Російською краще заходить

Після BookForum прийнято писати про сам форум, про атмосферу, інтелектуальну поживу, проблеми видавців чи загалом хвалити або критикувати. І я хотіла написати, як добре, що таке літературне свято здатне заповнити всі ті 800 з чимось подій українською мовою, що нам вистачає сенсів і слів, що ми самодостатні. І тут раптом знову почула цю фразу, від якої хочеться кулаками пробивати стіни чи здійснювати терористичні акти, а саме “мені російською краще заходить, наші переклади часто бісять”. І я думаю: ну як же так, стільки років, стільки перекладів, стільки дискусій, стільки спроб пояснити, що все навпаки, що російські переклади гірші, що нема там істини і таланту, – а тоді розумію, що ми просто говорили самі з собою: перекладачі з перекладачами, професійна аудиторія з професійною аудиторією, і зрештою всі мої філософії перекладу були “для своїх”. Тому спробую написати інакше. 

Що нам лишається після прочитаних перекладів? Відчуття літератури рідною мовою; словниковий запас, без якого ніяк; сприйняття “іншого” знову-таки рідною мовою, а не отою “чужою”, відтак краще його, “іншого”, розуміння; відчуття виконаного обов’язку перед україномовним книжковим ринком; можливість цитування без переходу на російську; також, коли не йдеться про недобросовісні видавництва, ми прочитуємо самого автора, а не його російський варіант. І основне, що я затямила щодо перекладів, – вибираючи російське, ми вибираємо ще один комплекс меншовартості, бо що ж робити, яка різниця чи війна, якщо ті “російські переклади кращі”. Але чому ми знову так робимо? Невже пропаґанда настільки сильна?

Ті російські переклади ж тільки на позір читаються легше – бо справді краще читати вилизаний текст, який ідеально підходить до російської мови, такої звичної нам з самого дитинства. Так, воно буде читатись краще, не маю сумніву, бо колись теж так думала, поки не дізналась, що з тими перекладами ми зовсім не знаємо справжніх авторів.

Ми не знаємо Кафку, Гессе, Гемінґвея, відтак він нам приємніший як Хемінгуей (Господи, аж язик заболів), і потім українською вони цілком логічно нам важче “заходять”, бо з нормальним перекладом це геть інші автори, зі своїм неповторним стилем, який у більшості випадків не є простим і зрозумілим усім. Разом з тим саме читання авторів інших культур і звичаїв за своєю природою не може бути простим, бо ти завжди виходиш за межі власного світу, власної соціальної реальності, власної зони комфорту – і це не може бути просто, це за визначенням має бути незвично. Адже кожна мова має свої інтонації, свої звички – як, зрештою, їх мають і самі автори. Читання іноземних письменників апріорі не може бути простим, навіть якщо йдеться про кохання – найуніверсальнішу мову в світі.

Звичайно, що вам буде важко читати справжнього Гессе чи Гемінґвея, бо тим вони й ввійшли в канон, що не писали як Пушкін (чи яких там ще русских класиків ми зазубрили в дитинстві), що були інакшими, що кожен мав щось своє, в тому числі пов’язане з їхньою мовою. І той самий Ремарк нам такий незабутній письменник моментами якраз через те, що в російських перекладах йому нема рівних. Тільки чомусь у нормальних країнах, себто тих, які обійшлись без російських перекладів, про Ремарка давно забули, оскільки це література мас, яка годиться для читання лише в певні проміжки часу, вона читача швидко стомлює і стає йому нецікавою. Росія з усіма своїми попередниками у вигляді Союзу та імперії нам довго розказувала, як і які книжки читати – тому вибачте, але це не ми так щиро розуміємо і цінуємо талант вищезгаданих Ремарка і Гемінґвея в перекладах, які “краще заходять”, а Радянський Союз просто вважав їх безпечними для підтримки вдаваної цивілізованості та свободи. І маючи за плечима розуміння того, що в тій системі існувала тільки брехня, чому ви думаєте, що Союз дбав про естетичний та інтелектуальний розвиток мас і пропускав з того світу все дійсно найкраще? Чому ви все ще думаєте, що російські переклади кращі чи просто правдиві, якщо походять з країв системних обману, брехні, поневолення та тиранії? От за якою логікою в країні тотальної цензури можуть вийти правдиві переклади? Чи, думаєте, оте найсвятіше, яке якраз може спонукати наш мозок мислити, вони залишать незайманим? Ви думаєте, що наявність Орвелла російською гарантує покаяння всіх правонаступників культу “великого брата”? Скажете, що ж от яких великих письменників породила Росія, з літературою в них проблем нема – але ж якраз найкращі з них були репресовані, та й стали найкращими всупереч всьому і подекуди якраз завдяки тим репресіям. Є чим хвалитись! Вибачте, але мені не потрібен Солженіцин з його Нобелем ціною ще одного ГУЛАГу.

