільний дім. Вони отруюють думки наших дітей. Вони призводять до пожежі, з якої ніхто не вийде уцілілим.
Ми закликаємо вас, нас усіх, стоячи біля зруйнованих могил сіл Верхрата та Монастир. Давайте будемо чинити так, щоби потім нам не довелося стояти на могилах людей, які будуть гинути, бо буде вже занадто пізно, аби цьому запобігти».
Ми додаємо звернення: давайте вшануємо українські могили та цвинтарі, заново встановимо знищені хрести, відновимо розбиті таблиці з прізвищами тих, хто загинув понад 70 років тому! Зробімо це з думкою про нас – тих, хто живе сьогодні, і задля наступних поколінь! Нехай наші дії будуть – як заклики з 2016 року і наше нинішнє звернення – знаком усвідомлення культурної та історичної спільності, а також – спільності, якій загрожує агресивний націоналізм, проти якого ми рішуче виступаємо. Нехай це стане відновленням побудованої на взаємоповазі та піклуванні про загальне благо Спільної Справи – Rzeczy Pospolitej”.
Верхрата і Монастир, 3 листопада 2019 року.
Blikle Andrzej J.,
Berdychowska Bogumiła ,
Bendyk Edwin,
Bortnowska-Dąbrowska Halina,
Byrska Barbara,
Byrski Maria Krzysztof,
Bujak Zbigniew,
Bogaczyk Martyna i Włodzimierz,
Chimiak Katarzyna,
Chołodecki Jarosław,
Chruślińska Iza,
Dąbrowska Anna,
Ojciec Dostatni Tomasz OP,
Engelking Krystyna,
Frasyniuk Władysław,
Gauden Grzegorz,
Gebert Konstanty,
Glińska Agnieszka,
Horowski Witold,
Jabłkowski Jan,
Kuroń Danuta,
Kurski Jarosław,
Lis Bogdan,
Łazarewicz Cezary,
Łukasiewicz Olgierd,
prof. Nasiłowska Anna,
Oleszczuk Teresa,
Onyszkiewicz Joanna i Janusz,
Pac Grzegorz,
Piechowicz Bartosz,
Pinior Józef,
prof. Podemski Krzysztof,
Przywara Danuta,
Sawicki Paweł,
Ks. Seniuk Aleksander,
Seweryn Andrzej,
Sikora Małgorzata i Tomasz,
prof. Simonides Dorota,
Smoleński Paweł,
Staniszewska Grażyna,
Stanowski Krzysztof,
Stępień Jerzy,
Suszek Rafał S.,
Szeptycki Andrzej,
Szłapka Adam,
Teleżyńska Ewa,
prof. Tokarska-Bakir Joanna,
Ks. prof. Wierzbicki Alfred,
prof. Wilczyński Marek,
Wiśniewska Agnieszka,
Wojcieszczuk Michał,
prof. Wolf-Pawęska Anna,
Wójcik Piotr,
Wóycicki Kazimierz,
Wujec Ludwika i Henryk,
Zachwatowicz-Wajda Krystyna
Знимки Петра Тими
04.11.2019