Таких затятих акцій протесту в Чилі експерти не пригадують за останні три десятиліття. Що ж так збурило суспільство країни, котру вважають найбагатшою в Південній Америці? Яка роль Кремля у цих пертурбаціях на межі революції?
Масові акції протесту в Чилі стають чимраз жорсткішими. Керівництво країни вже не уявляє, що слід зробити, аби хоч трохи вгамувати натовп. А все ж почалося зі, здавалося б, невинного підняття цін на метро у столиці країни – місті Сантьяго. Шостого жовтня ціна зросла з 800 песо до якихось 830 (приблизно на одну гривню). Влада пояснила нове підвищення подорожчанням палива і зниженням курсу песо, що позначилося на собівартості перевезень.
Здавалося б, дурничка – в Україні такі підвищення цін на громадському транспорті відбуваються ледь не щороку. Ми трохи пообурюємося, але до масових акцій протесту не вдаємося. Чилійці ж вирішили по-своєму. І як тут не сказати наше звичне: «Нема на вас Піночета!»
Уже сьомого жовтня серед студентів і учнів старших шкіл в Сантьяго почалася стихійна кампанія непокори. Юнаки і юнки демонстративно заходити в метро, не оплачуючи проїзд. Зрозуміло, що у відповідь на це керівництво метрополітену посилило контроль, чим і спровокувало потужніший конфлікт.
Люди вийшли на вулицю, організовували мітинги, демонстрації, які ставали регулярними. Агресивно налаштовані студенти стали влаштовувати погроми на окремих станціях. Поліціянти, своєю чергою, почали з чимраз більшою жорстокістю карати вандалів.
А варто зазначити, що Чилі – фактично найбагатша країна Південної Америки за рівнем ВВП на душу населення (за даними МВФ на 2018 рік – $25978). У 1980-х багато говорилося про «чилійське економічне диво» – йдеться про успішні реформи, проведені в країні під керівництвом диктатора Авґусто Піночета. Чилійські економічні успіхи порівнювали з «німецьким дивом» чи господарським стрибком Японії.
З іншого боку, в Чилі дуже велике майнове розшарування, а економічне зростання за останні роки значно скоротилося. Це спричинило певні соціальні негаразди в країні, які, щоправда, не до порівняння з бразильськими чи аргентинськими кризами (не кажучи вже про венесуельські). А підняття цін на метро стало такою собі останньою краплею в чаші чилійського терпцю.
Тож у Чилі протистояння вийшло за межі метро і перетворилося на повноцінну вуличну війну. Протестувальники почали зводити барикади, підпалювати автомобілі, громити супермаркети, офіси корпорацій і державних структур. Згодом акції непокори поширилися й на інші чилійські міста. Демонстранти вже вимагали не лише зниження цін на транспорт, а й, зокрема, підвищення заробітних плат і пенсій, зниження цін на ліки, проведення конституційної реформи.
18 жовтня президент Чилі Себастьян Піньєра оголосив про запровадження у п'яти реґіонах надзвичайного стану терміном на 15 днів. Щобільше, для придушення заворушень до Сантьяго на допомогу поліції були відряджені війська. Це сталося вперше з часу завершення правління Піночета в грудні 1990 року. «Я оголосив надзвичайний стан і з цією метою призначив генерал-майора Хав'єра Ітурр'яґу дель Кампа на посаду голови національної оборони відповідно до положень законодавства про надзвичайний стан», – заявив президент.
Але краще б він цього не робив. Бо протестувальників поява військовиків лише розлютила, протести ще більше радикалізувалися. У сутичках протестувальників з поліцією дійшло до летальних випадків. За останніми підрахунками, вже налічується понад два десятки загиблих, понад тисяча поранених, майже три тисячі арештованих. Щоправда, більшість із жертв загинули чи зазнали тілесних ушкоджень не від жорстоких дій поліції, а від влаштованих протестувальниками пожеж. Хоча поліціянти теж нівроку постаралися. Відтак до вимог протестувальників додалася відставка уряду й самого президента.
Зрештою влада країни усвідомила, що жорсткою конфронтацією справу не виправиш. Спершу було повернуто до попереднього рівня ціну за квиток на метро. Потім Себастьян Піньєра оновив склад уряду, змінивши вісім його членів. Зокрема, було звільнено міністра внутрішніх справ і громадської безпеки Андреса Чадвіка, якому закидали жорстокість у придушенні протестів. Також президент оголосив про дочасне скасування надзвичайного стану й відкликання військовиків із вулиць чилійських міст. Утім, протести не вгамувалися – чилійці і далі бунтують, погрожуючи революцією.
У середу, 30 жовтня, Піньєра оголосив, що через заворушення, які не припиняються, влада країни змушена відмовитися від проведення саміту країн Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС) і міжнародної конференції з питань клімату. А варто зазначити, що саме на саміті АТЕС, який повинен був пройти 16–17 листопада в Сантьяго, мала відбутися історична зустріч президента США Дональда Трампа і голови КНР Сі Цзіньпіна. Ймовірно, саме там китайський і американський лідери поклали б край торговельній війні між двома країнами. А на міжнародній конференції з питань клімату, запланованій на 2–13 грудня, очікувалося вироблення нових, більш амбітних пропозицій щодо скорочення викидів парникових газів в атмосферу…
Таким чином чилійські протести вплинули на глобальну політику. І тут було б уже гріхом не замислитися: кому все це вигідно? Передовсім Москві. Принаймні в цьому впевнені працівники Державного департаменту США. Один високопоставлений представник американського зовнішньополітичного відомства у коментарі для інформаційної аґенції Reuters заявив, що помітив ознаки «впливу» (influence) Росії на заворушення в Чилі. За його словами, були «явні ознаки» того, що росіяни скористалися нестабільністю ситуації в Чилі і «спотворили її за допомогою використання і зловживання тролінгом у соціальних мережах». «Ми бачили ознаки активності Росії на підтримку негативного ходу дискусії в суспільстві», – сказав представник Держдепу. Що ж, було б дивно, якби Росія не вмочила свої пальці в цій ситуації, провокуючи заворушення в країні, яка є надійним союзником Сполучених Штатів на континенті.