Чи хтось з отих поціновувачів російських перекладів думає про те, що нездатність читати тих самих авторів українською може означати подекуди лише обмеженість і цілковите незнання справжньої літератури? З усіма її барвами, печерами, культурними кодами, яких нас позбавляє російська? Вибачте, але якщо ви не можете прочитати Гессе українською, то, напевно, володіючи німецькою, ви його б теж не прочитали. Бо така ситуація, цілком ймовірно, може свідчити про те, що це ви ще не доросли до Гессе, а не український переклад поганий.

Чому ви думаєте, що, переконавши нас у “мишебратьях” і неповноцінності української мови, з російськими перекладами все інакше? От розуміємо, що нам стільки часу промивали свідомість, і тепер любимо українське, не соромимось мови і власних письменників (деяких), можемо дати відсіч на фронті, розуміємо, що російська попса – це дно, але от переклади – нє, переклади чомусь мають бути класні. І як ви думаєте, чому українські переклади подекуди забороняли настільки пристрасно, як і українських письменників та мову? А ви знаєте, що ті ж переклади іноді були єдиним шансом зберегти ту мову, що ми їм маємо кланятись і берегти як зіницю ока? Як ви хочете, щоб переклад став ще кращим, якщо у більшості випадків не даєте йому шансу?

Так, українські перекладачі іноді мусять гнатись за часом, так, нам не вистачає професіоналів для задоволення потреб ринку, але хоча б отой недавній скандал з Гарарі хіба не мав вам підказати, що це навряд перший випадок цензури і видалення цілих уривків у виданні іноземних текстів російською задля потреб тої системи?

Якими словами і якою мовою вам пояснити, що російські переклади – це ще одна частинка “матриці”, де все російське краще, ніж українське? Як вам пояснити, що вибравши піґулку “українець, а не росіянин”, треба вже, якщо не хочеш сам докопатись до істини, повірити іншим на слово, що російський переклад – це фіґня? Нащо ви тоді ще взагалі говорите українською, якщо переклади нею нездалі, реп можливий тільки, якщо його виконує повна співачка або якщо в ньому є суржик, музика добра взагалі тільки коли там є надмірність фольклору, а письменники хоч і хороші, але ж вони все одно українці, куди їм до інших. І зрозуміло, що вам буде незручно читати українські переклади – бо як їх читати, якщо там немає русизмів. Як читати літературною українською, якщо ваша буденна мова з вдаваним “колоритом” суржику русифікована настільки, що ви навіть не можете осягнути елементарних правил транслітерації і все ще смієтесь з Г замість Х? Як вам це пояснити, якщо ви далі читаєте все російською, поширюєте російською, дивитесь фільми російською, читаєте етикетки російською, жартуєте російською, бо так простіше? Чим ця мова така милозвучна? Чим ця мова така смачна? Своїми кулями, анексією, ненавистю, зверхністю, терором, матюками? Як вам пояснити, що то не російські переклади кращі, а ваш комплекс меншовартості сильніший за всі аргументи?

Найболючіше те, що цю мову обирає молодь, яка підтримувала Майдан, але все ще не зрозуміла, що в Януковичі найгіршим було не його криваве минуле і мрії стати ще одним Путіним, а ненависть до всього українського. Для чого таки це все було потрібно? Щоб зараз повертатись до отого “зручніше”? Нащо нам “Kyiv not Kyev”, якщо львів’яни, їдучи в столицю, все одно поставлять в інстаґрамі чи фейсбуці ту звиклу локацію Kiev. За що нас мають поважати в світі? За те, що зручніше читати російські переклади і зрештою російською загалом? І як комусь з наших письменників можуть дати Нобеля, якщо вони пишуть для країни, в якій рідна мова для більшості просто незручна і чужа?